Наталія Савінова (SiN eVa) - Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa)

Отямилась я у ліжку, не відчуваючи скільки часу було втрачено. Цього разу на моїй лівій руці було встановлено катетер до якого підключалась крапельниця з якимось розчином, а на чолі та грудях були компреси з силіконовими утримувачами прохолоди. В кімнаті було нічне освітлення, яке зовсім не заважало і не дратувало очей, тому я могла роздивитись хто сидів в кріслі біля ліжка. 
Даміль. 
Він виглядав розслабленим. Його тіло приймало напівсидяче положення, а голова лежала на підголів'ї. Судячи з його одягу, Даміль провів зі мною деякий час з моменту втрати мною свідомості. Він не встиг перевдягнутись і можливо не відходив від мене ні на мить. 
Чи повинна я бути розчуленою від такої уваги? Ні! Мені все одно! Я не повинна перейматись його станом і виснаженням, адже це лише зіграє мені на руку для плану втечі. 
Кілька хвилин не відводила свого погляду від диявола, який все ще виглядав напрочуд привабливим. Мені подобались риси його обличчя і руки. Якби ми зустрілись при інших обставинах, я б могла відчути бажання, дозволити йому, торкатись мого тіла у тих місцях, в яких мене ніхто ніколи не торкався. Але ми ніколи не зможемо повернутись до початкової точки, ніколи не почнемо все з чистого аркуша паперу. Ніколи не будемо звичайними. 
Здригаюся від скрипучого звуку двері, яка щойно відкрилась. Переводжу погляд на людину, яка щойно увійшла і зриваюсь на крик. Починаю рухати ногами й руками, щоб скоріше переконати своє тіло, віддати мені контроль над собою, щоб уникнути зустрічі з цим монстром. 
– Забирайся! – кричу, розриваючи горло. – Не наближайся до мене! – задихаючись, виставляю руки перед собою, і не зводжу очей з Ілая, який навіть не збирається прислухатись до моїх слів. 
– Лавіка, заспокойся! – я не знала, коли Даміль встиг прокинутись і як опинився поряд зі мною. Лише відчула його обійми. Відчула, як його сильні руки пригорнули мене до себе, затуливши мої очі та не дозволяючи мені, дивитись на монстра, який викликав струс мого мозку. – Заспокойся. Я поряд. – шепотіли його губи, сколихуючи волосся біля скронь. – Я не дозволю нікому торкатись тебе. Ти в безпеці. Ти зі мною. Ти в безпеці! 
– Я прийшов змінити тебе, Даміль. – голосно відказав Ілай, викликаючи в мені шквал емоцій та жахливе відчуття страху. 
– Все добре. – стримано і якось заспокійливо відповів диявол, продовжуючи стискати мене у своїх обіймах, не дозволяючи мені поворухнутись. – Я побуду з нею до ранку. Не хвилюйся, Ілай. Дякую, що прийшов, але все гаразд. 
– Ти впевнений? – продовжував говорити монстр, не звертаючи уваги на мій стан. 
– Так, Ілай. Я впевнений. Дякую, що турбуєшся за мене. 
– Я зайду в ранці. 
– Не турбуйся, брате! Я покличу тебе, якщо мені буде потрібна твоя допомога. – відказав Даміль, а в моїй голові дзвеніло його сказане «Брате».