Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

— Я не знаю. Але так було вирішено ще до того, як Бо… як Хробак змістив мене.

— Її ім’я?

— Хві Норі.

— Ми попрацюємо з Хві Норі, — сказала Сіона. — З вами працювати не варто. Ця Хві Норі може виявитися іншою. Коли ви повертаєтеся на Ікс?

— Відразу ж після Фестивалю, першим кораблем Гільдії.

— Що ви розповісте своїм панам?

— Про що?

— Про моє послання!

— Вони виконають вашу просьбу.

— Я знаю. Можете йти, експосле Кобате.

Кобат мало не зіткнувся з вартовими на дверях, поспішаючи вийти. Топрі пішов було за ним, але Нейла схопила його за руку й зупинила. Він з острахом оглянув мускулясту постать Нейли, тоді зиркнув на Сіону, що чекала біля виходу, доки за Кобатом зачиняться двері.

— Це послання було не лише для іксіан, а й для нас, — сказала вона. — Хробак кидає нам виклик і оголошує правила бою.

Топрі намагався вирвати руку зі стискання Нейли.

— Що ти…

— Топрі! — промовила Сіона. — Я теж можу передавати послання. Сповісти мого батька: хай проінформує Хробака, що ми приймаємо виклик.

Нейла відпустила руку, і Топрі потер місце, де вона його стискала.

— Напевно, ти не…

— Виходь, доки можеш, і ніколи не повертайся, — наказала Сіона.

— Ти ж не хочеш сказати, що…

— Кажу тобі йти геть! Ти незграбний, Топрі. Більшу частину життя я провела в школах Рибомовок. Вони навчили мене розпізнавати незграбність.

— Але ж Кобат відлітає. Яка шкода від того, що…

— Він не лише знав мене, він знав, що` я викрала з Цитаделі! Але не знав, що я вишлю цей пакунок на Ікс через нього. Твої дії підказали мені, що Хробак бажає, аби я передала ці томи на Ікс!

Топрі позадкував від Сіони до виходу. Анук і Тав звільнили йому прохід і широко розчинили двері. Сіона крикнула навздогін:

— Не сперечайся, що Хробак казав про мене та мій пакунок Кобату! Хробак не передає незграбних послань! Повідом йому, що я це сказала!

* * *

Дехто каже, що я не маю сумління. Які ж вони лицемірні, навіть самі з собою. Я — єдине сумління, що будь-коли існувало. Як вино зберігає запах бочки, так і я зберігаю есенцію свого найдавнішого генезису, а це зародок сумління. Це робить мене святим. Я Бог, бо я єдиний насправді знаю свою спадковість.

Викрадені журнали

Протокол зустрічі У ВЕЛИКІЙ ПАЛАТІ ІНКВІЗИТОРІВ ІКСА з кандидаткою на посаду Посла при Дворі Владики Лето

Інквізитор: Ви вказали, що хотіли б поговорити з нами про мотиви Владики Лето. Говоріть.

Хві Норі: Ваші формальні аналізи не дають задовільної відповіді на питання, які я хотіла б поставити.

Інквізитор: Які питання?

Хві Норі: Я питаю себе, що змусило Владику Лето прийняти цю огидну трансформацію, це тіло черва, цю втрату людського? Ви лише натякаєте, що він зробив це заради влади та довговічності.

Інквізитор: Хіба ж цього недостатньо?

Хві Норі: Спитайте себе, чи хтось із вас сплатив би подібну ціну за таку дрібницю?

Інквізитор: З вершин вашої нескінченної мудрості скажіть нам, чому Владика Лето вирішив стати червом?

Хві Норі: Чи хтось тут сумнівається в його здібності передбачати майбутнє?

Інквізитор: Ось! Цього достатньо для трансформації?

Хві Норі: Але ж він уже мав здібність передзнання, як до нього — його батько. Ні! Я припускаю, що він вдався до цього безнадійного рішення, побачивши в нашому майбутньому щось таке, чому може запобігти лише така самопожертва.

Інквізитор: І що ж це за дивна річ, яку він побачив у нашому майбутньому?

Хві Норі: Я не знаю, але пропоную виявити її.

Інквізитор: Ви припускаєте, що тиран справді безкорисливо служить людям!

Хві Норі: Хіба ж це не було особливою рисою родини Атрідів?

Інквізитор: Так запевняють нас офіційні історії.

Хві Норі: Усна історія підтверджує це.

Інквізитор: Яку ще добру рису ви хотіли б приписати тиранові Черву?

Хві Норі: Добру рису, мсьє?

Інквізитор: Тоді просто рису.

Хві Норі: Мій дядько Малкі часто казав, що Владика Лето з великою терпимістю ставиться до деяких товаришів.

Інквізитор: Інших товаришів він страчує без явних причин.

Хві Норі: Я думаю, що причини існують, і мій дядько Малкі дедуктивним методом вирахував деякі з них.

Інквізитор: Наведіть приклад цієї дедукції.

Хві Норі: Незграбні загрози його особі.

Інквізитор: А тепер незграбні загрози!

Хві Норі: А ще він не терпить претензійності. Згадайте екзекуцію істориків і знищення їхніх творів.

Інквізитор: Він не хоче, щоб правда стала відомою!

Хві Норі: Сказав моєму дядькові Малкі, що вони брехали про минуле. І зазначте! Хто знає краще за нього? Нам усім відомо про його інтровертивність.

Інквізитор: Який ми маємо доказ, що його предки живуть у ньому?

Хві Норі: Я не вдаватимусь у марну суперечку. Скажу лише, що вірю цьому на підставі переконань мого дядька Малкі та його причин для таких переконань.

Інквізитор: Ми прочитали рапорти вашого дядька й витлумачили їх інакше. Малкі надто любив Черва.

Хві Норі: Мій дядько вважав його найкращим дипломатом Імперії, майстром розмови й експертом у всьому, що тільки може бути.

Інквізитор: Хіба ваш дядько не говорив про грубість Черва?

Хві Норі: Мій дядько вважав його вкрай вихованим.

Інквізитор: Я питав про грубість.

Хві Норі: Здатний на грубість, так.

Інквізитор: Ваш дядько боявся його.

Хві Норі: Владика Лето позбавлений будь-якої невинності та наївності. Його можна боятися лише тоді, коли він удає ці риси. Це те, що сказав мені дядько.

Інквізитор: Такими справді були його слова.

Хві Норі: Ба більше! Малкі казав: «Владика Лето захоплюється несподіваним генієм та різноманітністю людства. Він мій улюблений товариш».

Інквізитор: Обдаруйте нас найвищою мудрістю і поясність, як ви тлумачите ці слова свого дядька?

Хві Норі: Не глузуйте з мене!

Інквізитор: Ми не глузуємо. Шукаємо просвіти.

Хві Норі: Ці слова Малкі та багато інших, звернених безпосередньо до мене, підказують, що Владика Лето завжди прагне новизни й оригінальності, але остерігається деструкційного потенціалу, прихованого в них. У цьому переконаний мій дядько.

Інквізитор: Чи хотіли б ви ще щось додати до тих переконань, які поділяєте зі своїм дядьком?

Хві Норі: Я не бачу сенсу щось додавати до вже сказаного. Мені прикро, що я згаяла час інквізиторів.

Інквізитор: Але ви не згаяли нашого часу. Вас затверджено на