Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

Дійство продовжувалось. Робот вирішив добити гостя своїми технологічними можливостями. Камери об'ємного стеження передавали картинку лише зовнішнього простору. Видовище заворожувало. Я глянув на траву під ногами робота. Трохи напруживши зір, камери автоматично наблизили кущ трави. Серед травинок копошився маленький жук. Камери автоматично його збільшили. При більш уважному розгляді камери давали нове збільшене зображення. Дійшло до розгляду молекулярної структури хітину, крил жука.

Так ось чому мене так уважно вивчали. Відірвавши погляд від жука, я глянув у космос місце передбачуваного знаходження корабля гусидів. Серед нескінченності поступово почав вимальовуватися корабель генерала у всій красі. Будь-яка тріщина та з'єднання бронеплит проглядалися досить чітко. Уважно придививсь, броньований корпус розчинивсь, проявилась внутрішня будова корабля з тепловими фрагментами гусидів. Тут роздільна здатність обладнання закінчувався. Але з огляду на відстань вражало.

Проте робот на зв'язок зі мною виходити не поспішав. Тільки коли я повністю звик до скафандра, перед моїм поглядом з'явився величезний аркуш, списаний незрозумілими ієрогліфами. Визначивши реакцію на лист як негативну, робот показав наступний аркуш із клинописом, письмена виявились незнайомі. Новий лист був уже з новим листом і знову негативна реакція. Я зрозумів, робот показує мені зразки писемності зі свого банку даних. На тридцятому аркуші мій погляд уловив щось знайоме. Незнайомі символи і водночас близькі. Лист зменшився і пішов убік, залишившись у полі зору. На одному з наступних аркушів з'явилися завитки писемності гусидів. Я посунув рукою. У просторі мій палець подовжився і вказав на космічний корабель гусидів. Робот мене зрозумів. Далі з'явивсь аркуш з мілутійським письмом. І

Пальцем я вказав на себе.

Скафандр розкривсь, початкове знайомство завершилось. Зовні в рубці нічого не змінилось, крісло, стіни-монітори темними вікнами дивилися на мене. Тільки сфера переливалась різними кольорами. Спілкування проходило із застосуванням внутрішнього зв'язку скафандра. Останній взяв у руки роздивитись. Дуже тонкий легкий сріблясто-сірий матеріал, яким після душа вкрилася вся шкіра. Шолом як такий виявивсь звичайною прозорою накидкою на голову. Його технологічність домальовувала уява.

Двері рубки відчинилися, і я вже без сторонньої допомоги пішов до себе в каюту. Тільки через декілька годин вдалось привести в спокій емоційний стан. Технології робота вражали.

Пуза в спілкуванні тривала недовго. На наступний день двері відчинились, і вже без супроводу я зайшов в головну рубку. Все повторилось, скафандр, крісло. І ось я знову у просторі. Знову перебуваю над степом, і можу весь світ окинути поглядом. Але камери показали старт ракети розвідника. Від величезного тіла лінкора відокремилася крапка і почала наближатися. Робот не став її збивати. Натомість він зв'язався з її комп'ютером. Двосторонній зв'язок висвітлювався у двох кольорових лініях, що зв'язують робота і ракету. Очевидно, робот узяв під контроль ракету, тому що одна з кольорових ліній пішла до лінкора. Пульсуючою лінією робот показував напрямок променя, що чіпко тримав ракету, і променя, що йшов з ракети на лінкор. Робот захопив канал зв'язку. На лінкорі щось відчули, зв'язок раптово обірвався, промінь у відповідь погас. Ракета свої імпульси посилала, проте лінкор не відповідав. В якусь мить вона вибухнула.

- Я вітаю троїда на борту п'ятого робота, - у вухах пролунав м'який приємний баритон. Робот увійшов у контакт. Ошелешеність це найм'якше, що може характеризувати мій стан. Хоча я був готовий.

- Я не Троїд, моя раса називаються мілутіани, або мілутійці, - відповів трохи прийшовши до тями.

- Це ті троє мілутіани, - у просторі з'явилися обличчя моїх друзів. - А ти троїд.

Сперечатись з тисячолітньою, високорозвиненою інтелектуальною особистістю, тим паче що я навіть батьків толком не пам'ятав, вкрай нерозумно. Робот володів знаннями мені недоступними.

- Добре. Тоді хто такі троїди? В історії всесвіту яка викладається в наших навчальних закладах такої раси нема.

- Ти пам'ятаєш своє дитинство?- робот не зреагував на запитання.

- Якщо батьків то тільки частково,- жахливі спогади виринули з пам'яті, наш будинок обстрілювали з якоїсь зброї, сиплеться скло, мама поранена сидить у кутку кімнати, батько відкрив люк в підлозі і наказує мені лізти.

- Лізь, там під землею дуже довга труба, її кінець виходить в лісі. Вилізеш біжи до тітки Мікі в селищі за лісом, вона знає що робити.- Далі він просто заштовхнув мене до підвалу. Я побачив трубу, вхід слабенько освітлювавсь і безконечна темінь. Мені здавалось що труба не закінчиться ніколи. Але я ліз, невідома сила та страх гонили вперед. Нарешті я дістався на поверхню. Вихід з труби виявись замаскованим в дуплі дерева. Далі величезний вибух в стороні нашої оселі. От і все про батьків. Потім дитячий будинок, університет космічних досліджень, служба в армії, нагороди перемежовані конфліктами з командирами, і я тут. Виходить я не такий як всі. Хлопець який виріс в дитячому будинку, як так може бути. Тому що я особливий і моїх друзів спас від смерті тільки завдяки тому що я особливий, перший раз це сказав той гусид який мене послав сюди, я був здивований однак він мене так назвав.

- Ти не такий як вони, ти інший, - поки не можу чітко сформулювати свої здогади, всі біологічні показники вказують що ти мілутіанин, але я в це не вірю ти інший,- і відправив мене на планету з роботом.

Однак я нічим не відрізняюсь від своїх друзів. Як він мене розкусив, можливо тільки по дотичним признакам?