Степан Іванович Наливайко - Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко

і кунда — теж синоніми. Вірменський історик Мовсес Хоренаці засвідчує поклоніння божеству Кунда в іранських племен, які жили по сусідству з Вірменією або в самій Вірменії. Доречно тут нагадати, що в історичній Вірменії, до часу прийняття там християнства (ІІІ ст.), жили значні індійські общини, особливо в області Тарон (зараз у Туреччині). Саме звідси походить відома легенда про трьох братів — Куара, Мелтея і Хореана з області Палунь, яку дедалі певніше пов'язують сьогодні з літописною легендою про полянських князів Кия, Щека й Хорива. Причому вірменська легенда має суттєву подробицю, відсутню в літописній легенді: вона називає батьками трьох братів двох індських, тобто індійських князів — Деметра й Гісане. З'ясувалося, що насправді то не двоє індійських князів, а двоє індійських божеств, яким поклонялися індійці в Вірменії. Причому Гісане, судячи з усього, Вішну, бо вірменська легенда мовить, що Гісане був довгокосий. І якраз Вішну й Крішна мають епітет Кешава — «Косатий», «Довгокосий».

Таким чином, стає ясно, що ядави, плем'я або рід Крішни, відносяться до жерців, причому, очевидно, жерців саме асурських, тобто первісних, бо асури — старші брати богів-девів. Отже, й літописні ятвяги, тотожні індійським ядавам, теж відносяться до жрецького стану. Це до певної міри прояснює, чому ятвяги й споріднені з ними інші балтійські племена (пруси, самби, галінди) найдовше опиралися наверненню до християнства і чому проти них часто здійснювали походи київські й галицько-волинські князі. Бо ятвяги й інші балтійські племена сповідували первісну, язичницьку, асурську релігію, і жерці-брахмани (пор. поширене литовське прізвище Брахмане) мали серед них великий вплив. А саме жерці були найбільшими ревнителями предківської віри. Тому й воліли ці племена відходити все далі й далі в ліси та болота під натиском уже схристиянізованих київських і галицьких князів, які уособлювали воїнський стан, вдаючися і до збройного захисту своїх первісних вірувань. Точнісінько так, як за тисячоліття до цього й у Вірменії індійські общини чинили запеклий опір, коли їх си<45>лою навертали до християнства. І показово, що цю боротьбу тут очолив верховний жрець Ардзан, ім'я якого не можна не співвіднести з іменем Арджун у «Махабгараті». Його мав один із пандавів, на боці яких виступав Крішна, могутній воїн і родич Крішни — йому Крішна допоміг викрасти собі в дружини свою сестру Субгадру і йому ж він виклав свою «Божественну пісню» — «Бгагавадгіту».

Таким чином, назву столиці Відарбги — Кундіну, де правив цар Бгішмака й де народилася Рукміні, правомірно пов'язати зі словом кунд — «чародій», «жрець», «чаклун». Якщо зважити, що —ін у назві столиці — суфікс діяча (йогин, брамин, чакравартин) або суфікс наділеності чимось (Ваджрін — «Наділений ваджрою», «Індра», Шулін — «Наділений шулою-тризубом», «Шіва», Чакрін — «Наділений диском-чакрою», «Вішну-Крішна»), то слово кундін означатиме «наділений магічною здатністю», «наділений магічними властивостями», тобто, власне, «жрець». Воно тотожне слов'янським термінам кудин // чудин, які й собі означають «жрець», «волхв», «кудесник». Стосовно ж міста Кундін, то назву його можна перекласти як «Жрецьке», «Жерцівське», «Жречин» — якщо можна так сказати. Очевидно, таке значення має і одне з болохівських міст — Кудин, назва якого, в такому разі, виявляється тотожною індійській назві Кундін і спорідненою зі слов'янськими словами чудо, чудодій, чудин, кудин, кудесник. Що й відбилося в численних топонімах і гідронімах на терені України й поза нею на Куд- // Чуд-. У такому разі й назва самої Болоховської землі може сходити до слов'янського терміну на означення жерця-кудесника — волхв. Тобто назва Болоховська земля означає Волоховська, Волхвовська, Жрецька земля, Земля жерців/волхвів. Сюди ж відносяться і численні прізвища в запорозьких козаків і сучасних українців: Кудин (також ім'я), Кудинець, Кудик, Кудко, Кудійко, Кудійчук, Кудинович, Кудиненко, Кудим, Кудименко, Кудиченко тощо, а також Болох-Волох, Блох-Влох, Болоховець-Волоховець, а ще прізвища на Чуд-, які сходять до термінів кудин // чудин, волох // болох, влох // блох, волхв із первісним значенням «жрець», «чародій», «чудодій», «провидець», «віщун».

Історичні джерела засвідчують, що Данило Галицький полонив так званих «князів болоховських» і що «князі болоховські» мали свій уділ на Бузі, неподалік Бреста. Їхні володіння розміщувалися в околицях і на берегах Бугу, що впадає в Дніпровський лиман. Болеслав Мазовецький скаржився, що князі Болоховські самочинно захопили частину його земель (Карамзин, 10), з чого видно, що Болоховське князівство сусідило з Мазовією. За переказами, в межах Подольського краю колись існувало Болоховське князівство, до якого входила й Дулібська земля. Про самих болоховців <46> подейкували, що вони вкрай скупі, хоч і дуже багаті, і ця їхня риса означалася словом дуліб. Цікавий і той факт, що в колишній Орловській губернії місто Болохов іноді дещо глузливо називали Дулеби. З чого напрошується висновок, що між болоховцями й дулібами традиційно існує якийсь зв'язок — вони сусідять у різних ситуаціях. А риса — скнарність — приписувана болоховцям-дулібам, ще три тисячоліття тому приписувалася й рігведійському племені пані (див. статтю «Панікар і Панікарча: відлуння рігведійського міфу»).

З іншого боку, не виключено, що основа Болох- споріднена з назвою Балх, якою в новіші часи стала означатися стародавня Бактрія — вона, до речі, виявляє чимало точок дотикання з Україною. У «Повісті врем'яних літ» літописець Нестор схвально відгукується про уктріан, відомих своїм благочестям — неважко помітити спорідненість назви уктріани з назвою бактріани, бактрійці. Саме з Бактрією пов'язується в «Махабгараті» ім'я Пар'яшравас, тотожне слов'янському імені Переяслав, а також Бгурішравас, тотожне українському Борислав. В іменах давніх бактрійських царів наявний компонент кей, котрий перегукується з іменем полянського князя, легендарного засновника Києва — Кий. Стяг династії Кеянідів, що правила в Бактрії на початку І тис. до н.е., пов'язаний із героєм-ковалем на ім'я Кова. Саме він подолав змія Заххака, узурпатора іранського престолу. Це перегукується з київськими легендами про коваля, що врятував Київ від жорстокого змія. Фігурує у київських легендах і персонаж тугарин — це цілком може бути означенням мешканця Тохаристану, як свого часу називалася саме Бактрія. Сіявуш, надзвичайно популярний персонаж у культових уявленнях домусульманського Хорезму, теж вихідець із династії Кеянідів. Ім'я його тлумачиться як «Чорний бик», «Чорний самець» і є семантичним, значеннєвим двійником імені Крішна. А в Україні фіксуються назви Сиваш /притока Сіверського Дінця і так зване Гниле море — затока на заході Азовського моря/. Характерно, що притокою Сіверського Дінця є і річка Чорний Жеребець (СГУ, 499,612), яка має і назву Красний Жеребець. З Кеянідами й Бактрією пов'язаний також Рустам — герой іранського епосу, ім'я якого означає