Наталія Косенко - ( Не ) закохані, Наталія Косенко

Уже й була не рада, що погодилася, бо раніше Стас лякав поглядом, проте залишався на відстані, а тепер дозволяв собі… дозволяв торкатися… перед усіма! Хоч і непомітно.

Змінювати рішень не збиралася, але ж як кортіло вмазати хлопцю! За те, що так сильно бентежив. Вмазати так, щоб нарешті припинив брати очима її тіло! Тому і втекла. Знову… Скоро почне ненавидіти себе за слабкість!

Удавала, що перевіряє курсові першокурсників. У тих зі списками літератури завжди біда, от тільки зараз біда була у неї, і далеко не на папері. Роздрай між думками, почуттями й бажаннями. У душі й у тілі повний роздрай! Бо знала, знала напевно, що Стас чекає її за дверима кабінету. Навіть страшно уявити що буде, коли дочекається…

Знову рахувала кроки. Від дверей до горщика з пальмою, від пальми до стенду про шкідливість наркотиків, від наркотиків до сходів. Кроки завмерли, а з ними й серце. Набрала побільше повітря, аби видати удавано спокійно:

— Мене чекаєш?

І як тільки її тон міг бути таким разюче відмінним від душевного стану? Бо ж мав вийти зляканий писк, а голос прозвучав цілком пристойно.

— Тебе, Ясмін…

Стас примружився і стиснув руками підвіконня перед тим, як зістрибнути. Запхав руки до кишень джинсів і оманливо спокійно зробив кілька кроків.

Його очі кричали про гріх і падіння. Її особисте падіння, бо ж вона дала згоду.

Запитувати нащо він тут було б брехливо й по-дурному, бо ж і сама розуміла нащо.

— То як усе буде? Домовимось на час у готелі? Чи спочатку має бути вечеря? Поговоримо про навчання, книжки, вальс. Піднімемося у номер, випʼємо трохи вина й ти розкажеш, як усе буде? А далі…

Ховала тремтіння за, як їй здавалося, логічними міркуваннями. Себе за ними ховала. Бо ж інакше потоне у згубній темряві чоловічих очей.

— Отак сухо й офіційно? Такий секс у тебе міг би бути з Олегом. Зі мною все буде інакше!

Не встигла запитати як і до чого тут Олег, бо Стас підійшов ближче й заправив пасмо волосся їй за вушко, а тоді підійняв за підборіддя і легенько чмокнув у прочинені губи. Погляд вивчав її обличчя. Кожну явну й приховану емоцію на ньому. Здавалося, її серце перестало битися. Застигло між ударами секундної стрілки, яка ніяк не продовжувала біг.

— Так хочу тебе, що кістки ламає… — прошепотів на вухо ніжно, а тоді різко смикнув за руку ближче й вдавив у своє тіло.

Стас відтиснув її до стіни й впʼявся в губи. Розумні думки билися у свідомості, намагаючись докричатися до бідної дівочої голівки, що вони в універі, і хай субота, та їх можуть помітити! Натиснула на груди хлопця, та не змогла здвинути й на міліметр.

— Припини… — сказала, відвертаючи голову.

Стас не розгубився, й притиснувся губами до жилки на шиї, запускаючи тілом маленький палкий розряд. Зачепив зубами шкіру й зализав язиком.

— Стасе… ми в універі…

Все, що він зробив у відповідь, це відтягнув її від сходів у кінець коридору й втиснув у підвіконня.

— Ми нічого ще не робимо, Ясмін. Просто репетируємо танець. Хіба ні? Як ти там маєш стояти? Ось так, спиною?

Парубок легко повернув її й притиснувся грудьми до спини. Руки одразу полізли під гольф, задираючи тканину. Проворні пальці лягли на живіт. Одна рука поповзла вище, зупиняючись під грудьми, інша ж знову полізла під резинку спіднички, як на репетиції.

Її жалили його доторки. Вони залишалися опіками на шкірі й навіть під нею. Гарячий подих, більше схожий на гарчання, тяжів над вухом, ніби жива істота. Рвані видихи пришвидшували серцебиття, а руки… Господи! Що робили з нею його руки…

Тіло хлопця так втискалося в її, що відчувала сідницями випираючий пагорб у штанах.  Від цього пʼяно качало на хвилях збудження й страху. Дивний коктейль, що дурманив голову.

Вперлася долонями в підвіконня, намагаючись все ж тримати себе в руках. Краще не драконити хлопця, якому й справді зірвало дах. Не рухалася, й пальці на тілі теж нерухомо застигли, залишаючи на шкірі гарячі сліди. Низ живота пекло й пощипувало, а зрадливий метелик бився крилами й гепав прямо в широку долоню.

Минула хвилина, перш ніж подих хлопця вирівнявся, тіло трохи розслабилося й  перестало втискати її в холодний пластик.

Легенький цьом у шию й обличчя Стаса заховалося у її волоссі.

— Господи, Ясмін, що ти зі мною зробила?

Їй сподобалося, як запалила кров розгубленість у його словах. Відчула владу. Справжню владу, яка доступна лише жінкам.

— Не тут, Стасе…

Відійшла. Відпустив. А мав вибір?

— Окей… Я заїду за тобою о восьмій.

— Може не сьогодні?

— Сьогодні.

Знову зробив крок до неї, та зупинив себе. Обоє розуміли, що через дивні причини Стас зовсім не міг тримати себе в руках поряд з Ясмін, тож якщо секс відкладається, краще триматися подалі. До вечора…