Адольфо Біой Касарес - Щоденник війни зі свиньми

— Та ми ж для цього й волочилися сюди, — роздратовано мовив Данте. — І що раніше, то краще.

— Учора ввечері він надумав пофарбувати волосся й хоче знати, як ти до цього поставишся, — випалив Аревало.

— Це, як на мене, чудово… — промимрив Відаль.

— Не соромся, — втрутився Аревало, — кажи.

— Пояснити, що мене бентежить? — запитав Данте. — Що люди різні: хтось бридиться сивим волоссям, а інших доводять до сказу діди з фарбованими чупринами.

— Тут ось у чому річ, — сказав Аревало. — Я розповів був Данте, як пішов у готель з одною дівицею, а в дверях ми зіткнулися з іншою парочкою. Моя дівиця як зарегочеться: «Глянь, який дідок». Я глянув — а то був мій однокашник, молодший за мене, тільки весь білий, неначе баран.

— А ти що, фарбуєшся?

— Здурів? На щастя, мені цього не потрібно.

— Є одне «але», — стурбовано завважив Данте. — Коли волосся фарбоване, це помітно.

— Та хто то помітить? — відповів Аревало. — Ніхто ж ні на кого не дивиться. Ми просто бачимо загалом: оцей, мовляв, сивий, а той — голомозий.

— Жінки, напевне, дивляться, — заперечив Відаль.

— Я тебе не чую, — озвався Данте.

— Вони дивляться тільки на інших жінок, щоб потім попліткувати, — правив своєї Аревало.

— Тепер люди стали прискіпливіші, — наполягав Данте. — І ти сам знаєш, що фарбований старигань розлютить їх.

— А голомозий? — запитав Відаль.

— Фарбування сьогодні, — пояснював Данте, — це поки що недосконала процедура. Дуже впадає у вічі.

— Вийди на вулицю — там половина дівчат фарбовані. Дуже видно?

— Ні, — мовив Данте.

— Видно, коли неприродний колір, — визнав Аревало, немовби змінюючи думку на ходу. — Як у брюнеток, що на білявок фарбуються.

— Брюнетки мене не цікавлять. Скажіть мені правду: чи я здаюся молодшим? Я ж не намагаюся нікого обдурити, — вигукнув спантеличений Данте.

— То нащо тобі фарбуватися? — здивувався Аревало.

— Не знаю. Того й запитую.

— Часом єдиний вихід — це плигнути в порожнечу.

— Легко тобі вирішувати за інших. А мені ж ви нічого не кажете: як буде — краще чи гірше? Раніше як було?

«Дурний, вередливий хлопчисько», — подумав Відаль. Уголос же він запитав:

— Що тоді робити голомозому?

Повернулася Неліда.

— Сеньйоре, — тихенько гукнула вона, — вас просить до телефону Леандро.

— Ви зачекаєте?

— Ні, вже йдемо.

— Що ви думаєте робити з цією білизною? — спитала Неліда.

— Виперу.

— Дайте мені.

— Не треба. Ще Антонія понавигадує…

— Та вже ж.

Відалеві довелося притлумити інстинктивну тривогу, щоб увійти в ательє, де працювало зо півдесятка дівчат. А донедавна ж він любив перебувати в товаристві молодих жінок.

— Я збираюся вкласти трохи грошиків у готель, — озвався в слухавці Рей.

— Що ти кажеш!

— Хочу тобі показати. Зможеш вийти сьогодні надвечір? Це недалеко від тебе. О п’ятій — не зарано? — і він продиктував адресу по вулиці Лафінура.

Відалеві не спало б і на думку, що саме ця таємниця гризла товариша напередодні. Мабуть, він нікудишній психолог, подумалося йому. Геть нічого не тямить у людях.

«Це неможливо», — подумав Відаль, звернувши на вулицю Лафінура. Утім, через кілька кроків він мусив визнати, що іншого тут нема. Так прояснилися всі вчорашні вагання сердешного Рея: той не наважувався сказати, що хоче купити будинок розпусти. Тепер уже й сам Відаль завагався. «По правді, — сказав він собі, — заходити сюди без супутниці якось незручно». У дверях з’явився широко всміхнений Рей і кивнув товаришеві рукою. Скільки років потрібно прожити, щоб досягнути повної зрілості, позбутися безпідставного сорому? Відаль роззирнувся, мабуть, надіючись увійти всередину так, щоб ніхто його не помітив, і особливо сердитий на довбня Рея за те, що той привертає увагу своїми жестами. Рей обійняв його, вельми втішений, навіть збуджений. Сторонній спостерігач не побачив би в цьому нічого безумного. Що тільки не могли робити тут двоє літніх сеньйорів. Скажімо, придивлятися, чи не купити собі готельчик. Як то незрідка буває, правда здавалася неймовірною.

Рей провів Відаля коридором до патіо, кісточками пальців постукав у двері, не чекаючи відповіді, відчинив і пропустив товариша вперед. На мить завагавшись, Відаль послухався. Оторопілий, як часто буває вві сні, він навіть зрадів, побачивши за