Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

Коли його кроки стихли, працівники кухні неначе прокинулися. Ложки й ножі зашурхотіли об поверхню столів, каструлі загуділи, а я, впевнено поставивши руки в боки, озвучила головну вимогу:

— А тепер... помідори!

Усі знову застигли, але вже з іншої причини. Мені здалося, що хтось навіть впустив виделку.

— Ви чули, що сказав Емір? Помідори, і швидко! — я кинула на них погляд, який, думаю, міг би розігнати цілий мітинг.

Один із кухарів — невисокий чоловік із густими вусами — мовчки підняв голову і швидким кроком рушив до комори. За кілька хвилин повернувся з банкою фаршированих помідорів. Я глянула на це "чудо" і зрозуміла, що краще б уже нічого не приносив.

— Це... — я втратила дар мови. — Ви серйозно? Це не те. Абсолютно.

Вони знову завмерли, але цього разу з якоюсь нервовою посмішкою. У повітрі витало тотальне непорозуміння, а я зрозуміла, що чекати дива від цієї кухні не варто. І тут мене осінило.

На ринку я бачила того турка, який продавав маринади. У нього були ідеальні помідори. Такі, що хочеться співати їм оди.

— Все ясно. Доведеться брати справу у свої руки, — пробурмотіла я і вирушила збиратися.

Вдяглася просто, але так, щоб не привертати зайвої уваги: темні джинси, легка біла сорочка і шарф, який підібрав волосся. Головне — бути зручною для вилазки.

Спустилася в хол, який більше нагадував щось середнє між розкішним готелем і королівським палацом. Це тут вони снідають? Ідилія така собі: дружини Еміра, сидячи за столом, намагалися підтримувати видимість гарного настрою, хоч виглядали, наче вони тут за вироком. Біля них, зовсім не звертаючи уваги на події навколо, сиділи діти з планшетами.

Зупинилася на мить і, спокійно зібравши всі сили в кулак, підійшла ближче.

— Доброго ранку, — сказала я гучно.

Дружини навіть не підняли очей, діти теж були захоплені своїми гаджетами. Вони пили каву, і це одразу привернуло мою увагу.

— Каву натще пити не можна, — продовжила я. — Бережіть шлунки, не жартуйте з цим.

 Старший син навіть не підняв очей від свого планшета, але зробив таке багатозначне "тьху!" під носом, ніби відповів, що йому байдуже. Дружини Еміра переглянулися, а одна з них, Лейла, недоброзичливо сказала:

— Ми знаємо, що нам робити. Дякую за пораду, але ніхто її не просив.

Дружини застигли. Одна з них — Аміра, здається — навіть чашку поставила. Подивилася на мене, наче я запропонувала їй заспівати гімн Туреччини.

— Ви це серйозно? — її голос був повен зневаги.

Діти навіть не зрушили з місця, просто злегка хитнулися, наче порух вітру від моїх слів змінив їхню рівновагу. Але я бачила, як старший із хлопців краєм ока зиркнув на мене і пересів подалі. 

Один із молодших дітей подивився на мене так, ніби хотів щось різке сказати, але стримався. Мабуть, боялися, що зараз з'явиться Емір і рознесе їх за грубість.

Я спокійно продовжила:

— Розслабтеся, Еміра сьогодні не буде до вечора. Він поїхав у справах.

Миттєве полегшення.

Вони зітхнули синхронно, як ніби тепер можна хоча б щось сказати. Лейла одразу встряла, її голос капав отрутою:

— А перед нами він не відчитується.

Її слова були відточеними, як ножі тих кухарів, і я зрозуміла, що зараз намагаються промацати межі моєї витримки.

Я злегка усміхнулася, зиркнула на її ідеально нафарбовані нігті й злегка нахилила голову:

— Я помітила, — відповіла, зберігаючи абсолютний спокій. — Але це не має значення.

Вона нахилилася ближче, неначе хотіла роздивитися мене краще. Її подруга — друга дружина, всюдисуща Аміра, — теж підняла голову і подивилася так, наче я була новою іграшкою, яку треба випробувати на міцність.

Але мені так хотілося побачити, на що вони здатні насправді. Вивести їх із себе. Побачити, як випускають пазурі.

Я ж тим часом пильно дивилася на них обох, не втрималася і додала:

— Ви такі загадкові, — усміхнулася я, ніби щиро. — А ще цікавіші, коли злі. Так і хочеться подивитися, які у вас пазурі.

У повітрі запахло першим конфліктом.

Але я вирішила дати їм час. Вивчити їх. Побачити, хто слабкий, хто хитрий, хто здатний завдати удару, коли не чекаєш.