Страгозорый - Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый

     Мені зараз не можна залишати в такому стані. Можливо, прямо зараз я й не завалю цього демона, але я точно повернусь до нього, щоб зробити це після цього.

     Коли ми вже трохи відлетіли, я помітив, як демон все ж зміг вирватися. При чому він після цього звалив звідси дуже незвично.

     Спочатку зміг розірвати лози. Потім, трохи віддихавшись, подивився на мене злісно, з ненавистю, явно указуючи на те, що наша битва ще не завершена, а потім стис невелику металеву палицю, яку можливо він створив колись сам.

    Він направив цю гілку вперед себе і... Завдяки ній відкрив портал до пекла. Це було для мене дуже дивним. Багато хто з демонів відкривав портали завдяки власним силам, а не користуючись якимись підручними речами. А він...

     Може, у нього якісь проблеми з силами, тому заговорив цю палицю на те, щоб вона йому підчинялась? Це може пояснити те, чому він не може нормально використовувати власні навіть амфігорські сили, які він використовував по мінімуму.

..

..

..

..

..

     Коли дівчина нарешті прокинулась, вона спочатку не зрозуміла, що взагалі відбулося. Потім пам'ять нарешті швидко повернулась до неї, тому вона перестала так сильно панікувати через те, що поряд з нею невідомий гібрид.

     Нажаль, до свого світу я забрати її не зміг, як і до пекла. Боявся, що якщо перенесу до свого світу, точно буде якась підстава, а якщо до пекла - хтось з демонів точно це помітить і мені прилетить. Через це я приніс її до якоїсь невеличкої печерки заночувати. Добре, що вже зовсім недавно вже розпочався світанок.

— Теж вчора не спалось? - Запитав я, коли дівчина нарешті прокинулась.

— Так, є таке. - Сказала вона тихо, притиснувши лапи до тіла, щоб краще зігрітися, бо сьогоднішній ранок був доволі холодним. - Ти... Що тоді взагалі відбулося?

— На тебе напали. - Вирішив трохи збрехати їй далі: - Не знаю, чесно, що він від тебе хотів, але обіцяю, що я зроблю все так, щоб його тут взагалі більше ніколи не було. Не знаю, коли та як, але все ж...

— Ти тоді врятував мене, дякую. - Дівчина подивилась на мене. - Чим я можу тобі віддячити?

— Нічим. Хоча... Як тебе звуть?

— Мортідж.

     Гм, доволі цікаве ім'я. Але мені, на диво, воно навіть сподобалось. Доволі гарне.

— У тебе гарне ім'я. - Не втримався від компліменту. - Я Дорран.