Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Ми гуртом вирушили на прогулянку вулицею, що стрімко спадала донизу і пахла фіалками, непевні, чи то ще магія ночі сріблиться на снігу, а чи вже світанок…

Вулиця Крокодилів

У нижній шухляді свого глибокого письмового стола батько зберігав стару і гарну мапу нашого міста.

То був цілий том пергаментних аркушів infolio[63], які, початково з’єднані шматками полотна, утворювали величезну настінну мапу у вигляді панорами з пташиного польоту.

Повішена на стіну, вона займала собою майже весь кімнатний простір і відкривала далекий вид на всю долину Тисмениці[64], що хвилясто звивалася блідо-жовтою стрічкою, на все Поозер’я широко розлитих мочарів і ставків, складчасті передгір’я, що тяглися на південь, спершу з ріденькими, далі з усе густіше збитими докупи пасмами, шахівницею круглястих пагорбів, усе менших і невиразніших у міру того, як відступали до золотавої й димної мли горизонту. З тієї бляклої периферійної далечини виринало місто, що росло вперед ще не розрізнюваними комплексами, суцільними блоками й масивами будинків, перетятими глибокими ярами вулиць, аби при наближенні ще проявитись окремими будівлями — зображених із гострою графічною виразністю об’єктів, що розглядаються крізь бінокль. На цих ближчих планах гравер упіймав цілий різноманітний і плутаний гамір вулиць та провулків, гостру виразність кожного виступу, архітрава, архівольти чи пілястра[65], які відсвічували пізнім і темним золотом похмурого пополудня, що вкриває всі вигини й ніші глибокою сепією[66] тіні. Її брили і призми, ніби щільники темного меду, врізалися в ущелини вулиць, затоплюючи своєю теплою соковитою масою десь половину вулиці, десь вилам поміж будинками, драматизували й оркестрували понурою романтикою тіней усю ту різноманітну архітектурну поліфонію[67].

На тому плані, виконаному у стилі барокових проспектів[68], околиця вулиці Крокодильної[69] зяяла порожньою білизною, що нею на географічних мапах прийнято означувати заполярні світи, ще не досліджені і сумнівні в самому своєму існуванні краї. Лише лінії кількох вулиць було промальовано в тому місці чорними рисками, назви ж їхні було виконано простеньким і неоздобним шрифтом — на відміну від шляхетної антикви інших написів. Очевидно, картограф не хотів визнавати належність цієї дільниці до міського ансамблю і своє небажання виявив у тому відрубному і недбалому стилі.

Щоби зрозуміти таке ставлення, мусимо вже тепер звернути увагу на двозначний і сумнівний характер цієї дільниці, що настільки відходив від провідних настроїв усього міста.

Це був промислово-торговельний дистрикт з підкреслено яскравим характером тверезого прагматизму. Дух часу, механізм економіки не пожалів і нашого міста, пустивши хтиве коріння на межах його периферії, де розрісся в цілу паразитичну дільницю.

Якщо у старому місті все ще панувало нічне потаємне гендлярство, сповнене врочистої церемонності, то в цій новій дільниці відразу ж розвинулися сучасні, тверезі форми комерції. Псевдоамериканізм, прищеплений на старому ґрунті підтрухлявілого міста, вистрелив тут буйною, хоч пустою та безбарвною порістю базарної й нікчемної претензійності. Там можна було побачити дешеві, неякісно збудовані кам’яниці з карикатурними фасадами, обліплені потворними прикрасами з потрісканого гіпсу. Старі перехняблені будівлі передмістя розжилися нашвидку склепаними порталами, в яких кожне пильніше вдивляння викривало нужденну імітацію великоміських пишнот. Потріскані, змутнілі й давно не миті шибки, що хвилясто й ламано рефлексували тьмяним відбитком вулиці, необстругана деревина порталів, сіра атмосфера невиразних приміщень, які лише припадали павутинням і згустками пилу на високих полицях і вздовж обдертих та крихких стін, накладали на всі ті крамниці тавро якогось дикого Клондайку[70]. Так і тяглись одне за одним кравецькі підсобки, заклади готового одягу, склади з порцеляною, галантерея, перукарні. На великих і сірих вітринах виднілися зроблені навскоси чи півколом написи з позолочених вертких літер: CONFISERIE MANUCURE, KING OF ENGLAND[71].

Корінні мешканці міста трималися звіддалік від тих околиць, переважно заселених усяким шумовинням, низами, безликими дрібнуватими типами, справжньою моральною голотою — тим дешевим людським різновидом, що народжується якраз у таких ефемерних середовищах. Але у дні падінь, у моменти низької спокуси траплялося, що той чи інший мешканець міста напіввипадково прибивався до тієї сумнівної дільниці. Найкращі теж іноді улягають спокусі добровільної деградації, стирання кордонів та ієрархій, розчинення в мілкій стадній грязюці, легкого інтиму, брудного перемішування. Ця дільниця була ельдорадом для таких моральних дезертирів, перебіжчиків з-під прапора власної гідності. Усе в тому місці здавалося підозрілим і двозначним, усе закликало потаємним підморгуванням, цинічно артикульованим жестом, виразним бісиком в оці — до нечистих сподівань, усе визволяло з пут контролю найнижчі інстинкти.

Мало хто з непосвячених зауважував дивну особливість дільниці: відсутність кольорів — так, ніби в цьому низькопробному, поспіхом вирощеному місці не можна було дозволити собі аж таку розкіш. Усе там було сіре, як на однобарвних фотографіях або в ілюстрованих проспектах. Ця подібність виходила за межі простої метафори, адже часом, мандруючи цією частиною міста, ви дійсно мали враження, наче гортаєте якісь проспекти, нудні рубрики комерційних оголошень, серед яких паразитично загніздилися підозрілі об’яви, дражливі нотатки, сумнівні ілюстрації; ті мандрівки були настільки ж марними та безрезультатними, як спалахи фантазій, що несуться шпальтами й колонками порнографічних видань.

Ви входили до якогось кравця, щоб замовити костюм — зразок дешевої елегантності, так притаманної цій дільниці. Приміщення було велике й порожнє, дуже високе і безбарвне. Просторі багатоповерхові полиці громадяться одні понад одними в неосяжну висоту. Горизонталі пустих полиць ведуть зір догори, аж під стелю, яка може бути й небом — недобрим, безбарвним, обшарпаним небом цієї дільниці. Дальші склади натомість, прозираючи крізь відчинені двері, повняться аж під стелю коробками й картонками, що виростають одні понад одними велетенською картотекою, котра розпадається вгорі під незрозумілим небом горища в кубатуру порожнечі, в матеріал для безплідного ніщо. Крізь великі сірі вікна, кількаразово поклітковані, мов аркуші канцелярського паперу, ніяк не проникне світло; втім, крамничний простір уже наповнений, ніби водою, байдужою сірістю, що не відкидає тіні й нічого не виокремлює. Тут-таки з’являється якийсь витягнутий молодик, напрочуд послужливий, в’юнкий та невідпорний, радий догоджати нашим бажанням, заливаючи нас дешево-легким продавецьким жаргоном. Та коли, мелючи язиком, він розгортає величезні сувої сукна, приміряє, збирає у складки та знов розпускає безконечну річку матерії, що протікає крізь його руки, формуючи з її хвиль примарні сурдути і штани, вся ця маніпуляція здається чимось несуттєвим, видимістю, комедією, іронічною заслоною, накинутою на справжній стан речей.

Дівчата-помічниці, стрункі й чорняві, кожна з якоюсь вадою в зовнішності (типовою для цієї дільниці бракованих товарів), заходять і виходять, зупиняються у дверях складських приміщень, зондують очима, чи ситуація (довірена вмілим