Джонатан Страуд - Око ґолема, Джонатан Страуд

середнього віку, в заквітчаному капелюшку з широкими крисами. Ступала вона поволі, ніби міркуючи про злигодні цього світу. На розі леді зупинилася, тяжко зітхнула й попрямувала в їхній бік. Коли вона проходила поряд, Кіті відчула пахощі її парфумів — виразні, навіть вульгарні. Аж нарешті її кроки стихли вдалині.

— Усе гаразд, — обізвався Фред. Він знов озирнувся туди-сюди, кивнув — і пропав за рогом.

Кіті й Стенлі, облишивши вітрину, подалися за ним, розчепивши руки так хутко, ніби виявили одне в одного чуму. Шкіряна торбина, яку Кіті досі ховала під курткою, тепер була у дівчини в руці.

Наступний провулок, куди вони повернули, був вужчий за попередній, і перехожих там не було видно. Ліворуч, за чорною залізною огорожею, розлігся внутрішній двір крамниці, де продавали килими. Фред стояв, притулившись до огорожі, і оглядався на всі боки.

— Отам щойно пролетіла куля-шпигун, — повідомив він. — А тут усе чисто. Твоя черга, Стене.

Ворота, що вели в двір, було взято на замок. Стенлі підійшов ближче й придивився. Потім дістав з якоїсь потаємної кишені залізні кліщі. Затиснув, повернув — і ланцюжок лопнув. Усі троє, на чолі зі Стенлі, що пильно розглядав землю під ногами, увійшли в двір.

— Що-небудь бачиш? — запитала Кіті.

— Тут — нічогісінько. На дверях ніби серпанок — мабуть, охоронне закляття. Треба його обминати. А оте вікно, — показав він, — цілком безпечне.

—Гаразд.

Кіті підкралася до вікна й зазирнула всередину. Судячи з того, що вона встигла розгледіти, за вікном була комора, повна килимів, старанно скручених і загорнутих у полотно.

—А ви? — прошепотіла вона. — Щось бачите?

— Звичайно. Те саме, що й ти, — посміхнувся Стенлі. — Тому це й безглуздо — те, що ти всім заправляєш. Без нас ти немічна. Сліпа. Ніяких пасток там немає.

— І демонів так само, — додав Фред.

— От і добре.

Кіті натягла на руки чорні рукавички. Стиснула кулак і вдарила ним у долішню шибку. Шибка тріснула, долинув короткий брязкіт скла об підвіконня. Кіті просунула руку всередину, відімкнула засувку й підняла раму. Тоді легко, без жодного звуку, перескочила через підвіконня, озирнулася на всі боки — і, не чекаючи на товаришів, рушила вперед між пірамідами полотняних сувоїв, дихаючи густим духом запорошених невидимих килимів. Невдовзі вона опинилася біля відчинених дверей. Із торбини з’явився ліхтарик. Промінь світла майнув просторим, розкішно облаштованим кабінетом: письмові столи, крісла, обвішані картинами стіни. А в кутку — низький і темний сейф.

— Стривай! — Стенлі схопив Кіті за лікоть. — Там між столами, над підлогою — тоненька світла ниточка. Охоронне закляття. Не зачепи його!

Кіті сердито відсторонила його руку:

— Я й не збиралася лізти туди на пробій. Я не така дурепа!

Стенлі знизав плечима:

—Авжеж, авжеж...

Високо піднімаючи ноги, щоб не зачепити невидиму нитку, Кіті підійшла до сейфа, дістала з торбини білу кульку й поклала її на підлогу. Потім обережно відступила. Опинившись біля дверей, вона вимовила закляття. Кулька, тихенько луснувши, вибухнула всередину. Раптовим поривом вітру зірвало картини зі стін, килим з підлоги й дверцята сейфу. Дівчина спокійно переступила через невидиму нитку, стала на коліна біля сейфа й заходилася хутко вантажити його вміст до торбини.

Стенлі аж підскакував з нетерплячки.

— Ну, що там?

— Склянки з мулерами, кілька куль з елементалями... документи... і гроші. Багато грошей.

— Чудово! Швидше — в нас лише п’ять хвилин!

— Знаю.

Заховавши торбину, Кіті потихеньку залишила кабінет. Фред і Стенлі вже вилізли з вікна й нетерпляче чекали її надворі. Дівчина пройшла комору, перескочила через підвіконня й попрямувала до воріт. За мить вона озирнулась, ніби за якоюсь підказкою, і побачила, як Фред щось пожбурив у вікно комори.

Кіті заціпеніла:

— Що за дідько?

— Зараз не до балачок, Кіті, — Фред і Стенлі поспіхом обганяли її. — Починається вистава.

— Що це ви зробили?

Вони саме виходили на тротуар. Стенлі підморгнув:

— Пекельний Жезл. Даруночок на прощання.

Фред захихотів:

— Ми так не домовлялись! Це ж просто пограбування!

Кіті вже відчувала в повітрі запах диму. Завернувши за ріг, вони опинилися перед крамницею.

— Ми ж не могли забрати з собою килими, авжеж? Навіщо ж залишати їх на продаж чарівникам? Запроданців не можна жаліти, Кіті. Вони дістануть по заслузі.

— Нас можуть спіймати...

— Не спіймають. Не турбуйся. Що таке пограбування? На перші шпальти газет із цим не потрапиш. А ось пограбування з підпалом — інша річ.

Кіті йшла поруч із ними, аж бліда з гніву, стискаючи ручки торбини. Ні, річ не в тім, що Стенлі хоче розголосу. Просто він знову кидає виклик її авторитетові — ще серйозніше, ніж дотепер. То був її план, вона все продумала, а він навмисне вчинив наперекір. Треба щось негайно робити! Бо інакше, рано чи пізно, він погубить їх усіх!

У театрі «Метрополітен» дзеленчав дзвоник, і залишки публіки зникали в дверях. Кіті, Стенлі та Фред, не сповільнюючи ходи, приєдналися до них — і за кілька секунд уже сиділи на своїх місцях у партері. Оркестр розігрувався перед новою дією, а на сцені піднімали протипожежну завісу.

Кіті, досі ще тремтячи з люті, поставила торбину перед собою. Стенлі обернувся до неї і всміхнувся.

— Повір мені! — прошепотів він. — Тепер ми неодмінно потрапимо на перші шпальти. Вранці ми станемо найголовнішою з новин!

7

На північ від Темзи, за півмилі від її темних вод, торговці всього світу щодня збиралися в районі Сіті, щоб обмінюватись, купувати й продавати. Всюди, куди сягало око, тяглися ряди прилавків, що купчилися під карнизами старовинних будинків, мов курчата під крилом у квочки. Багатству та розкошам тут не було кінця: золото з Південної Африки, срібні самородки з Уралу, полінезійські перли, балтійський бурштин, різнобарвні самоцвіти, веселкові шовки з Азії й тисячі інших чудес. Проте найціннішими з них були магічні артефакти, награбовані в давніх імперіях і привезені на продаж до Лондона.

У самісінькому серці Сіті, на перехресті Корнгілла й Полтрі-стрит, у вухо лізли нав’язливі крики торговців. Сюди допускали тільки чарівників, і вхід на ярмарок охороняли полісмени в сірій уніформі.

Усі прилавки були захаращені крамом, що претендував на унікальність. Навіть одного короткого погляду було досить, щоб побачити тут зачаровані флейти й ліри з Греції, поховальні урни з царських гробниць Ура та