Страгозорый - Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый

    У будівлі було тихо. Достатньо тихо, щоб чути багато чого, що відбувалось усередині та довкола. Багато хто давно вже спав, лиш інколи вартові проходили ліниво по будівлі, щоб хоч трохи пересвідчитися, що ніхто зайвий не зайшов до будівлі.

     Але тільки один гібрид зміг проникнути досередини. І зараз він сидів поряд з інкубатором, дивлячись на життя, яке зароджувалося усередині. Його масивне тіло, схоже на космос, тьмяно переливалося у темряві разом з зеленим світлом, яке йшло від інкубатору, зливалися воєдино, створюючи ідеальне дуо між собою.

— Нічого. - Тихо мовив гібрид, трохи нахиливши голову і подивившись на маленьке тіло у зеленій воді фіолетовими очима з чорними зіницями. - Я знаю, що ти зможеш вижити. - Мовив великий гібрид, і його крила, які були схожі на вечірнє небо, легенько смикнулись.

..

..

..

..

..

     Сьогодні я не міг нормально заснути. Не те, щоб мені щось заважало. Усе було навпаки - птиці тут майже не співали, вітер був дуже слабким, думки по голові майже не металися, та й поряд ніхто не ходив, не заважаючи мені спробувати заснути. Але всеодно щось було не так.

      Можливо думки про Зара. Про те, де для нього шукати ліки і кому взагалі довелося усе це робити, якщо, звісно, це була якась людина або гібрид - на рахунок останнього я сумнівався.

     За останній час ідея, що хтось знав, що я створю світ і усі перейдуть туди здавалась мені правдивою все більше й більше. Незнайомець просто повинен був знати, що Лург, як один з сильних ворогів, який можуть добре протистояти йому, ось-ось повинен вмерти і приблизно намітивши його дату смерті, наклав якесь прокляття на Зара, щоб помститися. Це допомогло йому обійти захист світу і не дати мені зрозуміти раніше потрібного часу, що щось не так.

     Але нащо йому це робити? Він давній ворог, чи його найняли, щоб вбити? Тоді все стане набагато складніше, бо якщо почнемо шукати, знайдемо спочатку одного, а потім треба буде шукати ще й іншого. І не факт, що це займе менше часу. Тоді з Заром точно щось станеться, і ми не встигнемо.

     Може, це хтось з минулих учнів Лурга? Типу, старий шаман сказав або зробив колись щось не те, і потім почалося. Але ж Лург наче майже нікого не тренував. Я пам'ятаю, й мати цю версію заперечила, бо до вісімнадцяти нікому не дозволяли тренувати інших, а після вісімнадцяти, коли Лург ось-ось повинен був стати провідником, його відхилили від цієї посади і вигнали.

     Треба буде розпитати мати, чи є у Зара якісь інші родичі. Можливо, серед них був той самий родич, який усе це вирішив зробити.

     Спати мені також не давали думки про того дивного демона, який звалив від мене, коли до нас летіло декілька вартових. Його дії мені були незрозумілі. Він був демоном, тим паче амфігором з трьома хвостами. Він був сильнішим за усіх інших тут і можливо сильніший за мене, бо я не знаю його здібностей. Чому він втік?

      Він все ж слідкує правилам і не бажає показувати себе справжнього звичайним гібридам? Але ж він точно вже давно міг когось завалити, і обов'язково вбивства хтось повинен був помітити і давно почати шукати його.

     Може, він просто недавно тут? Тоді це пояснює те, чому його до сих пір не знайшли. Або ж він просто вбивав вчасно тих, хто його бачив, не даючи своїй жертві донести куди треба про нього інформацію. Але всеодно цю жертву почали б шукати. Особливо тут - в Оушені.

      Короче, поки що зрозуміло, що нічого не зрозуміло, хоча хотілось би дізнатися хоча б щось.

      Коли десь поряд хруснула невеличка гілка, я різко підняв голову й подивився в ту сторону. Хто мене знайшов? І що йому треба? Швидко встаю, готовий до атаки, почав роззиратись по сторонах, щоб спробувати помітити, з якої сторони на мене будуть нападати.

     З невеличкого лісу вийшов олень. Самець, схоже. Молодий ще, роги ще трохи м'які, як мох, на який ще не ставала нога людини. І чому я злякався його? Це ж усього лише звичайний олень!

      Я повільно встаю. Спати я всеодно вже явно не зможу. Чому б трохи не прогулятися?

..

..

..

..

..

     Гарчання - це перше, що привернуло мою увагу, коли я повільно йшов по нічному лісу. Тут не було нічних хижаків, які могли б не спати в такий час і на когось обов'язково полювати. Тому про всяк випадок я вирішив перевірити, бо комусь могла бути потрібна допомога.

      Та дівчина повільно відходила від демона, якого я вже бачив до цього. Той явно знайшов собі нову жертву. Я не міг допустити того, щоб він вбив хоч і невідомого для мене але все ж живого гібрида. Може я й не зможу його вбити, але дівчину захистити повинен.

     Коли дівчина притискається спиною до дерева, я різко стрибаю на нього, впиваючись зубами кудись у шию. Той загарчав голосніше, спробував мене якось відкинути чи прибрати зі спини, але я втримуюсь, намагаюсь спричинити якомога більше болю і незручностей. Хай знає, як спричиняти біль місцевим жителям і нехай обере нове місце для полювання!

— Тобі краще пробратися звідси. - Кажу тихо дівчині, коли нарешті зліз зі спини демона, готовий перевтілитися теж. Не хочу робити цього при свідках.

    Дівчина повільно відійшовши від дерева на більш вільну ділянку, розправила крила. Але демон не дав їй відлетіли. Різко притис до землі, і коли дівчина спробувала його відштовхнути, відбулось щось доволі дивне.

     Її очі засвітилися голубим сяйвом. Через декілька секунд було таке відчуття, наче цей демон викачує з неї душу, хоча я певен в тому, що це так і є. Треба з цим щось робити.

     Вдаряю демона вогнем. Коли той впав, не встигнувши встати, я охопив його лозами, не даючи нормально встати. Той загарчав, почав намагатися вибратись із пастки. Я тим часом спробував допомогти дівчині встати.

     Сама дівчина виглядала млявою. Було видно, що їй важко давалось усе це, і вона не до кінця ще прийшла у себе після того, як її душу намагались витягнути з тіла.