Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

розділ 5

Хто такі творці?

 

А далі були дні, дні та дні. Ціла купа днів, низкою чіплялися один за одним, зливалися в єдине ціле, перемішували справжнє з вигаданим, плутали спогади і змушували звикати до того, що знаходиться довкола.

І Ярослав не чинив їм опір. Навіщо? Адже він звідси нікуди не дінеться. Переконувати себе в тому, що все сниться взагалі безглуздо. Не буває таких логічних та послідовних снів.

Він намагався вчитися. Намагався зрозуміти. Знайомився з людьми і старанно шукав в них відмінності з тими, що залишилися в рідному місті, до свого полегшення переконуючись, що відмінностей набагато менше, ніж він боявся, і зрозуміти їх можна.

А ще поступово звикав. До чудес. Які, ставали чимось звичайним і досить простим. Так було простіше з огляду на те, що й сам він був визнаним дивом. Невмілим таким дивом. Дивом-початківцем.

***

— Мені пощастило, — сказав Ярослав, спробувавши посміхнутися Кіого, чия гарна фізіономія виражала найвищий ступінь подиву.

— Ні, мені не пощастило, — сказав, зазирнувши у дзеркало.

Дзеркало сумлінно відобразило здивованого родича Ладане на задньому плані і опухлу до невпізнання фізіономію на передньому. Одне око заплило повністю, як у боксера невдахи. Під другим красувався фіолетовий синець. Ніс опух. Щелепа нила і намагалася донести до господаря той факт, що так поводитися з нею неможна. Ярослав і сам ледь вірив, що його ніхто не бив, що він просто схопив ниточку своєї творчої складової.

Методика навчання у ельфа була оригінальною. Він майже місяць вчив Ярослава правильно дихати, змушував займатися спортом, довго і нудно щось розповідав, доки учень не починав позіхати, а потім змушував дивитися. Кудись крізь фіолетовий камінчик на мотузочку, що підозріло нагадував гіпнотизерський маятник. Ярослав дивився, старався і нічого не бачив. Наступного дня все повторювалося. І наступного. І наступного. Поки Ярослав не звик настільки, що навіть удар у спину якоюсь магічною гидотою не зміг його остаточно розбудити. Як і казав Табаді, дзеркало чужу магію частково відбило, частково поглинуло і щось невідоме виконало бажання, що блукало на краю свідомості. Ярославу дуже хотілося нарешті побачити складові, інакше ельф не відчепиться. Ось він їх і побачив, ліниво розмірковуючи про те, чи це глюки, чи десь поруч Ладане знущалася над черговим плетінням.

Далі пішло легше. Чи дзеркало, чи сам Ярослав, чи всесвіт запам'ятали як треба дивитися, щоб бачити, і ельф став вчити відокремлювати свої складові від решти. І допомога усипляючого камінця більше не знадобилася.

У якийсь із днів Ярен вирішив перейти від теорії до практики, і Ярославу довелося чіпати складові руками, відчуваючи себе нерозумним електриком, що лізе до не знеструмлених дротів.

Сьогодні Ярослав ловив свою творчу складову, орієнтуючись на підказки власних відчуттів. Мовляв, варто наблизитись до цієї ниточки і захочеться щось зробити. Захотілося. Малювати, як не дивно. Щоправда, ельф казав, що ловити треба ниточку. Насправді там був товстий канат, такі на кораблях зустрічаються. Для Ярослава зовнішність цієї складової стала сюрпризом, попередні були вдвічі тонші, але він рішуче за неї схопився обома руками, сподіваючись якнайшвидше виконати чергове дивне завдання і піти займатися чимось цікавішим. Канату не сподобалося, що його хапають, і він став відбиватися, цілячись в основному в обличчя невдахи. Ельф на задньому плані вимагав тримати, поки складова не впізнає руку, що тримає. Ярослав тримав, матюкався, проклинав Ярена, складові та сумлінно отримував по фізіономії. Дивовижне було видовище, мабуть, для тих, хто не вміє крокувати в мадаї. Поза мадаї складові не видно, зате видно Ярослава і його чути.

Мадаї – це взагалі окрема історія. Спочатку Ярослав за наївністю поплутав цей стан із гіпнозом. Камінь, промови ельфа про те, що учень повинен зазирнути у себе. Потім згадав про віртуальну реальність. Після чого був облаяний ельфом, і ціла делегація викладачів години дві пояснювала, що вміння бачити складові знаходиться в голові, Ярослав знаходиться зовні, а суті перетинають усі світи. Хлопець нікому не зізнався, що так і не зрозумів, чого вони всі від нього хотіли та що пояснювали.

Канат визнавати господарську руку відмовлявся. Волелюбний попався. Скільки часу це тривало, Ярослав не знав, йому здалося, що цілу вічність. Останньою краплею став відлетівший у незвідані дали зуб. Гарний зуб. З нещодавно нарощеною недостатньою половинкою загубленою в нерівній битві ще у восьмому класі. Хлопець провів його поглядом, перестав матюкатися і став зосереджено душити свою складову. Він був злий, і йому все стало пофіг. Придушить, дасть у морду ельфу і піде, нап'ється. Жив він усі ці роки без магії, проживе й далі. Маги у всіх світах не становлять і чверті населення, це якщо вважати магами навіть тих розумників, які тільки й здатні на дрібні фокуси на кшталт запалювання свічки поглядом.

Складова душилася добре, їй це подобалося, вона була в мазохісткою в душі. Якоїсь миті вона навіть покірно обвисла, нажаль, напевно, не здохла. Загалом, ельф висмикнув Ярослава з мадаї на найцікавішому місці, за що таки отримав по фізіономії. Ярена це не засмутило. Виявляється, складова таки визнала свого господаря, вибила зуб і визнала, зараза. Ельф вибухнув бурхливими вихваляння себе самого і своїх методів навчання. Ярослав був на радостях відправлений до цілителя за допомогою у відрощуванні іклів і відпущений на весь наступний день у своє повне розпорядження. Учень справедливо запідозрив, що ловити складові зовсім не так безпечно, як намагався запевнити вчитель, за це він був осміяний, обізваний поганим словом і посланий до бібліотеки до дракона на пошук книги «Всі види магії», щоб зрозуміти, нарешті, чим творці відрізняються від майстрів.

Ярослав знизав плечима і пішов. Бібліотека культурне місце, чому б і не сходити раз послали? Зазвичай посилають у місця менш підходящі для проведення часу.

Дракон виявився не образним виразом. Він був чорним, великим, лінивим і не бажав відповідати на запитання. Сидів на постаменті, крила складені за спиною, шия гарно вигнута, погляд спрямований у невідомі далі. Заміняв собою пам'ятник великому мислителю, котрому належить бути перед центральною бібліотекою. Ярослав про всяк випадок рептилію обізвав, переконався, що його чи не чують, чи ігнорують, після чого пішов лякати бібліотекарів своєю побитою фізіономією.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍