Ньюбі Райтер - Казки навиворіт, Ньюбі Райтер

- А ось і “Клініка краси”! - радісно мовила вона. - Фух! А то я вже подумала, що не в той бік пішла.

У хатині було порожньо. З порогу дівчина побачила невелику кухню та затишну спальню з сімома ліжками. Стіл був теж накритий на сімох, а запашні страви так і манили до себе голодну мандрівницю.

- Ну нарешті, хоч голод втамувати зможу! - радісно мовила Білосніжка і, не миючи рук, кинулася до їжі. 

Вона мало зважала на те, що очевидно наготовано було не лише на неї, а й на шістьох інших. Не задумувалася і над тим, чому хата була порожньою, а мачуха десь зникла. Її мало хвилювало, де подівся обслуговуючий персонал. Білосніжці просто хотілося поїсти, ну а потім звісно поспати. Виївши майже все з мисок, вона повільно встала та пішла до одного з ліжок. Не роздягаючись і не знімаючи взуття, вона залізла під ковдру та заснула міцним сном.

У цей час з іншого боку лісу стежкою бадьоро чимчикували семеро гномів. Саме їхню хатину Білосніжка прийняла за “Клініку краси”. 

Вони й не підозрювали, що їх чекає вдома. Тож настрій у них був чудовий, до того моменту, як не переступили порогу своєї оселі.

-  А це ще що за чудасія? - гнівно мовив Буркотунчик.

- Нічого не бачу, - позіхаючи, відповів Дрімунчик.

- Апчхи! Та он же на твоєму ліжку якась дівчина лежить, - чхнувши, зауважив Чихунчик.

- Так, не будемо робити поспішних висновків, - спокійно сказав Мудрунчик, підійшовши ближче до непроханої гості. - Почекаємо, поки прокинеться і розпитаємо її, що до чого.

- А може полоскотати цю незнайомку? Сон одразу як рукою зніме! - хитро посміхаючись, запропонував Бешкетунчик.

- Гарна ідея! - радісно погодився Веселунчик.

- Та ви що? - почервонів до самих вух Стидунчик. - Хто це незнайомок лоскоче. Ще й таких гарних… - і почервонів ще дужче.

Від цих розмов Білосніжка прокинулася і розплющила очі.

- Ну нарешті хоч якийсь персонал у цій клініці! - мовила вона, підводячись. - Де це ви ходите, коли ваші клієнти вас потребують! І де це моя мачуха?

- А…А… Мачуха? - перепитав Чихунчик, ледь стримуючись, щоб знову не чхнути.

- Так, жінка років сорока, не першої свіжості… - почала описувати королеву Білосніжка.

- Тут крім Вас нікого немає! - запевнив Мудрунчик. - А що Ви тут робите?

- Я себе запитую те саме, - відповіла дівчина. - Нащо мені ці спа-процедури, коли я й так гарна!

- Дуже гарна, - прошепотів Стидунчик і знову почервонів.

- Так я ж оце і кажу! Це моїй мачусі потрібен негайний догляд. А я молода та сповнена сил. Хоча від шоколадного обгортання не відмовилася б. 

- Шоколадного обгортання? - перепитав Веселунчик.

- Так, і грязьову ванну разочок можна спробувати, - продовжувала Білосніжка. - А ще я б зараз чаю попила… Трав’яного, заспокійливого. Бо мене ці балачки з вами почали дратувати. До речі, є серед вас лікар? Треба, щоб мене хтось на струс мозку перевірив.

- Лікарів серед нас немає, ми взагалі іншим займа… - почав пояснювати Мудрунчик, та не договорив.

- Та вона ж нашу вечерю всю з’їла! - раптом почулося за спинами. Розгніваний Буркотунчик демонстративно показував побратимам на пусті брудні миски.

- То це була їжа для персоналу? - невдоволено запитала Білосніжка. - Ну що ж, непогана. Але наступного разу я б від чогось гаряченького не відмовилася б. Супчику якогось там чи борщику.

- За кого це Ви себе, шановна, маєте? - обурився Буркотунчик. - Приходите в наш дім, їсте нашу їжу…

- В чому твоя проблема, зрозуміти не можу! - крикнула на нього Білосніжка. - І де мій чай? Голова вже від цих балачок розболілася.

- Та як Ви…

- Ану цить, малявка, - замахнулася на нього Білосніжка. - А то зараз всю цю вашу “Клініку краси” рознесу! Чай! Шоколад! Багнюку цілющу негайно!

Погроза, сказана таким грізним тоном, безвідмовно подіяла на гномів. Веселунчик одразу побіг заварювати трави, Чихунчик розтоплював шоколад та постійно при цьому чхав, бо мав на нього алергію. Мудрунчик мив посуд. А Бешкетунчик зі Стидунчиком копали біля дому яму, щоб потім намішати в ній багнюки.

Так почалися справжні трудові будні гномів. Вони вже з сумом згадували ті чудові дні, коли працювали в шахті, а потім поверталися до своєї затишної оселі, смачно вечеряли й лягали спати. Тепер їхній розпорядок дня цілком залежав від примх Білосніжки. Так продовжувалося не один місяць, однак терпіння у гномів закінчувалося. На таємній нічній сімейній нараді, коли норовлива красуня давала хропака, було вирішено, що продовжуватися так більше не може.