Zhi Suymi - Алаґарда. Скорочена історія, Zhi Suymi

Розділ 13. Відколи все не повернути (зі спогадів)

Першим, що зробив Юпітер, це почав все записувати.
Вірогідно, скрижалі, яких привів за собою Блискавковідвід, могли б бути тільки місткістю для його залишків спогадів, що він їх втратив коли був пронизаний гострим лезом.
Образ Соларії спершу був непохитний у власних очах, а тепер що? Лише підла брехунка. Коли він продовжував запитувати про Лійвем, вона тільки й відповідала щось про трагічне зникнення та уникаючи зайвих питань, швиденько переводила тему. Так само в один голос твердила решта престолів, а на собі він сам відчув вбивство.
Соларія справді хотіла його вбити чи просто змусити забути те, що він знати не мав?
У будь-якому випадку, якщо вона дізнається, що до Юпітера повернулася пам'ять, знову спробує його знищити. Ця думка навіть не підлягала сумнівам. Те, що Блискавковідвід повернувся – щастя, але це не означало, що так трапиться і в наступний раз. Потрібно було залишити щось, щоб в разі чого зберегти все, що він вже знав.
І, можливо, одного дня через декількох таких перетворень, він зможе дізнатися, що хотіла приховати Соларія.

 

«Від Юпітера; третього, але водночас другого, представника престолу блискавок та грому; титулу Юаньхе. Лист перший.
На випадок, якщо я, тобто ти, знову втрачу пам'ять.
Також, я і є Лійвем. Соларія запідозрила мене у тому, чого я не мав знати і після спроби знищити мене, Лійвем, з’явився я, Юпітер. Є щось, що вона приховує і я хочу дізнатися правду. Частину спогадів мені повернув меч із високою концентрацією енергії, котрий був подарунком Лійвем від Соларії, Блискавковідвід. Певен, він – істота з розумом. Повернувшись до мене останнього разу, Блискавковідвід привів скрижалів, котрі містили спогади Лійвем. Чи можна йому довіряти – я не знаю. Цей меч відновив мою пам'ять, змусивши поглинути їх. Я про це не шкодую. Якщо все-таки повернеться, його треба буде приховувати від усіх.
На цьому перший лист я закінчую.»
 

- Юпітере? – скрипнули двері і з отвору виглянула Астрая.
- Чого тобі? – його слова у відповідь прозвучали більш ласкаво, ніж грубо. Він не хотів здаватися неввічливим, але по-іншому говорити просто не навчився.
- Мені не подобається залишатися самій в такому місці. Я б хотіла посидіти з тобою, ти ж не проти?
- То так би і сказала, що боїшся, - він приглушено розсміявся, але навіть не спробував це утаїти, та відсунувся, щоб звільнити місце для Астраї. – Йди сідай.
- Ну що ти мелеш? Я не боюсь! – хоч вона і показала незадоволення тупнувши ногою та схрестивши руки на грудях, але навіть так лише смиренно підійшла та сіла. – Там просто з нудьги померти можна
Юпітер на це лише однією рукою обійняв її за плечі, притягуючи до себе. Іншою він хотів продовжити писати, аж доки не помітив, що Астрая знайшла олівець та також почала щось вирисовувати на нижньому куті листка.
Дивлячись на те, як вона захоплено вимальовувала кожну лінію, він на мить забув, що сам мав щось робити.
Юпітер, здається, ніколи не помічав наскільки слабкими були людські діти. Якби після смерті Мейшен за нею ніхто не повернувся, вона б однозначно померла. Та й по фізичному критерію люди здавалися слабкими. По зросту дівчинка навіть не дотягувалася до його грудей. Порівнювати її та Лійвем в свої десять років не можна було б.
- Дивись!
У думках він не помітив як Астрая закінчила малювати та простягнула малюнок йому.
- Що це? Чи… хто?
Обриси були розмащені, але можна було впізнати силуети людей. Від питання щоки Астраї порожевіли, а погляд опустився вниз.
- Це ти та Мейшен.
- Мейшен? – спочатку невпевнено перепитав Юпітер, але зрештою знайшовши це милим, посміхнувся. Він і раніше припускав, що така поведінка була звичною для людей. Престоли такої прив’язаності одне до одного не мали. Вони з’являлися на світ вже самостійними і від старших залежали тільки потребою у даху над головою. Цей механізм у людей здавався йому незрозумілим. За всі два життя він сумарно разом з ними провів років п'ятнадцять. Мей Шен мала рацію: за людьми спостерігати цікаво. – Мені подобається, ти молодець.
Йшов час, а разом із ним прийшла проблема: різниця між престолами та людьми. Престоли жили близько декількох мільйонів років, а люди – ні. Юпітер і не помітив, як Астраї виповнилося шістнадцять. Живучи з нею пліч-о-пліч він і уявити не міг, що ще трохи і відведений їй час вичерпається.
Престоли ніколи не прив’язувалися до когось, але бути наодинці Юпітер не звик.
Як хоча б сповільнити її старіння, він не представляв. Експериментувати було страшно. Людське життя крихке, неправильне рішення – і кінець.
Блискавковідвід сам підказав йому.
Наважитися зробити подібне було нелегко, а втілити його ще важче.
Але це вдалося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍