Ілля Андрійович Хоменко - Смарагдова планета

автомобіль, завернувши за ріг, зупинився, і Арсей крізь бокове скло побачив на будинку табличку з надписом «вулиця Справедливості».

— Спасибі, друже, — сказав він і вибрався назовні.

Пікап різко стрибнув уперед і через мить сховався у темряві погано освітленої вулиці. Вранці водій з’явився до Лукара і з винуватим виглядом розповів його, що пасажир підступно обманув його, підсунувши отруйну цигарку, та зник у невідомому напрямку, У пам’яті бідолахи на залишиться жодного сліду від справжніх подій цього вечора.

Ось будинок номер двадцять три, вузькі сходи. На порозі з’явився невисокий чорнявий молодик у спортивному костюмі і кинув на терніця запитливий погляд.

— Добрий, вечір, Юліне. Вам привіт від Демина, вашого земляка з Рідан, — Арсей простяг господарю руку.

* * *

— Ну Юліне, не тягни, — сказав Арсей, напружено застигши у кріслі, — я бачу, ти щось маєш.

— З тобою неможливо працювати, Арсею, — усміхнувся паліденець, — у мене таке відчуття, що мої слова зайві, оскільки ти вже й так усе знаєш.

Тернієць лише заперечливо хитнув головою, зберігаючи свій зосереджений вигляд, і це було ще одним свідченням його стану.

— Не турбуйся, я нічого не збираюсь приховувати, — вів далі Юлін, — просто не хотілося б тебе спровокувати. До мене дійшла інформація, що капсула з вашого корабля знаходиться в лабораторії планетарної кримінології регіонального управління. Але ці відомості доволі-таки сумнівні…

— Я повинен використати кожен шанс, — промовив Арсей.

— Ти розумієш, джерелом інформації є чоловік, якому ми останнім часом не дуже довіряємо. Все необхідно ретельно перевірити, перш ніж починати щось робити.

— І скільки на це піде часу? — не приховуючи скептицизму, поцікавився Арсей.

— На жаль, на моєму рівні перевірку зробити неможливо, — зітхнув Юлін, — треба звертатись до Феліса, а він буде лише через кілька днів.

— Кілька днів — це величезний терміні — зірвався з крісла Арсей.

Тернофіл продовжував сидіти на стільці біля столу і дивитись на свого гостя поглядом, у якому легко читалося непохитне заперечення.

— Ми не можемо почати планування операції, не встановивши хоча б того, що дійсно капсулу привозили до лабораторії. Я не кажу вже про самого Ореса…

— Юліне, ти розумієш, що його кожної хвилини можуть забрати звідти? — Арсей намагався говорити спокійно, але обличчя видавало крайнє напруження. — Тоді наші шанси на успіх стануть мізерними!

— Вони стануть абсолютно нульовими, якщо ми провалимось через погану організацію справи, і тоді доведеться рахувати інші шанси, щодо наших голів. У мене немає можливості забезпечити проникнення в лабораторію, для цього також потрібен Феліс…

Арсей опустився назад у крісло і, заплющивши очі, кілька хвилин просидів нерухомо. Нарешті підняв на Юліна рішучий погляд і промовив:

— Я зважив усе і… вирішив діяти сам. Якщо можна, допоможи мені консультаціями з деяких питань.

Паліденець різко тріпнув головою, випустив з рук годинника, який з металевим брязкотом упав на підлогу, і підвівся.

— Арсею… зрозумій правильно, я… — в його голосі почувся відчай. — Не роби з мене останньої нікчеми, адже я справді не можу сам нічого зробити, оскільки працюю на надто низькому рівні… Я ніколи собі не пробачу, якщо ти потрапиш їм до рук…

— Юліне, даруй Мені, я зовсім не хотів тебе образити, — Арсей підійшов до тернофіла і легенько обійняв його за плечі. — Просто я не маю права чекати стільки часу.

Паліденець мовчав, опустивши голову.

— Ти згоджуєшся мені допомогти?

— Арсею, ти навіть не уявляєш собі, що таке та лабораторія! Це кілька великих корпусів, кожен у три-чотири поверхи, сотні кімнат, плюс охорона, спеціальні кодовані перепустки та турнікети на прохідних!

Арсей усміхнувся.

— Друже мій, все ж таки я — тернієць…

Юлін ще трохи поборовся із собою.

— Гаразд, — нарешті промовив він. — Сідай біля мене, я тобі намалюю схему лабораторії.

Через півгодини тернієць вже достатньо добре уявляв собі розміщення корпусів, відділів та служб, систему входу та виходу. Кожна будівля мала центральну прохідну, де чергував вахтер, і кілька робочих, які перекривали доступ до окремих підрозділів. Всюди були встановлені автоматичні турнікети, що спрацьовували після обробки кодів на жетонах-перепустках.

— Послухай, Юліне, ти можеш мені що-небудь розповісти про психозахист? — несподівано поцікавився Арсей.

— Все, що я знаю, — це металева пластинка, яка кріпиться за головою, — розвів руками тернофіл. — Якщо ти звернув увагу, ніхто із співробітників планетарної безпеки та народної гвардії не носить коротких зачісок, хоча захищені з них не всі, а лише офіцери та деякі оперативні працівники.

Арсею раптом вчулося щось знайоме у тій пластинці. Однак він тут же відкинув цю думку, оскільки сам не належав до фахівців з таких питань.

— А від кого ж вони захищаються?

— Він тернійців, звичайно, — посміхнувся Юлін, — ти ж не станеш стверджувати, що це робиться даремно. А також від усіляких мутантів, у яких психічні особливості виробляються самовільно, та особливо небезпечних злочинців, котрі зуміли десь роздобути спеціальні тернійські методики самонавчання і не злякалися смертної кари…

— Що ж, у мене, здається, все, — в голосі Арсея чомусь просковзнули винуваті нотки. — Спасибі, Юліне.

— Ну а тепер, якщо можна, ознайом мене зі своїм планом, — попросив паліденець трохи докірливим тоном.

— Що тобі сказати? План простий: пробратись на територію лабораторії, де-небудь дочекатись ночі і провести розшуки.

— Тоді найперше запитання: як ти збираєшся пройти через головний вхід повз офіцера безпеки?

— Я ще не знаю цього, — похитав головою Арсей. — Зорієнтуюсь на місці, — і він рішуче підвівся зі стільця.

— Я йду з тобою, — промовив Юлін.

Вони мовчки вийшли на вулицю, ледве впхалися до автобуса, через кілька зупинок пересіли в тролейбус і незабаром вже стояли біля височезної стіни лабораторії.

Метрів через двісті — прохідна, — кивнув головою в потрібному напрямку Юлін.

— Спасибі, друже, — вдячно відказав Арсей, — іди готуй ще одне місце, бо, можливо, я повернусь не один.

— Зачекай, а як же одежа? — похопився раптом паліденець.

— Викрутимось, — махнув рукою Арсей.

Головна прохідна знаходилась на півсотні метрів углиб від зовнішньої стіни, і щоб оглянути її, не викликаючи підозри, Арсей змушений був перейти на протилежний бік вулиці та заглибитись у скверик, де із задоволенням знайшов лавку, прикриту від дороги густим кущем. За весь час спостереження через прохідну в обох напрямках пройшло всього лише кільканадцять чоловік, і крізь скляні двері тернієць виразно бачив, як вахтер прискіпливо вивчає документи тих, хто хоті» пройти на територію лабораторії, та видає їм перепустки і, що було дуже дивно, так само прискіпливо перевіряє людей, котрі виходили в місто. Офіцер знаходився неподалік і ке втручався в дії вахтера, однак нікуди не відлучався.

Арсей уже підвівся з лавки, і тут його раптом осяяло. Повернувшись на вулицю