Йон Колфер - Артеміс Фаул. Місія в Арктику

вами не плекаємо ніжних почуттів одне до одного, але зараз я не маю на ці справи ні хвилини часу. Чи не могло б це почекати кілька днів? Бо мені вкрай необхідно залагодити деякі особисті справи.

— Не могло б, Фауле. Дехто під землею хоче поговорити з тобою негайно.

Артеміс здвигнув плечима.

— Що ж, мабуть, після того, що я наробив, я не можу розраховувати на вашу поблажливість.

— Саме так. Ніяк не можеш.

— Ну то гаразд, — зітхнув Артеміс. — Отже, я не маю вибору.

Холлі посміхнулася.

— Саме так, Фауле. Вибору ти не маєш.

— Тоді що ж, рушаймо? — з удаваною покірливістю мовив Артеміс.

А в голові його тим часом аж палахкотіли, зароджуючись, ідеї. Співпраця з Чарівним Народом? А що, непогана думка. Ми допоможемо їм, а вони — нам? Їхні можливості ще й як стали б у знадобі…

— Рушаймо! — Холлі обернулася до Лаккея. — Їдь на південь. Але манівцями!

— Наскільки я розумію, ми прямуємо до Тари? Цікаво буде поглянути. Я частенько роздумував, де ж саме вхід до шахти Е1.

— То й роздумуй на здоров’ячко, багноїденятко, — промурмотіла собі під ніс ельфиня. — А тепер засни. Я вже стомилася від твоїх блискучих здогадів…

Розділ 4
ФАУЛ ГРАЄ У ВІДКРИТУ ГРУ


Камера попереднього ув’язнення номер 4, Поліційна площа, Гавань, Нижні Рівні

Прокинувся Артеміс у лепреконській камері для допитів. Вона нічим не відрізнялася від будь-якої іншої поліційної камери для допитів. Такі самі незручні меблі, такі самі порядки.

Корч узявся за діло без околясів:

— Ну, давай, Фауле, викладай усе.

Аби зібратися з думками, Артеміс роззирнувся довкола. Холлі й Корч сиділи за низьким столиком навпроти й свердлили хлопця очима. Потужна лампа світила йому просто в обличчя.

— Отак, командувачу? Навіть не привітавшись?

— Зі злочинцями не вітаюсь.

Тільки тепер Артеміс спостеріг, що його руки прикуто до стільця.

— Ви досі не заспокоїлися щодо торішнього снігу? Але, зрештою, я ж виграв. І на цьому все й мало скінчитися, згідно з вашою ж Книгою.

Корч так далеко нахилився вперед, що кінчик його сигари опинився за кілька сантиметрів від Артемісового носа.

— Це зовсім інша справа, багноїденя. Не прикидайся невиннятком.

— Кого ви оце граєте, командувачу? — незворушно запитав Артеміс. — Хорошого поліціянта чи поганого поліцая?

Корч щиро зареготав, і вогник його сигари накреслив у повітрі складний візерунок.

— Хороший поліціянт, поганий поліцай! Не хотів би засмучувати тебе, Дорогі, але ти вже не в Канзасі.

Командувач полюбляв цитувати «Чарівника Країни Оз». У цьому фільмі знімалося троє його двоюрідних братів.

Зненацька з сутіні вийшла на світло дивна постать. Вона мала хвоста, чотири ноги й дві руки, в яких тримала присоси, схожі на кухонні вантузи.

— Не бійся, багноїдський хлопчику, — мовила постать. — Просто розслабся. Якщо й поболить, то не дуже.

О'Гир приклав присоси до Артемісових очей, і хлопець умить знепритомнів.

— Гумові ущільнення містять заспокійливий розчин, — пояснив кентавр. — Він миттєво всмоктується крізь пори шкіри. Піддослідний нічого не встигає відчути. Скажіть, ну хіба я не найгеніальніша істота у всесвіті?

— Не знаю, не знаю, — з безневинним виразом похитав головою Корч. — Та піксі Кобой — розумнюща жіночка…

О'Гир сердито тупнув копитом.

— Кобой? Кобой?! Таж ті її крила — просто курам на сміх. Якщо хочете знати мою думку, то надто вже ми останнім часом покладаємось на кобойську технологію. Не можна допускати, щоб усе поліційне забезпечення брала на себе одна-єдина компанія!

— Не можна, звісно, якщо тільки вона не твоя.

— Я серйозно, Джуліусе. Я знаю Опал Кобой ще з університетських років. Вона ніколи не мала стійких переконань. А чипи Кобой установлено у всіх нових «Нейтрино». Якщо її лабораторії раптом накриються, що у нас залишиться? ДНК-гармати, що охороняють Поліційну площу, та кілька ящиків електричних гвинтівок-паралізаторів!

Корч пирхнув.

— Просто Кобой зуміла вдосконалити все наше озброєння й технічне забезпечення. Втричі збільшила потужність, вдвічі зменшила витрати енергії. А твоя лабораторія може похвалитися такими досягненнями, О'Гире?

О'Гир підключив жмут оптиковолоконних кабелів до комп’ютера.

— Якби Рада виділила мені пристойне фінансування…

— Годі пхинькати, О'Гире. Я бачив бюджет на розробку твоєї машини. Сподіваюсь, вона здатна не тільки прочищати засмічену каналізацію.

Вкрай скривджений О’Гир махнув хвостом.

— Це сітківкоскан. І я подумую, чи не лишити мені цей винахід тільки для власного користування.

— Але що ж він робить?

О'Гир увімкнув плазмовий екран на стіні камери.

— Бачите оці темні кола? То сітківки людських очей. Будь-який образ залишає на сітківці малесенький відбиток, схожий на фотонегатив. Далі ми завантажуємо в комп’ютер фотографії потрібних нам осіб чи об’єктів і порівнюємо їх із зображеннями на Фауловій сітківці.

Командувач Корч чомусь не впав на коліна у благоговійному трепеті, як би того хотілося, мабуть, кентаврові.

— Ти ба, яка зручність…

— Бо й справді велика зручність. Зараз покажу.

О’Гир вивів на екран зображення гобліна й увімкнув програму пошуку в базі даних сітківкоскану.

— За кожен збіг нараховується бал. Нормальним вважається результат близько двохсот балів. Але у ці двісті входять усі загальні характеристики