Старицький М. П. - За двома зайцями, Старицький М. П.

class="p1" style=""> 

 

Ті ж і Га­ля.

 

Секлита. Де ти там ба­риш­ся?

Галя. Забіга­ла до сусідки Лу­ке­ри: по­су­ди тре­ба.

Голохвостий. Здрас­туй­те, доб­ро­го здо­ров’ячка! Вся ду­ша моя стре­пе­ну­лась, как за­чув я ваш ан­гельський голос­ок, мов дис­кантів най­кра­щих у кон­церті…

Галя (по­дає ру­ку). Ви смієтесь…

Голохвостий. Єй-бо­гу, і в думці не­маєть: я, Ган­но Івановн­о, з чес­ним заміренієм прий­шов.

Галя. Я не знаю, про що.

Секлита. Бач, мов і не зна, мов і не ра­да! А до сього тор­гу дав­но й пішки! Щас­тя твоє, що так скла­ло­ся, а то б бу­ло!

Галя. Ма­мо, хіба я в чім вин­на?

Секлита. Та годі, годі! Нічо­го мені ма­ну пус­кать, очі од­во­дити. На ось гор­ня, та по­час­туй ва­ре­ну­хою до­ро­го­го го­с­тя, та по­го­воріть лю­бенько, а я са­ма за по­су­дою збігаю! (Ви­хо­дить).

 

Вихід VIII

 

 

Галя і Го­лох­вос­тий.

Га­ля на­ли­ває ва­ре­ну­хи.

 

Голохвостий. Чо­го ти цу­раєшся ме­не, моя ри­бонько, хі­ба-развє я не лю­бий тобі?

Галя (по­дає чар­ку). Я вас бо­юсь… Що це ви за­ду­ма­ли, чо­го ви ме­не чіпаєте?

Голохвостий. За­ду­мав, моя куріпоч­ко, хоч киш­ки собі ви­­мо­тать, а тєбя до­бу­ти, по­то­му улюбльон, як ок­роп ки­пить…

Галя. Я вам не па­ра… Ви б кра­ще не в’яза­ли мені світа… за­раз проміняєте на яку-не­будь пан­ну!

Голохвостий (ви­пив­ши). А-а! З ру­чок твоїх со­лод­ша од ме­­ду й од ка­нах­вет! (Бе­ре за ру­ку й хо­че об­ня­ти).

Галя. Пустіть!

Голохвостий. Щоб я те­бе проміняв? Ні за яку ках­вю­ру! Так би й за­да­вив! (Обніма).

Га­ля (ви­ри­ва­ючись). Ой, що ви?

 

Вихід IX

 

 

Ті ж і Сек­ли­та.

 

Секлита. А! До­го­во­ри­ли­ся, зна­чить… Ну, й по­ма­гай вам бо­­же!

Голохвостий (набік). Знов пійма­ла! Во­на, здається, за две­­ри­ма підслу­ху­ва­ла!

Галя (з сльоза­ми). Що ж я, ма­мо,- на­че­пив­ся!

Секлита. Та годі вже, годі, те­пер нічо­го… От го­туй ли­шень стра­ву, бо вже ку­ми йдуть… (До Го­лох­вос­то­го). А вас уже те­пер не пу­щу з ха­ти од стра­ви, як хо­че­те!

Голохвостий. Та я б радніший, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, і но­чувати, ког­да б не… (Набік). По­пав­ся жуч­ку в руч­ку.

 

Вихід X

 

 

Ті ж, ку­ми й Пи­до­ра.

 

В ха­ту вхо­дять Мар­та і другі міщан­ки, де­які з кошолками­, де­які уб­рані в праз­ни­ко­ву оде­жу.

 

Марта. Доб­ри­день вам, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но! З днем ва­шо­го ан­ге­ла поз­до­ров­ляємо вас. Дай вам бо­же, чо­го ви ті­ль­ки за­ба­жаєте собі з не­ба, а вашій дочці пош­ли бо­же гар­но­го же­ни­ха!

 

Цілуються.

 

Секлита. Сідай­те ж, щоб ста­рос­ти сіда­ли в ме­не: мо­же, ва­ши­ми мо­лит­ва­ми…

Голохвостий (набік). Впро­чем, нач­хать: якось-то бу­де! (До міща­нок). Та й наб­ра­лась же вас повнісінька ха­та: зна­єте, де ра­ки зи­му­ють!

Марта. А ви, па­ни­чу, хіба не знаєте?

Голохвостий. Зу­би проїв!

Другі міщан­ки. Та й жарт­ли­вий же оцей язи­ка­тий па­нич!

Марта. Не зачіпай­те нас, бо як при­че­пи­мось всі, то мусит­е нам ста­ви­ти мо­го­ри­ча!

Голохвостий. А зачіпай­те ме­ня, я очінно люб­лю, як ме­ня мо­­ло­диці зачіпа­ють… але только мо­лоді, чор­ноб­рові, такі, що тільки морг­ни…

Деякі міщан­ки. Хі-хі-хі! За­че­пи йо­го!

Секлита (до гос­тей­). Але чо­го ж ви стоїте? Сідай­те, ку­мо, сі­дай­те, сва­хо, сідай­те, ку­ма­сю, про­шу по­кор­но, кум­ко! (У двері). Пи­до­ре, Пи­до­ре! А внось сю­ди сто­ли, розс­тав­ляй се­ред ха­ти, щоб нам бу­ло прос­торніше їсти, ба­ла­ка­ти й пи­ти.

Голохвостий. От і я по­мо­жу! (Біжить і вно­сить з Пидо­рою сто­ли). Та по­вер­тай­ся, Пи­до­ре, так пруд­ко, як я, а то лед­ве тру­сить…

Пидора. За ва­ми й по­хо­пиш­ся?…

Голохвостий (ти­хо до Галі). Пи­понько моя! Щіточ­ко, ма­ню­сенька!

 

Галя од­хо­дить.

 

Секлита (до Галі). Що це ти, Га­лю, стоїш, мов неприкаяна?­ Зас­ти­лай сто­ли та по­да­вай пляш­ки та чар­ки, а то мої ку­моч­ки зас­ку­ча­ють.

Голохвостий. Ой, ой! (Зітхає). Де б уже не зас­ку­ча­ли без ча­роч­ки?

Марта. З ва­ми зас­ку­чаєш!

Голохвостий. Зна­чить, мо­жу знай­ти за­бав­ку?

Марта. Та од­чепіться! (Штов­ха ліктем).

Деякі міщан­ки. Ха-ха-ха! Ну й па­нич!

 

Пидора й Га­ля став­лять на столі вся­ку стра­ву, пляш­ки й чар­ки.

 

Секлита (бе­ре пляш­ку). Вип’ємо ж по чарці за жи­вих і за мерт­вих! (На­ли­ва і п’є). Щоб жи­вим жи­ти і не вми­ра­ти, а по­мер­шим, ко­ли по­мер­ли… (Ма­ха ру­кою).

Голохвостий. Бо­дай не вста­ва­ти!

Всі. Ой, хто ви­дав так го­во­ри­ти! Оце так!

Секлита. Глядіть ли­шень, ви ве­ли­ко­ро­зумні! Мертві ле­жать на Ще­ка­виці 11 та ніко­му не шко­дять, а живі ча­сом ду­же, ду­же шко­дять! (П’є).

Голохвостий (на­ли­ва чар­ку). Про ме­не, вип’ємо і за здо­ров’я мерт­вих. Пош­ли бо­же з не­ба, чо­го нам тре­ба! Померш­им чар­ку, а нам горілка! (П’є).

 

Секлита хо­дить круг