Герберт Уеллс - Невидимець, Герберт Уеллс

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Починаючи з того моменту, коли Невидимець скрикнув від люті, а містер Бантінг дав тягу через усе містечко, послідовний опис айпінзьких подій став неможливим. Невидимець, мабуть, хотів спершу просто прикрити відступ Марвела з книгами та одягом. Але його й без того не дуже лагідну вдачу розпалив, очевидно, якийсь випадковий удар, і він став лупцювати та перекидати всіх, щоб на чомусь зігнати свій гнів.

Уявіть собі вулицю, повну людей, що летять стрімголов, грюкання дверей і бійки за сховища. Уявіть собі, як уся ця колотнеча вплинула на несталу рівновагу дошки на двох стільцях у старого Флетчера і до яких катастрофічних наслідків це призвело. Уявіть собі налякану парочку, захоплену переполохом на гойдалці... А потім увесь цей гамір ущух; вулиця в Айпінзі з усіма прапорами та гірляндами спорожніла, якщо не рахувати розлюченого Невидимця, порозкиданих кокосових горіхів, звалених парусинових ширм і розсипаного краму торговця солодощами. Скрізь грюкали зачинювані віконниці та засуви, і єдиною ознакою, що в місті ще зосталися люди, було хіба лиш якесь око під зведеною бровою, що визирало з куточка шибки.

Невидимець якийсь час розважався тим, що трощив вікна в заїзді «Карета й коні», а потім пожбурив вуличний ліхтар у вікно вітальні містера Грогрема. Мабуть, таки він же обірвав телеграфний дріт біля котеджу Гігінса на Едердінському шляху. Після того, завдяки своїм особливим можливостям, він зник для тамтешніх людей, і відтоді в Айпінзі його більше не бачили й не чули. Він зник назавжди.

Але минуло мало не дві години, перш ніж хто наважився вийти на безлюдну айпінзьку вулицю.

 

XIII. МІСТЕР МАРВЕЛ ПРОСИТЬ ДАТИ ЙОМУ ВІДСТАВКУ

 

 

Вже западали сутінки, і айпінгці почали полохливо позирати на руїни свого невдалого свята. У цей час за буковим гайком на шляху до Брембльгерста чвалав низенький, огрядний чоловічок в убогому циліндрі. Він ніс три книги, перев’язані якоюсь еластичною стрічкою, і пакунок у синій скатертині. На його багряному обличчі відбивався вираз жаху та втоми, і він, здавалося, страшенно поспішав. Супроводив його чийсь, не його власний, голос, і сердега щоразу корчився від дотику невидимих рук.

- Якщо ти знову спробуєш утекти,- сказав Голос,- якщо ти ще раз насмілишся...

- О боже! - зітхнув містер Марвел.- Всі мої плечі в синцях.

- ...то, слово честі, я тебе вб’ю,- закінчив Голос.

- Та я ж і не пробував тікати,- запевняв Марвел, мало не плачучи.- Їй-богу, ні. Я просто не знав про той клятий поворот. Як у біса я міг про нього знати? А ви мені завдали такого прочухана.

- Дістанеться ще більше, коли не будеш слухати,- пообіцяв Голос, і містер Марвел ураз замовк. Він надув щоки, а очі його красномовно свідчили про глибокий розпач.

- Досить того, що ці несусвітні дурні довідались про мій секрет, а тут ще й ти дременув з моїми книжками. Їхнє щастя, що порозбігались та поховались. А то б... Ніхто не знав, що я невидимий. А тепер що мені робити?

- А мені що робити? - пробурмотів Марвел.

- Тепер усе відомо. Газети ще ширше роздзвонять. Усі кинуться мене шукати. Кожне буде насторожі...

Голос вибухнув прокльонами й замовк. Розпука на обличчі містера Марвела стала ще глибша, і він поплентав зовсім повільно.

- Ну, йди, йди! - звелів Голос.

Марвелове обличчя поміж червонястих плям посіріло.

- Та не розгуби книг, бовдуре! - гостро сказав Голос.- Я хочу, щоб ти мені допоміг. Щоправда, знаряддя з тебе поганеньке, але нічого не вдієш...

- З мене - жалюгідне знаряддя,- поправив Марвел.

- Правду кажеш.

- Гірше навряд чи змогли б ви знайти,- сказав Марвел.- Я слабосилий,- додав він, помовчавши.- Я зовсім слабосилий,- повторив він.

- Справді?

- І серце в мене хворе. Ваше завдання я виконав. Але, їй-богу, на превелику силу.

- Ну?

- Для таких штук мені бракує сил і духу.

- Нічого, духу я тобі додам.

- Краще вже не треба. Я, бачите, не хотів би попсувати ваші плани... Але, може... А раптом я злякаюсь абощо...

- Гляди-но мені, спробуй лише,- з спокійною твердістю мовив Голос.

- Краще вже вмерти...- сказав Марвел.- І це ж несправедливо... ви повинні згодитись. Маю ж я право...

- Марш! - наказав Голос.

Містер Марвел прискорив ходу, і якийсь час вони йшли мовчки.

- Страшенно важко! - сказав містер Марвел.

Ці слова не справили на Невидимця ніякого враження. Тоді Марвел спробував удатись до інших заходів.

- І що я матиму за це? - спитав він страшенно ображеним тоном.

- Заткни пельку,- з несподіваною силою гаркнув Голос.- Я подбаю про тебе. А ти робитимеш те, що тобі казатимуть. І все робитимеш як слід. Ти хоч і дурень, ніде правди діти, але робитимеш, як тобі звелять.

- Кажу ж вам, сер, я - непідходяща для цього людина. Я дуже поважаю вас, але воно так і є.

- Якщо ти не замовкнеш, я знову почну викручувати тобі руку,- сказав Невидимець.- Мені треба поміркувати, не заважай.

Незабаром між деревами блиснули дві жовті плями, і в сутінках замаячіла квадратна дзвіниця сільської церкви.

- Я триматиму руку в тебе на плечі, поки ми будемо йти цим селом,- сказав Голос.- Іди прямо й не пробуй робити дурниць. Бо буде гірше.

- Я знаю,- зітхнув містер Марвел.- Все це я добре знаю.

Жалюгідна постать у старомодному циліндрі пройшла з своєю ношею по сільській вулиці повз освітлені вікна і зникла у вечірніх сутінках.

 

XIV. У ПОРТ-СТОУ

 

 

Наступного дня о десятій ранку містер Марвел, непоголений, брудний і запорошений, сидів на лаві біля дверей маленького заїзду в передмісті Порт-Стоу. Руки він сунув у кишені, вигляд мав дуже стомлений,