Ньюбі Райтер - Казки навиворіт, Ньюбі Райтер

- Відправляти її додому потрібно! - тихо та грізно мовив Буркотунчик. - Життя ніякого з цією дівкою нам немає.

- Ти ж чув як вона до нас потрапила, - взяв слово Мудрунчик. - Мабуть, королева її хитрощами в ліс виманила. Тож не думаю, що Білосніжка по добрій волі звідси піде.

- А що як до короля піти? - запропонував Веселунчик. - Розповімо йому, де його донька. Він же хвилюватися має.

- Може й пошук організував, просто ніхто не додумався в ліс йти, - з надією в голосі мовив Бешкетунчик.

- А..а..апчхи, - чхнув Чихунчик і всі на нього зашикали. Не вистачало, щоб Білосніжка прокинулася.

- Пропоную послати до королівського замку Стидунчика! - запропонував Мудрунчик. - Він такий сором’язливий, що й так на очі принцесі не показується. То вона й не помітить, що його немає.

Рішення було прийнято одноголосно, хоч самого Стидунчика ніхто і не питав. Та він і не заперечував - стидався… 

Тим часом у королівстві святкували безтурботне життя без Білосніжки. Королева, яка повернулася зі спа-процедур, виглядала набагато молодшою. І тепер ніхто не заважав їй милуватися своєю красою у дзеркалі. Король радів, що його донька вирішила будувати кар’єру моделі в іншому королівстві - про що йому розповіла дружина. А слуги нарешті могли спокійно виконувати свої обов’язки, не боячись чергової суперечки з вередливою принцесою.

Стидунчик прийшов якраз під час королівських веселощів і довго не мав сміливості заговорити хоч до когось. Одна зі служниць побачила гнома і запитала, що він тут робить. Почувши розповідь про Білосніжку, вона негайно відвела гостя в свою кімнату і зачинила його там. Через деякий час туди прибігла королева. Стидунчику довелося, червоніючи, ще раз розповідати про те, що сталося. 

- Що ж робити? Що ж робити? - запитала жінка чи себе, чи гнома, та той лише більше зашарівся. - Знаю! Потрібно, щоб вона знову заснула. І надовго! Є у мене сильне сонне зілля. Підсипте його Білосніжці в чай. Вона проспить тижні два точно!

- А куди ж ми її потім дінемо? - тихо запитав Стидунчик. 

- За це вже не хвилюйтеся, то моя турбота!

У той час, як гноми проводили операцію під кодовою назвою “Спляча Білосніжка - чудова Білосніжка”, королева послала гінців до сусіднього королівства з чуткою про те, що в лісі є красуня, яка спить і  чекає, щоб з неї зняли злі чари. Тому, кому це вдасться - вона стане вірною супутницею життя. 

Королева знала вдачу принца, що жив у тих краях. Він полюбляв шукати проблеми на свою голову, тож мав би зацікавитися таким челенджем. І рибка попалася на гачок. Щойно принц почув про зачакловану лісову красуню, миттю осідлав коня і поскакав будити прекрасну незнайомку.

А Білосніжка в той час мирно спала в ліжку, час від часу похропуючи. Гномам доводилося ходити навшпиньки, щоб раптом її не розбудити. Вони з надією поглядали на єдину стежку, що вела до їхнього будиночка та прислухалися, чи не їде хтось забирати цю непрохану гостю кудись якомога далі. 

Другий тиждень вже добігав кінця. Гноми вже втратили будь-яку надію відкараскатися від Білосніжки. І раптом вдалині почувся стукіт копит. До хати наближався вершник. Та не абиякий. А сам Принц! Усі сім гномів вискочили надвір зустрічати довгоочікуваного рятувальника. Молодик під’їхав ближче, зіскочив з коня і привітався.

- Це раптом не у вас лісова красуня зачаклована лежить? - запитав він.

- Так, так, у нас! - зрадів Веселунчик, підморгнувши решті. - А Ви, значить, її приїхали…

- Розчакловувати! - підтвердив принц.

- Тоді просимо до хати! - чемно мовив Мудрунчик, даючи йому дорогу.

Побачивши сонну Білосніжку, принц зрозумів, що не дарма стільки днів скакав без перепочинку. Дівчина дійсно була надзвичайно гарною. Справа була за малим - розчаклувати її.

- Так, ну що, зараз будемо цілувати, - безцеремонно заявив він, чим змусив зашарітися Стидунчика.

Він припав до рожевої щічки красуні, але, на його подив, вона не прокинулася.

- Щось тут не так… - мовив він спантеличено. 

- Пробуйте ще, апчхи, Ваша Високосте, апчхи! - підбадьорював його Чихунчик.

Той вже все обличчя перецьомкав, та на дівчину нічого не діяло.

- Може її трішки потрясти за плечі? - запропонував, позіхаючи, Дрімунчик, сам готовий заснути будь-якої миті.

- А що? Ідея! - зрадів принц і почав енергійно трясти Білосніжку, однак, безрезультатно.

- Та вилийте вже на неї відро холодної води! - буркнув Буркотунчик. - На Дрімунчика щоразу діє!

Мудрунчик, не чекаючи відповіді, побіг по воду і вже через мить перед принцом стояло повне відро.

- Ну, хлопці, - звернувся той до гномів, - наш останній шанс!

З цими словами він облив Білосніжку льодяною джерельною водою. І, о диво, та нарешті відкрила очі. І рота.

- Це що за неподобство! Де “Книга скарг”? Я жалітимуся керівництву…

Раптом вона замовкла, зустрівшись поглядом із симпатичним молодиком, який стояв з відром в руках, а в його очах тепер читався страх.