Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

їхній зміст і чинити [за їхньою суттю]. Якби ви зволили перекласти тюркською мовою арабські [віроповчальні] питання, ви стали б учасником нагороди за [цю] добру справу». І шейх Шереф-ходжа переклав усі релігійні питання і упорядкував книгу під назвою «Му'ін ал-мурід» – «Посібник мюрідам» – і вручив її Арсарі-баю. З того часу і донині усі туркмени керуються правилами цієї книги.

У ті часи падишах Ірану віддав Хорасан якомусь чоловікові на ймення Кома-бек. Прибувши до Хорасану, він почув, що на Балхані, у Арсарі-бая є красуня донька на ймення Мама. Він послав людину і наказав посватати [її]: «Я дам багато добра [за твою доньку]». Бай не віддав [доньку]. Кома-бек, дізнавшись, що він не віддає [доньку], виступив з великим військом у похід і на Балхані, біля колодязя Дукер, убив Арсарі-бая, іль його розгромив, а Мама-біке захопив [у полон]. Повернувшись [додому], він одружився з нею і багато років утримував її [при собі]. Від Мама-біке дітей не було. З тієї причини він послав людину до синів Арсарі-бая сказати, щоб вони взяли свою сестру. Вони послали Култак-Караджа-Мергена. Кома-бек щедро обдарував Мама-біке і передав її Караджа-Мергену. Він дав [їй] також одруженого раба. У того раба було чотири сини і дві дочки. Його старшого сина звали Хиз(д)ир, другого – Алі, третього – Ігбек, четвертого – Кашга. Мама-біке, постарівши, віддала все своє майно на богоугодні справи. Віддані їй Кома-беком раб і його дружина померли, а чотирьох їхніх синів і двох дочок вона відпустила на волю. Усі четверо стали господарями домів і заволоділи численним добром; кожен з них обрав собі місце проживання. Хиз(д)ирчора[218] жив у місцевості, яка називалася Куртиш,[219] що на березі ріки Аму, зайнявся землеробством, а також скотарством і стал великим багатієм.

У ті часи узбеків називали моголами. Чотири моголи прийшли, поступили в батраки (jатім) до Хиз(д)ир-чора і доглядали його худобу. Потім прийшли шість салорів і поступили в батраки. Усі вони розбагатіли. З усіх сторін і околиць приходили голодні, виснажені, зубожілі і пограбовані, – приєднувалися до них і селилися [тут]; [так] утворився багаточисельний іль.

Верхньою межею їхнього юрту був Тон-Кири, а основою – Кари-Кечіт. І кожному, хто їх запитував: «Що ви за народ?», вони відповідали: «Ми люди Хиз(д)ир-бая». З часом народ їхній почали називати хиз(д)ир-ілі. У хиз(д)ир-ілі був один уруг; його називають Кутлар; вони нащадки Хиз(д)ир-чора.[220]

Тепер скажемо про Алі, молодшого брата Хиз(д)ира. Алі-чора, як і його старший брат, облаштувався на березі ріки Аму, зажив [там] і розбагатів. Бідні і зубожілі з узбеків і туркменів селилися побіля нього. Усіх їх назвали Алі-ілі ('Ali ili). В Алі-ілі є один уруг під назвою Моголчиклар; вони нащадки Алі-чора. Їхній юрт розташований по обидва боки ріки Аму; верхньою його межею є Кари-Кечіт, а основою – Актам.[221]

Третій його [Хиз(д)ира] молодший брат Ігбек після того як їх відпустили на волю, не розійшовся із синами Арсарі-бая і не пішов в інше місце. Його нащадків називають Куллар. Вони теж розділилися на два бол-ка – відділки; одних назвали Куллар, а других – Чагатай-Куллар. А суть назви Чагатай ось яка: коли Хорасан був у руках нащадків Тімура, народ Улуг-тупа мешкав на Балхані і на березі ріки Аму. З південного берегу ріки Аму на сірому коневі приїхала людина; і закричала: «Переправте мене [на той берег]». Улуг-тупінці послали барку (кіма),[222] переправили [його], запитали: «Ти хто будеш і звідки їдеш?»

Той джигіт сказав: «Я з Чагатайського [іля], з уруга під назвою Арлат. Якось у Хорасані, у вілаєті під назвою Дурун, разом із кількома джигітами ми сиділи і пили вино. Серед нас був один знатний чоловік. Він побився зі мною. Я його вдарив ножем. Він зразу ж помер. Була ніч; перш ніж його родичі дізналися про те, що він помер, я втік і дістався до вашого народу». І багато років він кочував серед Улуг-тупа. Ніхто не давав йому дочку [в дружини]. Нарешті, один із синів Ігбек-чора віддав за нього дочку. [Дітей], які народилися у них, і називають Чагатай-Куллар.

Четвертий [з них] Кашгачора; він теж облаштувався на березі ріки Аму, поблизу Аджи-тенгіза[223] і зажив [там]. Його нащадків називають Кара-ойлі. Як і його старші брати, він розбагатів, [але] до нього ніхто не прийшов, не приєднався, тому що земля, на якій він сидів, була погана; місця, придатного для посівів, не було, і трави, на якій можна було би пасти худобу, теж було мало.

Іль Теведжі. Першим з нащадків Саін-хана, який став мусульманином, був Узбек-хан, хай буде милосердя [боже] над ним! Він помер у місті Сарай, що на березі ріки Ітіль. Його син Джанибек-хан сів на троні свого батька. Туркмени, що мешкали в Ургенчі і від Каргали-Ілік до самого Астрабада, були підвладні Джани-бек-ханові. Ханові сказали, що Балханські гори – дуже гарне місце для розведення верблюдів. З цієї причини хан велів тридцяти родинам погоничів