Олександр Петрович Казанцев - Дзвін сонця, Олександр Петрович Казанцев

— Я не марнував часу, інакше не відбулася б ця наша зустріч. Наша розмова…

— Наша розмова? Вона ще не торкнулася твоєї схильності до зірок.

— Ви хочете, вчителю, осудити мене за це?

— Ні. Ти сам писав, що вплив далеких зірок на нас невідчутно м’який і наша воля може їм протистояти. Саме за це тобі церква багато чого прощає.

— І намагається довідатися, чому протиставити волю?

— Ти майже вгадав.

— Я зрозумів вас, учителю. Як жаль, що вас привели до мене зірки, а не Сонце!

— Вони всі єдині — небесні світила.

— Я мав на увазі не різницю світил, а лише причину, що змусила вас завітати до мене.

— А ти не образишся, якщо я попрошу тебе скласти гороскоп?

— Прохання — не наказ. Воно кличе до добра, від кого б не йшло. Скажіть-но мені рік, місяць і число народження людини, долю якої я повинен угадати по зірках.

— Запиши, сину, — і кардинал повідомив в’язневі все, що необхідно астрологу для гороскопа.

Враз Кампанелла зблід. Він збагнув: Спадавеллі приїхав, аби довідатися, що чекає найсвятішого папу Урбана VIII. Томмазо спідлоба пронизливо подивився на кардинала. Невже він бажає знати строк переміни на святому престолі та чи назвуть його ім’я на можливих нових виборах?

Кардинал не витримав допитливого погляду свого учня і відвернувся. Але в ту мить він думав про інше, про той страшний день, коли йому, тоді ще єпископу Антоніо, вдалося відвернути жорстоку і ганебну страту з допомогою турецької палі, страту мислителя, чиї думки він сам заперечував, не відмовляючи їм у світлому прагненні до людського щастя. Тоді змучений Томмазо був майже непритомний і не пізнав його серед інквізиторів і катів, змушених підкоритися представникові папського престолу, котрі потім за застосування нехристиянських способів допитування відбили належну кількість поклонів.

Про це Антоніо Спадавеллі нічого не сказав своєму колишньому учневі і нині несхитному суперникові в суперечці. Благословивши опального ченця, він зіперся на палицю, підвівся і відчинив двері в’язниці.

Кампанелла провів кардинала до дверей, чекаючи, коли їх за ним зачинять і задзвенять ключі тюремника, який знову замкне його аж до кінця днів.

Якщо в людини потворне обличчя, вона може закрити його маскою, та чи здатна вона зробити це з характером?

Вольтер

Діставши повну свободу і навіть деяку популярність після того випускного акту в колежі де Бове, Савіньєн Сірано де Бержерак був запрошений у салон своєї хрещеної матері баронеси Женев’єви де Невільєт, яка мала намір представити його світському товариству. Він вельми хвилювався, не знаючи, як йому вдасться постати серед обраних. Про що доведеться розмовляти: про Демокріта чи Арістотеля, про Платона та описану ним давно зниклу країну Атлантиду чи про Сократа, який шукав щастя для людей? А може, мова зайде про хрестові походи, про рицарську честь і другий Рим — Візантію або про римських цезарів чи римського сенатора Катона-старшого, котрий домагався зруйнування Карфагена, про поезію Вергілія, Данте або Петрарки?

До майбутнього виходу в світ він готувався старанніше, ніж до випускних іспитів у колежі.

Особливу увагу звернув на туалет, витративши на це останні, одержані від матері гроші. Купив навіть шпагу, знак дворянської гідності, без якого, як йому здавалося, не ввійти в оточення аристократів, тонких і мудрих, що вишукано розмовляють або віршами, або афоризмами.

Та над усе бентежили його зустрічі з красунями. Сірано був ладний закохатися в будь-яку з них, аби лиш вона до нього всміхнулася. Він прагнув пристрасних почуттів і водночас страхався їх.

Сірано був у відчаї, що в нього досі не пробилися ні вуса, ні борідка, і навіть зі шпагою, яку невміло вертів у руках, не знаючи, як її носити, він не мав бравого вигляду. Та ще цей жахливий ніс! Уся надія на те, що в товаристві вихованих людей ніхто не дозволить собі помітити природної вади.

Баронеса Женев’єва де Невільєт, здавалося, зовсім не постаріла відтоді, як народився її хрещеник. Така ж чорноволоса, з миловидним личком, мініатюрна й елегантна. Тепло зустріла вона Сірано і, коли він церемонно припав до її крихітної, що пахла трояндами, ручки, поцілувала його в чоло. Потому завела його до вітальні, оббитої білим шовком і обставленої білими меблями на гнутих ніжках. Там уже були знатні гості, серед яких цілком могли виявитися якісь герцог чи герцогиня.

Він шанобливо всім уклонився, але баронеса все одно кожному відрекомендувала його.

— Який я радий (або яка я рада), — байдуже говорили гості, зауважуючи при цьому, що сьогодні тепліша погода, аніж учора, і відверталися, аби продовжити світську розмову, а дехто, щоб приховати гримасу огиди, викликану страхітливим носом.

Розкланюючись, Сірано кінцем шпаги незграбно зачепив столик на тонких ніжках, перекинув його, і вщент розбилася ваза, що стояла на ньому.

— Це на щастя, на твоє щастя, дорогий Сірано! — щебетала господиня, наказавши слугам зібрати оскілля і наостанок шепнувши їм, щоб знайшли майстра, який зумів би все те ловко склеїти.

Пригнічений Сірано опустився на стілець. Шпага заважала йому, а краля, що сиділа поруч, була така зваблива і чарівна.

Молодий аристократ, з яким він так невдало розкланявся, єхидно всміхнувся і тихо-тихо вимовив:

Ця шпага! Тільки зайшов у дім -

Зробилась ворогом твоїм!

Сірано почув і закусив безвусу губу. А чорноока дама з білим личком, яка так схвилювала його, завела з ним розмову:

— Чи не правда, мсьє де Бержерак, у чоловіків стали модними високі каблуки?