Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

поводився з ними і щедро винагороджував, але у відповідь вимагав рабської відданості. І Стімсон, правда, зберігаючи незалежний і самовпевнений вигляд, всіляко запобігав перед Ковпервудом. Так уже складаються людські стосунки.

І ось на північній, південній і західній околицях Чикаґо почалося якесь дивне пожвавлення, зустрічі, таємні перемовини. У Лейк-В’ю старий генерал Ван-Сайкл і де Сото Сіппенз радилися зі спритним членом муніципалітету, аптекарем Дьюнівеєм і районним босом — гуртовим гендлярем м’яса Джейкобом Герехтом, — люб’язними, але доволі вимогливими джентльменами. Ці панове приймали відвідувачів у задніх кімнатах своїх крамниць, де розмовляли з ними відверто, оцінюючи мало не за прейскурантом власні послуги і послуги своїх поплічників.

У Гайд-парку Кент Берроуз Мак-Кібен, напомаджений і вишукано одягнений, майже лорд Честерфілд серед адвокатів, а також Дж. Дж. Бергдол, довговолосий, неохайний наймит «із благородних», підставний голова «Газово-паливної компанії Гайд-парку», засідали разом із членом муніципалітету Альфредом Девісом, фабрикантом плетених виробів, і Патриком Джілґеном, шинкарем, заздалегідь розподіляючи акції, зиски, привілеї й інші блага. У селищах Дуґлас і Вест-парк на Західній стороні, біля самої межі міста, довготелесий дивакуватий Лафлін і Бертон Стімсон укладали такі ж угоди.

Супротивник (три роз’єднані міські газові компанії) був захоплений зненацька. Коли до них дійшли чутки, що в приміські муніципалітети надійшли клопотання про надання концесій, компанії негайно запідозрили одна одну в загарбницьких намірах, зраді та грабунку. Вони спорядили в найближчі муніципалітети своїх чіпких правників, але директори компаній усе ще не здогадувалися, хто стоїть за маленькими приміськими компаніями і чим це їм загрожує. Однак, перш ніж вони встигли заявити протест і надумали сунути кому треба пристойний хабар, аби зберегти за собою прилеглі до їхніх територій передмістя, перш ніж встигли почати юридичну боротьбу, пропозиції про роздавання концесій уже були внесені на розгляд муніципалітетів. І після першого ж читання й одного відкритого, як того вимагає закон, обговорення, прийняті майже одноголосно. Деякі дрібні приміські часописи, яких обділили при поділі нагород, спробували було зчинити гармидер. Але впливові чиказькі газети поставилися до звістки прохолодно, позаяк мова йшла про далекі передмістя. Вони відзначили лише, що передмістя, мабуть, успішно йдуть слідами міського муніципалітету, який загруз у корупції.

Прочитавши в ранкових газетах, що муніципалітети затвердили концесії, Ковпервуд усміхнувся. А найближчими днями він уже із задоволенням вислуховував повідомлення Лафліна, Сіппенза, Мак-Кібена і Ван-Сайкла про те, що старі компанії підсилають до них своїх агентів, пропонуючи купити у них контрольні пакети акцій або дати їм відступного за концесії. Разом із Сіппензом він розглядав проекти майбутніх газових заводів. Треба було приступати до випуску та розміщення облігацій, до продажу акцій на біржі, укладання угод на всілякі поставки, будівництва резервуарів, газгольдерів, прокладання труб. Не менш важливо було заспокоїти розбурхану громадську думку. В усіх цих справах де Сото Сіппенз виявився незамінним. Користуючись порадами Ван-Сайкла, Мак-Кібена та Стімсона, котрі діяли кожен у своєму районі, він коротко доповідав Ковпервудові про свої плани й, отримавши у відповідь схвальний кивок, купував ділянки, рив котловани і будував. Френк був настільки ним задоволений, що вирішив залишити його при собі і на майбутнє. Де Сото, своєю чергою, був задоволений тим, що йому випала нагода звести старі порахунки і почати оборудки великими справами, і тому був від душі вдячний Ковпервудові.

— Із цими шахраями матимемо ще чимало метушні, — не без зловтіхи заявив він якось своєму босу. — Ось побачите, вони почнуть нам дошкуляти всілякими кляузами. Хто їх знає, вони можуть і об’єднатися. Того й дивись, завод у нас підірвуть, як свого часу підірвали у мене газгольдер.

— Нехай підривають, підривати і ми вміємо і судитися також. Я — не проти. Ми їх так прикрутимо, що вони у нас вовком завиють, — в очах Ковпервуда заграли веселі вогники.

9. У гонитві за успіхом

Тим часом і Ейлін у новій для себе ролі господині будинку також де в чому досягла успіху. Бо хоча й усім було ясно, що Ковпервуда в світі не відразу приймуть, але статки цих людей не дозволяли нехтувати знайомством із ними. Прихильність Френка до дружини змушувала багатьох поблажливо ставитися до Ейлін. Її вважали простакуватою та не досить вихованою, але погоджувалися, що з таким чоловіком і наставником, як Ковпервуд, можна всього досягти. Такою була, наприклад, думка пані Еді­сон і пані Рембо. Мак-Кібен і Лорд міркували приблизно так само. Якщо Френк кохає Ейлін, а це, мабуть, так і є, то він, природно, зуміє «просунути» її в світ. Ковпервуд справді по-своєму любив дружину. Він не міг забути, що вона зовсім ще дівчинкою знайшла в собі сили знехтувати умовностями й усім для нього пожертвувала, хоча знала, що він — одружений, що у нього є діти, знала, який це буде удар для її рідних. Як палко, як віддано вона його покохала! Вона не манірилася, не хитрувала і не вагалася. Він із самого початку був «її Френком», та й тепер вона любила його не менше, ніж у ті давні незабутні дні їхньої першої близькості. Ковпервуд завжди це відчував. Ейлін могла з ним сваритися, вередувати, гніватися, сперечатися, підозрювати, докоряти його в тому, що він загля­дається на інших вродливиць, але якесь швидкоплинне захоплення не стривожило б її. Так, у всілякому разі, вона переконувала. Правда, у неї не було підстав сумніватися в ньому. Жінка готова пробачити йому все, абсолютно все, запевняла вона, і сама в це щиро вірила, якщо тільки він буде, як і раніше, кохати її.

— Ах ти, халамиднику, — казала вона жартівливо. — Я тебе наскрізь бачу. Гадаєш, я не помічаю, як ти заглядався на жінок? Ця стенографісточка у тебе в конторі — дуже непогана. Мабуть, ти вже до неї залицяєшся.

— Чи я дурний, Ейлін? — відмахувався Ковпервуд. — Ну, навіщо говорити вульгарності? Ти чудово знаєш, що я ніколи не пов’яжу своє життя з якоюсь стенографісткою. Контора — невідповідне місце для флірту.

— Невідповідне? Не замилюй мені очі. Ніби я тебе не знаю. Для тебе будь-яке місце підходяще.

Ковпервуд сміявся, а за ним реготала й Ейлін. Вона нічого не могла з собою вдіяти. Надто вже його кохала. У нападках її не було реальної гіркоти. Часто, заколисуючи її на колінах, як дитину, і ніжно цілуючи, він шепотів їй: «Моя крихітко! Моя руда лялько! Ти все ще мене любиш? Тоді поцілуй мене». Вони обидва палали якоюсь первісною