Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та якщо його впіймають...
- Гаррі, Дамблдор пожертвував своїм становищем, щоб ти залишився в школі! - шепотіла Герміона, затуляючись книжкою від Амбридж. - Якщо тебе сьогодні виженуть, усе це виявиться марним!
Він міг забути про цей задум і просто змиритися зі спогадом про те, що вчинив його батько одного літнього дня понад двадцять років тому...
І тут він згадав Сіріуса в каміні ґрифіндорської вітальні нагорі...
«Ти не такий, як був твій батько... для Джеймса життя без ризику було нецікаве...»
Але чи хотів він і далі бути схожим на батька?
- Гаррі, не роби цього, прошу тебе, не роби! - розпачливо заблагала Герміона, коли дзвоник сповістив про закінчення уроку.
Він не відповів. Не знав, як йому бути.
Рон, мабуть, вирішив нічого не говорити й не радити. Він навіть не дивився на Гаррі, але щойно Герміона розкрила рота для чергової спроби відрадити Гаррі, як Рон неголосно буркнув:
- Відчепися від нього, чуєш? Він і сам може вирішити.
Коли Гаррі виходив з класу, серце в нього несамовито калатало. Не встиг дійти й до середини коридору, як почув удалині специфічні звуки, які, безсумнівно, свідчили про початок акції. Згори долинули крики й верески. Учні, що виходили з класів, завмерли, боязко поглядаючи на стелю...
Амбридж вилетіла зі свого кабінету з максимальною швидкістю, яку дозволяли розвинути її короткі ноги. Витягла чарівну паличку й побігла у протилежному від кабінету напрямку. Зараз або ніколи.
- Гаррі... будь ласка! - розпачливо благала Герміона.
Але він уже вирішив. Надійніше стис портфель і кинувся бігти, прослизаючи поміж учнів, які квапилися побачити, що сталося в східному крилі, і бігли йому назустріч.
Гаррі влетів у вже безлюдний коридор, що вів до кабінету Амбридж, і сховався за лицарськими обладунками, шолом яких зі скрипом повернувся, щоб на нього подивитися. Відкрив портфель, вийняв Сіріусового ножа й накинув на себе плаща-невидимку. Тоді поволі і обережно виповз із-під обладунків і подався до кабінету Амбридж.
Застромив лезо магічного ножа в щілину між дверима й одвірком, легенько провів ним утору-вниз і витяг. Щось ледве чутно клацнуло - і двері відчинилися. Прослизнув до кабінету, мерщій зачинив за собою двері й озирнувся.
Там ніщо не ворушилося, крім бридких мальованих кошенят, які й далі вистрибували на тарілках, що прикрашали стіну над конфіскованими мітлами.
Гаррі зняв плаща-невидимку, підбіг до каміна й одразу знайшов те, що йому було потрібно - маленьку коробочку з сяючим порошком флу.
Присів перед порожнім каміном і відчув, як тремтять руки. Ніколи раніше цього не робив, хоч і знав, як усе має бути. Запхав голову в камін, тоді набрав чималу пучку порошку й кинув його на акуратно складені поліна. Вони одразу спалахнули смарагдово-зеленим полум'ям.
- Площа Ґримо, будинок дванадцять! - голосно й чітко промовив Гаррі.
То було дивовижне відчуття. Звичайно, він уже подорожував за допомогою порошку флу, але тоді все його тіло кружляло в полум'ї, пролітаючи по мережі чаклунських камінів, що вкривала всю країну. Цього ж разу його коліна навіть не відірвалися від холодної підлоги кабінету, і тільки голова мчала кудись, охоплена смарагдовим полум'ям...
Аж ось, не менш раптово, ніж почалося, кружляння припинилося. Його нудило, він мав таке відчуття, ніби голова була обмотана дуже теплим шарфом. Гаррі розплющив очі й побачив, що визирає з кухонного каміна, перед яким стояв довгий дерев'яний стіл. За столом сидів якийсь чоловік і зосереджено вивчав аркуш пергаменту.
- Сіріус?
Чоловік підскочив і озирнувся. То був не Сіріус, а Люпин.
- Гаррі! - приголомшено вигукнув він. - Чого ти тут? Що сталося? Чи все гаразд?
- Так, - відповів Гаррі. - Я тільки хотів знати... тобто я хотів би... побалакати з Сіріусом.
- Зараз покличу, - схопився на ноги все ще приголомшений Люпин. - Він нагорі шукає Крічера - той знову заховався десь на горищі...
І Гаррі побачив, як Люпин вибіг з кухні. Тепер йому не залишалося нічого робити, як дивитися на крісло й ніжки стола. Дивувався, чому Сіріус ніколи не казав, як незручно розмовляти з каміна. Його коліна вже затерпли на твердій кам'яній підлозі інквізиторського кабінету.
Незабаром прибігли Люпин і Сірус.
- Що таке? - відразу запитав Сіріус, відкидаючи з лоба довге чорне волосся й сідаючи на підлогу біля каміна, щоб бути на одному рівні з Гаррі. Стурбований Люпин теж став навколішки. - 3 тобою все нормально? Потрібна допомога?
- Та ні, - заперечив Гаррі, - річ не в цьому... я хотів поговорити... про свого тата.
Вони здивовано перезирнулися, але Гаррі не мав часу соромитися й ніяковіти. Біль у колінах посилювався, а з початку акції вже мало б минути хвилин п'ять. Джордж гарантував йому не більше двадцяти хвилин. Ось чому він негайно почав розповідати про те, що побачив у ситі спогадів.
Коли закінчив, то ні Сіріус, ні Люпин не промовили й слова. А тоді Люпин тихенько сказав: - Гаррі, на твоєму місці я не судив би про батька на підставі побаченого. Йому було тільки п'ятнадцять років...
- Мені теж п'ятнадцять! - гаряче заперечив Гаррі.
- Послухай, Гаррі, - примирливо сказав Сіріус, - Джеймс і Снейп ненавиділи один одного з першої зустрічі. Таке буває, ти ж можеш це зрозуміти, правда? Гадаю, що Джеймс втілював у собі все, до чого прагнув Снейп... ним захоплювалися, він чудово грав у квідич... йому майже все легко вдавалося. А Снейп був малим диваком, що по самі вуха захопився темними мистецтвами, тоді як Джеймс... хоч би яким він тобі здавався, Гаррі... завжди ненавидів темні мистецтва.
- Так, - погодився Гаррі, - але ж він напав на Снейпа без жодних на те підстав, тільки тому... бо ти сказав, що тобі нудно, - закінчив він дещо вибачливим тоном.
- Я цим анітрохи не пишаюся, - швидко сказав Сіріус.
Люпин скоса зиркнув на Сіріуса, а тоді мовив: - Гаррі,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і орден Фенікса», після закриття браузера.
