Ангеліна Кріхелі - Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі

— Наприклад?

— Наприклад, якщо ми Біблії торкнулися, то скажи мені ось що… Ось створив Бог його та її. Навіщо?

— Тобто як це «навіщо»?! Але ж є настільки очевидні істини, що їх неможливо довести!

— Ну от просто — навіщо?

— Щоби жили.

— Гаразд, цей пункт проїхали. Він створив їх, щоб вони жили. Навіщо Він тоді створив цю кляту яблуню? Прошу зауважити, до речі, що ніде в першоджерелах не сказано, що це яблуня. Або поставлю інакше питання: навіщо Він створив людей спочатку цікавими та неслухняними? Звідки взялися інші, з якими пов'язували свої життя їхні діти? Якби ти спромоглася відповісти на ці мої запитання, я б, напевно, перестав вважати, що Бог створив людей виключно з метою зайняти свій вільний час іграшками…

— Ти навіть думати так не смій! Він людей творив, щоб жили вони! А яблуня…

— Знову глухий кут?

— Ні! — сердито вигукнула вона. — Немає ніякого глухого кута! Люди жити мусять і не лізти не в свою справу! А що, твоє начальство не відповіло на ці твої запитання?

«У чомусь він правий», — закралася зрадлива думка, але вона тут же відігнала її. Якщо я не бачу відповіді, це не означає, що її немає.

— Тобто ось вам усе, живіть собі на здоров'я! А ось вам яблуня, посаджу її під вашим носом, щоб щодня, коли ви станете пересилювати себе, я переконувався у вашій вірі! Бо мені так уваги не вистачає!

Вона вліпила йому дзвінкого ляпаса, і запанувала гучна тиша.

Марія злякано дивилася на біса своїми величезними очима. Навіщо вдарила? Страшно. Чому і люди, і чорти мислять в одному напрямі? Адже Жора говорив про те саме. Лицемірно мовчати про те, що турбує, на що не знаходиш відповіді, хіба краще, ніж висловити вголос і спробувати її знайти?

Він сумно посміхнувся.

— Та й до чого тут Біблія? Адже її люди писали. Потім переписували, і ще раз, і ще раз, і перекладали, і трактували кожен на власний розсуд… А те, що люди сучасні читають, надто далеко від щирих одкровень тих страждальців, на кожного з яких був свій Йося. Адже це теж брехня?

Вона опустила голову, задумливо розглядаючи поділ своєї сукні.

«Незручний одяг», — відсторонено подумала вона. — І поміняти не вдається. Здається, я надто затрималася тут. Що ж тоді буде за цілий місяць життя серед людей? — з жахом думала Марія. Але внутрішній голос пробивався із зовсім іншим питанням. А чи згадає вона свої попередні завдання, якщо пробуде так довго на землі? Чи вистачить її? Або боєць потрібен тільки доки він на полі бою?

Марія рішуче підвела голову, відганяючи настирливі думки, які б начальник навряд чи схвалив.

— Здається, нам неминуче працювати разом, — невпевнено сказала вона, простягаючи йому руку. — Марія.

Він кілька разів здивовано моргнув і акуратно потиснув протягнуту долоню, майже вдвічі меншу за його руку. Машинально порівняв їхні руки, відзначаючи її беззахисність перед ним. Серце болісно стислося.

— Михаїл, — представився він, розмірковуючи про те, наскільки мінливий її настрій.

Потім він обернувся білим псом і зник.

— Де ти? — гукнула Марія в порожнечу марне запитання.

Відповіддю їй було мовчання. І тоді вона почала молитися. Молитися, щоб він повернувся. Бо той, хто молиться, не встигає думати про щось, крім молитви, змістом якої просить страждань і болю для очищення своєї душі. На чужих помилках можна порозумнішати, але мудрість приходить тільки разом зі своїми помилками та болем.

Звичний стан і поведінка давали відчуття стабільності, отже, спокою. Вона боялася, що тут отруєно саме повітря. Інакше як пояснити, що почала замислюватися про слова Георгія та Михаїла?