Жаббур Дуейгі - Надруковано в Бейруті

лазерними принтерами, після чого навперебій пішли нові технології та інновації. З цифровою революцією та поширенням компактних USB-носіїв він став почуватися зовсім ні в тих ні в сих. Тексти приносили вже готовими для друку, спеціальні прилади нарізали папір потрібного розміру, підбирали і зшивали сторінки. Тепер у друкарні він тільки супроводжував і спостерігав кожне нововведення разом з Абдаллою, який вважав його чи то реліктом, чи то благословенням з минулого, з часів, коли машини бруднили все фарбою, залишаючи сліди на його ошатному костюмі й на шкірі, та чорні плями на пальцях. Аніс занотовував усе, що хотів запам’ятати, у невеликий грубий записник, який діставав із кишені, щоб записати номер телефону чи якусь іншу важливу інформацію. Поступово він втратив змогу робити хоч щось корисне для запуску устаткування чи контролю його роботи і перетворився на очі Лутфі Карама, а потім і його сина Абдалли, які стежили за працівниками.

13

Очі Абдалли, а також хранитель його таємниць та його батька. Він приходить у дім, не питаючи дозволу, грається з близнючками, смішить їх своїм акцентом та рухами. Песик ходить за ним, плутаючись у нього під ногами, а він гортає журнали мод, розкидані у вітальні, чекаючи на Персефону. Вона доручає йому справи, які не довіряє нікому, крім нього. Він упізнає її настрій вранці з тону голосу, навіть до того, як вона з’явиться перед його очі зі спальні, до того, як завершить чепуритись, і він завжди завбачливо готовий до її появи.

Аніс представляв сім’ю Карамів після того, як Абдалла постраждав від вибуху. Коли останньому робили серйозні операції, його батько Лутфі невідлучно й нервово чергував годинами в залі очікування у лікарні, передавши офіс під нагляд Анісу аль-Хальвані. Той спокійно і витримано вирішував справи, сумлінно вникаючи в те, чим займався, і перевіряючи всі цифри, які йому передавали, так, наче він не був колегою цих працівників, що посміювалися з його серйозності і крадькома іронічно поглядали в його бік. За той недовгий час, що він провів за столом директора, у нього відбулася телефонна розмова з банком, під час якої працівниця повідомила йому байдужим тоном, що баланс на рахунку братів Карамів значно перевищений і що власникам друкарні необхідно якомога швидше зв’язатися з банком. Коли ж він з наївною доскіпливістю запитав, наскільки перевищений баланс, йому відповіли, що про ці справи говоритимуть тільки із зацікавленою стороною і аж ніяк не по телефону.

У день, коли лікарі вирішили вивести Абдаллу з коми, у якій він провів понад два місяці, вони запросили всю родину Карамів. Абдалла мимрив і говорив слабким голосом, на обличчі були бинти. Він попросив води, щоб утамувати спрагу, впізнав усіх одного за одним і спокійно запитав, що він тут робить. Йому повідомили, що він постраждав від вибуху, і він був останнім, хто дізнався про вбивство прем’єр-міністра. Абдалла став однією з випадкових жертв цього замаху, а також одним із свідків, чиї слова мали бути зафіксовані слідчим, хоч він і не міг розповісти багато про те, що сталося. Трохи згодом він пригадав, що його дружина була вагітна двома близнючками, і вона розказала йому, що вони з’явилися на світ і чекають на нього, щоб їх можна було охрестити й вибрати їм імена. А коли вона сказала, що одягла на ніжку однієї золотий браслет, щоб відрізняти її від сестри, він уперше всміхнувся. Його батьки були сповнені надії на його одужання і не могли стримати сліз, тож вийшли в коридор, а Персефона залишилася сидіти в палаті, заново знайомлячись із чоловіком.

Лікарі поставили йому нікелеву пластину в плече після того, як видалили плечовий суглоб і замінили на штучний. Щоку зашили численними хірургічними швами, взявши попередньо тканини зі стегна, і повідомили йому, що слід від рани на обличчі залишиться на довгі роки. Найскладнішою була операція з вилучення осколка, що застряг у лобовій частці мозку, між сочевицеподібним і хвостатим ядрами. Операція тривала десять годин. Потрібно було розширити отвір у черепі й вирізати клаптик шкіри у вигляді підкови. Після операції лікарі не могли точно знати, якої шкоди завдав осколок і як він вплинув на «вищі функції» мозку: вони чекали, що він опритомніє, повернеться до звичайного життя, і лише через місяць можна буде оцінити його стан.

Його відрихтували, причепурили, залишили пов’язку на правій щоці й відправили додому. Кімнату для гостей облаштували відповідно до його потреб і щоб полегшити тягар, що впав на його дружину, як казав він спочатку. До нього приставили медсестру, що супроводжувала його на довгому шляху до видужання, а Флер приносила двічі на день Сабін та Ніколь, щоб він цілував їхні ніжки та грався з ними, а їхній сміх заповнював кімнату. Його відвідували друзі: вони разом обговорювали події та будували передбачення щодо позиції Америки, оплакували обвал ставок банківських депозитів та цін на нерухомість, стежили за заявами Ірану й очікували кількох «важких місяців», після яких напруга спаде. У кімнаті його також навідав кремезний чолов’яга, якого всі називали Абу Хусейн. Він розповідав йому анекдоти, з яких сам перший і починав голосно реготати. Абдалла надавав великого значення цьому візиту, під час якого Абу Хусейна супроводжував і майстер Аніс. Вони навіть подзвонили Лутфі, батькові Абдалли, який знав гостя, щоб він теж приєднався до прийому та обміну новинами.

Персефона саме сиділа з ним, читала йому розділ з роману «Чорна жоржина», коли її урвав жахливий шум. Вона вийшла на балкон, де вже були працівники друкарні, які дивилися на чорну хмару, що нависла зі сходу на дві-три вулиці. Через півгодини теленовини інформували з місця вибуху: відомий журналіст, що отримав безліч погроз, якщо він продовжить писати свою щотижневу колонку, саме заводив двигун свого авто, коли спрацювала вибухівка, закладена під його «фольксваґен». Вибух розірвав його на шматки і вбив бакалійника, котрий стояв на протилежному боці вулиці під гроном бананів.

* * *

Період персонального нагляду закінчився, і хірург із переможним захватом констатував, що хворий повністю повернув свої фізичні та інтелектуальні можливості. Медсестра пішла, але Абдалла захотів лишитись у гостьовій кімнаті, що спровокувало чутки, наче він закохався в медсестру, тому що дружина не дбала про нього так, як слід було б у його стані. Пліткували, що вона була зайнята близнючками і тим, як відлучити їх від грудей.

Насправді ж вона рідко заходила в кімнату для гостей, де облаштувався тепер Абдалла, навіть удень. Минули тижні відтоді, як вона перестала