Zhi Suymi - Алаґарда. Скорочена історія, Zhi Suymi

Розділ 14. Коли правда проявилася

Поруч із Жаміном він ніби знову спробував те почуття – коли до тебе повертається те, що ти вже знав раніше, але забув. Здавалося, все стало на свої місця.
Здавалося, більше такої нагоди могло не бути.
- Ну так що там твоя Астрея? – схиливши голову в бік поцікавилася Соларія. – Я б хотіла її побачити.
- Астрая, - поправив Юпітер, а потім кивнув у бік вікна. – Зараз ніч, вона спить.
Соларія розсміялася в голос.
- Мені так подобається, як ти за неї турбуєшся, - але потім її лице миттєво нахмурилося, - та я справді її не навідувала. Думаю, вона хоча б трохи виросла, скільки ж вже років промайнуло і всі як одна мить.
- Почекаєш до ранку, - наголосив твердо Юпітер. Як вони взагалі від обговорення Блискавковідводу перейшли до віку Астраї?
- Гаразд, - Соларія відступила, - тоді хоч розкажи про неї.
- Що ти хочеш знати?
- Як ти підтримуєш в ній життя?
- Мені здавалося, це вже знають всі, але я можу повторити. Я використовую власну енергію наповнюючи нею її тіло. Так само як і Сяньґун свою дружину. Це все?
- Цікаво, мені до цього ніколи не доводилося стикатися з подібним. Я, безумовно, тобі довіряю, але разом із цим відчуваю, що ти щось не домовляєш. Всіх престолів я відчуваю, і зроблених ними скрижалів також. Однак не Астраю. Якщо вона і справді є частиною тебе, я б про це дізналася. Так чому ні?
- Не знаю. Можливо твої відчуття тебе підводять.
- Нехай буде так. Але знаєш що? Я до ранку чекати не зможу. Мені потрібно зараз побачити Яньхе. Хочу вірити, що ти здатний оцінювати своє положення в очах інших престолів, скрижалів, - вона кивнула вбік, - Жаміна буде твоїм свідком. Якщо ти ще й не будеш виконувати наказів, у них виникне ще один привід для підозр.
- Міс Соларія, - з обуренням встряла у розмову Кодо, - Юпітер просто турбується про неї, як ти і казала раніше. Тобі та іншим цього не зрозуміти, бо ви не знайомі з людською природою. Будувати підозри через це несправедливо. Чому ти потураєш іншим, а не захищаєш його? Я думаю…
- Кодо, досить, - Юпітер зупинив її, перш ніж це б зробила Соларія. А вона, здається, і не збиралася цього робити. По хитрому блиску в очах видно – слухати всі ці на ходу придумані виправдання доставляло їй неабияке задоволення. – Йди зі мною. Якщо головний престол бажає, то я не можу не виконувати.
На прискіпливий погляд, який і був очікуваний, він пояснив:
- Вона жінка. Я не можу серед ночі просто так заходити в її кімнату.
Соларія не знайшла ні слів, ні достатньо вагомих причин проти, і лише промовчала, дозволяючи їм у двох покинути кімнату.
- Чому ти зупинив мене? Ти справді плануєш…? – спускаючись сходами до кімнати Астраї, Кодо задавалася питанням: він справді її віддасть? Прямо ось так легко?
- Кодо, - він підвищивши голос покликав її, хоча насправді це було попередження. Юпітер сподівався, що їй вистачить розуму не говорити про це вголос. Соларія б почула, це повністю їй по силі.
Спускаючись з останніх сходинок, він, здавалося, випадково штовхнув Кодо. Вона розгубилася, втратила рівновагу і перечепившись через власну ногу полетіла до низу, але вчасно була підхоплена Юпітером.
- Я не хотів. Все добре?
Піднявши на нього широкі від здивування очі, вона відчула як той сильно стиснув її руку, і з невловимою швидкістю великим пальцем вивів на ніжній, акуратній долоні: «Затримай».
- А? Так…
Дійшовши до кімнати, Юпітер жестом показав їй залишатися на місці, та увійшов сам. За зачиненими дверми відразу почалися звуки метушні.
В самотності вона стояла недовго. Зовсім скоро Соларії урвався терпець і вона вже біжучи спустилася сама.
- Чого так довго?! – з несамовитим криком почала Соларія.
- Будь спокійніша, прошу. Яньхе людина, їй потрібен час, щоб прокинутися, тим більше в самій середині ночі.
- Ко-до, - вона твердо вимовила її ім’я, - відійди від дверей.
У відповідь та тільки твердо похитала головою. Хоч і не була впевнена, що вчиняє правильно – це відчуття літало у повітрі. Соларія підійшла до неї та хотіла спробувати злегка відсторонити, але Кодо перехопила її руку, не даючи цього зробити. Лице Соларії залилося червоним через пересердя, вона точним ударом повалила її на підлогу, відкинувши у сторону на хорошу відстань, а потім вже і вибила двері.
Там не було нікого. Тільки розкидані речі, розстелене ліжко та навстіж відчинене вікно, з якого віяв холодний протяг.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍