Андоніс Георгіу - Люба моя Лісистрато, Андоніс Георгіу
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
(раптом спиняється)
Читаю газету, коли їм, завжди раз — і перегляну якусь газету, постріли потопили узбережжя, пошматували пляжну парасольку, таку, з крабиками й мушельками, вона намагалася ухилитися, та не судилося, і дитячим відерцям не пощастило, усіх продірявили, гортаю фотки на iРadі, сиджу в туалеті, після прийомів їжі маю таку звичку, отож, сиджу, гортаю, надувна жовта качечка намагається втекти, за нею троє каченят, тікають, тікають, захекалися від утечі, прямо в мене на очах, а я ж у туалеті сиджу, після їжі така в мене звичка, і — фффффф, здулася качечка, каюк каченятам, зливаю воду
(пауза)
я ста-рий, не-до-лу-гий жарт, що зі-псу-вав-ся, од-не й те са-ме, у-же тхне від ньо-го ту-хля-ти-но-ю!
Чи схочете, якщо я спосіб винайду
Війну скінчити?[16]
проминаю глядачів, біжу, гукаю, відштовхую, піднімаюся на сцену, мені аплодує весь зал, я — старий жарт і втомилася від того, що мене чують стільки років, раз у раз, одне й те саме...
Що ж це, Лісистрато, любонько?
Для чого нині нас, жінок, скликаєш ти?
Яка там справа?
Та велика.
Й груба теж?
Зевс свідок, груба!
і от я свідчу їм:
бачу зі свого монітора ракети, вишикувані наче ереговані прутні, / регочуть від почутого, га, га, га,/ готові розітнути, але не вогкий простір піхви, / регочуть, га, га, га,/ а небо, і вивергнути, але не сперму, а вивергнути, / га, га, га,/ полум’я і залити кров’ю весь світ, як і сталося вчора, і позавчора, і багато днів тому, як, іншими словами, стається завжди
(розслаблено) бо дехто не збуджується геть ніколи, а хоче просто грошей, тільки гроші, багато грошей, ці не сміються, а для того, щоб їх мати, їм потрібна влада, владарювання над іншим, приниження іншого, біль іншого, смерть іншого, ці не сміються, їм не подобається те, що я кажу, адже ви живете в системі, що потребує грошей, багато грошей і лише їх, і тому дехто любить смерть і щодня вбиває життя
а ви їм це дозволяєте робити!
я свідчу їм!
не сміються!
їм не подобається те, що я кажу, на мене кидаються політики, священики, архієпископи, журналісти, аналітики, критики, судді, прокурори, адвокати, банкіри, бухгалтери, промисловці, кораблевласники, підрядники, підприємці, академіки, учителі, службовці, домогосподарки, які дивляться ранкові розважальні шоу, футбольні фанати, гладуни з сигарами в роті, накачані красені з кубиками пресу, хнюпики, які оминають жіноче товариство, дівчатка, які сидять на вічних дієтах, завжди посмішка на 32 зуби, усі вони хочуть, щоб я замовкла, шшшш, цить-цить, роблять мені головою знаки, обурюються, їх зачіпає все, що я кажу, я їм набридла, торочу одне й те саме, нічого оригінального, мені слід заткатися, нам усім, мене штурхають, б’ють, хочуть зігнати мене зі сцени, не розповідайте, ні-ні, національні інтереси передусім, стримані й високоморальні, вони ходять до церкви, роблять пожертви, протестують, коли хтось замахується на божественне, а потім ідуть і трахаються за гроші, шановані глави сімей, які розбещують неповнолітніх, національні благодійники, які ухиляються від сплати податків, вони постійно роблять внески на знак солідарності, порядні прості громадяни, які постійно накладають на себе хресне знамення, поширюють брудні плітки, пліткують про будь-що відмінне від них, пліткують самовіддано, безжалісно, аж поки настане смерть того іншого, усім їм не подобається те, що хочу сказати я, вони всі об’єднуються, танок чоловіків не відрізнити від танку жінок, у мить забувають про свої чвари, і, так танцюючи, усі починають мене звинувачувати: анархістка, терористка, екстремістка тощо, аморальна, бридка, ница тощо, лівачка, комуністка, популістка тощо, пришелепувата, нікчемна, убога, небезпечна тощо, лесбійка, феміністка, хвойда — от як вони називають мене!
у мене тицяють пальцем і мої старі товаришки, з якими в тісних кімнатах студентських гуртожитків годинами ми мріяли про кращий світ, пили, курили, п’яніли, навіжено танцювали і нишком тягли свої пісні, ми були впевненими, такими впевненими, що змінимо цей світ, ми були впевненими в цьому, бо були молодими, оптимізм є завжди юним, а молодість гори перевертає, де ж зараз ті мої старі товариші? куди вас занесло? вони віддаляються від мене, усі, як один, кажуть, у мені скверна знань, а потім — іще гірше, від мене скверна самопізнання
Чого ж це ви сахнулись? Ще й похнюпились?
Стулили губки й чолами хитаєте?
Ах, люба Лісистрато, у мене манікюр, перукарня, спортзал, йога! конференції, лекції, наради, прання, кухня, так, порання на кухні! вихід у світ, полювання, театр, кіно, покупки, багато покупок! весілля, похорон, хрещення, ой, Лісистрато, народжую
Чого ж це ви сахнулись? Ще й похнюпились?
Я біжу. Наздоганяю їх.
Хапаю Клеоніку, кидаю її навколішки й ножем відтинаю їй голову
(пауза)
Ми заприсяглися, якщо не завершиться війна...
(Кров на сцені. Лісистрата під час присяги холодна й незворушна, чутно сміх, наче відкривають консервну бляшанку)
«Клянусь — ні чоловіку, ні коханцеві...»
«Бажань не вдовольняти...»
«Як дівчина безвинна, в домі житиму...»
«Щоб чоловік мій розпалився пристрастю...»
«Дотримуючи клятви, п’ю до краплі все...»
«А зраджу — хай водою келих сповниться!»
МІРИНА: Клянуся Зевсом!
(пауза)
ЛІСИСТРАТА: Тримаю в руці голову Клеоніки, піднімаю відтяту голову Клеоніки, показуючи глядачам усього світу, перед глядачами усього світу, які на своїх екранах спостерігають за живою трансляцією, не відвертайте своїх поглядів, не вдавайте, що ви шоковані, не перепощуйте в соцмережах свій шок, не створюйте дописи «Je suis Такий-то», ніхто ніким не є, чого вогонь торкнеться, те і обпечеться, не жахайтеся, жах завжди поруч із нами, жах тут, у цей час, коли ми говоримо, у світі спалахують війни, вони завжди спалахують, поруч із нами, на відстані витягнутої руки рубають голови, безперестанку, жах тут, на звороті глянцевих сторінок ваших журналів, з іншого боку ваших серіалів, поетичних читань, вистав, вітрин, а ваші прекрасні вечори, вони — ззовні, він за вашими красивими словами, за стількома красивими словами, століттями рубають голови, через ті самі причини, лише приводи різняться
зводите стіни, закриваєте кордони, але він тут, у ваших здоровенних будинках і порожніх ліжках, трупи по берегах Європи, жах... він тут
за зачиненими дверима, на нескінчених засіданнях, робочих групах і з’їздах, за цифрами, статистикою, показниками, там на сотнях сторінок документів, у цілях, у цифрах, у вимогах, знаєте, скільки там жаху, скільки жаху можуть нести у собі цифри й цілі?
вас це
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люба моя Лісистрато, Андоніс Георгіу», після закриття браузера.
