Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Як скажете. За допомогою ООН привернемо увагу світу до оборудок, якими заправляє Китай. Згода.

— Висувати пропозицію на Радбезі марно: Китай накладе вето. Резолюцію треба подавати на Генеральній асамблеї, — додав Ґас.

— Так, — підтвердила Полін, — але самою пропозицією ми не обмежимося. Необхідно домогтися підтримки всього світу. Американські посли повинні схилити уряди багатьох держав до схвалення резолюції— тільки тихо, аби китайці не прознали про серйозність наших намірів.

Мілт додав:

— Не думаю, що це якось вплине на їхню поведінку.

— Тоді можемо застосувати санкції. Але все по черзі. Поінформуйте Чесса.

Честер Джексон служив державним секретарем і засідав у будівлі Державного департаменту за півтора кілометра від Білого дому.

— Жаклін, організуйте зустріч, треба докладніше все обговорити.

Зазирнула Ліззі:

— Пані президентко, перший джентльмен повернувся в Резиденцію.

— Дякую.

Полін досі було дивно чути, як її чоловіка називають першим джентльменом, бо звучало це кумедно. Вона підвелася, і присутні встали також.

— Усім дякую.

Вона вийшла крізь двері, що вели до Західної колонади. У супроводі двох агентів Секретної служби й капітана армії з атомною валізкою проминула розарій і ступила в Резиденцію.

Будівля була прекрасна — чудово оздоблена, дорого облаштована — але Полін однаково не почувалася там як удома. З гіркотою пригадувала покинутий будиночок на Капітолійському пагорбі: вузенький вікторіанський дім із червоної цегли, із затишними кімнатками, повними картин і книжок. Там стояли старенькі канапи з барвистими подушками й велике зручне ліжко. Полін завжди знала, що де лежить у старомодній кухоньці. У коридорі ж тримали велосипеди, у пральні — тенісні ракетки, а в комоді в їдальні — пляшку кетчупу. Часом вона шкодувала, що поїхала звідти.

Збігла східцями вгору, не задихавшись. Навіть у п’ятдесят зберегла чудову форму. Проминувши грандіозно обставлений перший поверх, піднялася в житлове крило на другому.

Зі сходів зазирнула в Східну залу для раутів, улюблене місце їхньої родини. Там побачила свого чоловіка під великим склепінчастим вікном, що виходило на П’ятнадцяту вулицю й ресторан «Гриль старого Еббітта». Коротким коридорчиком пройшла всередину, сіла на оксамитовий диванчик біля нього й поцілувала в щоку.

Джеррі Ґрін був на десять років старший за Полін. Високий чоловік із сивим волоссям і блакитними очима, одягнений у класичний темно-сірий костюм, застібнуту під горло сорочку й краватку з візерунком нейтрального відтінку. Вдягався він у «Брукс Бразерс», хоч міг спокійно дозволити собі літати по костюми в Лондон на Севіль-ров.

Уперше Полін побачила Джеррі, коли навчалася в Єльській школі права — його запросили прочитати лекцію про бізнесове право. Тоді він мав ледве за тридцять, але вже досягнув успіху й страшенно сподобався її одногрупницям. Однак спливло ще п’ятнадцять років, перш ніж вони перетнулися знову. На той час Полін була вже конгресменкою, він — старшим партнером у власній фірмі.

Вони зустрічалися, спали разом і їздили на канікули в Париж. Їхні стосунки були яскраві й романтичні, та вже навіть тоді Полін розуміла, що між ними радше дружба, ніж пристрасть. Джеррі був вправним коханцем, але їй ніколи не хотілося зривати з нього одяг зубами. Він був вродливим, розумним і дотепним, тому вона й вийшла за нього, а ще — бо боялася самотності.

Коли Полін перемогла на президентських виборах, Джеррі покинув практику й очолив державний доброчинний фонд, Американську фундацію освіти для жінок і дівчаток. Це була неоплачувана робота, завдяки якій він міг відігравати роль першого джентльмена.

Вони мали одну дитину: чотирнадцятирічну Піппу. Донька завжди радо ходила до школи й навчалася на відмінно, тож вони неабияк здивувалися, коли директорка викликала їх обговорити поведінку підлітки.

Полін та Джеррі довго думали, що могло статися. Пам’ятаючи себе у чотирнадцять, Полін припустила, що Піппу впіймали за спортзалом, де вона цілувалася з десятикласником. У всякому разі, навряд чи це щось серйозне.

Полін піти не могла, бо це потрапить у газети. Хай які дрібні, Піп-пині проблеми в школі рознесуть по новинах, і увага цілої країни буде прикута до бідної дівчинки. Полін понад усе бажала гарного майбутнього доньці, проте знала, що Білий дім — неприродне середовище для виховання дитини, тож твердо поклала собі боронити Піппу від травматичної уваги ЗМІ. Тому Джеррі зранку тихенько пішов до школи сам, і тепер Полін кортіло якнайшвидше дізнатися, що трапилось.

— Я ніколи не бачила міз Джудд, — сказала Полін. — Яка вона?

— Кмітлива й добросердна, — відповів Джеррі. — Риси, яких ти й хотіла від директора школи.

— Скільки їй?

— Сорок із хвостиком.

— І що вона тобі розповіла?

— Що Піппа їй подобається, і вона вважає нашу доньку старанною ученицею та душею шкільного колективу. Я навіть запишався.

Полін хотілося поквапити його, щоб переходив до суті, але вона знала манеру Джеррі розповідати все чітко й послідовно, по порядку. Тридцять років юридичної практики навчили його цінувати чіткість. Полін насилу стримувала нетерплячку.

Він повів далі:

— Піппа любить історію, завжди читає додаткові матеріали й бере участь в обговореннях на заняттях. Та віднедавна своїми коментарями почала зривати уроки.

— Боже мій, — охнула Полін.

Щось їй це до щему нагадало.

— Через таку поведінку вчитель уже тричі виганяв Піппу з класу.

Полін кивнула:

— А після третього разу в школу викликають батьків.

— Правильно.

— Який період вони зараз вивчають?

— Кілька, але дисципліну Піппа порушує під час обговорення нацизму.

— Що каже?

— Її зачіпає не вчителева інтерпретація матеріалу. Головна претензія, що вони вивчають узагалі не те. Каже, програма расово упереджена.

— Бачу, до чого все йде, але розповідай далі.

— Гадаю, треба дати слово самій Піппі.

— Слушно.

Полін уже зібралася встати й піти на пошуки доньки, але Джеррі спинив її.

— Посидь, відпочинь... Тяжче за тебе в Америці не працює ніхто. Я сам знайду Піппу.

— Дякую.

«Він уважний, — вдячно подумала Полін. — Так він проявляє любов».

Претензія Піппи відгукнулась у серці Полін — вона пригадала, як сама сперечалася з учителями. У ті часи її сердило, що на заняттях йшлося лише про чоловіків: президентів, генералів, письменників та музикантів. Її вчитель — теж чоловік — мав необачність стверджувати, буцімто жінки не відігравали значної ролі в історії. Від цих слів юна Полін скипала.

Проте старша Полін не могла дозволити любові та співчуттю затьмарити собі розум. Піппа повинна навчитися не перетворювати дискусію на сварку. Треба обережно напутити її. Як і більшість політичних проблем, цю слід залагоджувати