Леонід Плющ - У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І коли не найголовніше, то, може, найстрашніше — ось ця психушка, знущання із хворих, руйнування психічного здоров’я у політичних?
Ненависті і в хворих, і в здорових аж через край.
Ось хлопець з робітників. Потрапив сюди за дрібницю. Політикою по суті ніколи раніше не цікавився. Добряча душа. Завжди комусь допомагає. Але тільки-но заговориш з ним на політичні теми — увесь аж перекривлюється зі злості.
— Правильно Піночет робить. Усіх цих комуністів і соціалістичну ліберальну погань різати треба, в їхній же крові чорній топити.
І не один такий дозрів у психушці.
Слухаючи його, я поклав собі за мету не озлобитись, не стати рабом своєї ненависті, почуття помсти.
Так, суспільне буття визначає суспільну свідомість. Але це не означає, що особистість неминуче стає рабом свого індивідуального буття, свого побуту. Якщо мене б’ють зліва, то я ще подивлюся, чи то справді ліві мене б’ють і як відповісти тим, хто завдає ударів.
Свобода — усвідомлена, тобто прийнята моєю свідомістю і прийнятна для неї необхідність, обов’язок перед собою як особистістю, що усвідомлює себе, належне, тобто життєвий шлях, який я обрав у даних умовах з даними можливостями.
Після мітингу в Нью-Йорку, на якому я сказав пару слів про муки чилійців, про скрипаля, якому поліція відрубала руки, до мене підійшов засліплений від люті московський знайомий:
— Тобі що, Росії мало? Навіщо тобі Чилі? Що ти про них знаєш? Звідки ти знаєш про цього музиканта?
Я вважав, що він один із найврівноваженіших людей в Москві. А тут переді мною стояла людина, що задихалася від злості, і, здається, вважала себе за християнина.
Але чому чилійські тортури треба вважати приємнішими за ті, що у психушці? Чому Захід повинен вірити нам, нашим свідченням про ГУЛАГ, а ми чилійцям — ні? У них ще менше підстав нам вірити, бо їх вдаліше обманюють про СРСР, їм легше дізнатись про звірства в Ірані і в Уругваї, аніж в СРСР.
Перуанський соціаліст Куантас Квадрос розповідав про те, що вони в своїй перуанській тюрмі раділи, читаючи офіційні, державні газети, які повідомляли про те, що мене звільнено. А це ж повідомляли їхні вороги. Звідки вони знали, що я буду підтримувати їх, а не їхній уряд, що я не почну провадити фашистської пропаганди?
І я дуже радий, що наш Комітет допоміг вийти з тюрми Куантасові та його адвокатові:
У какой бы ни встал я заплеванной стенки,
Все равно буду петь, не склонив головы.
Проклинаю любые на свете застенки,
Безразлично: Сант-Яго, Афин иль Москвы.
Тортури, брехня не стають кращими, людянішими, від того що їх застосовують в ім’я благої ідеї спасіння, християнської чи комуно-гуманістичної ідеї. У тортур, до того ж, є така особливість, що вони іррадіюють по країні, яка їх застосовує, переносяться на самих катів, роблять з них звірів, переходять до ворога і заражають його психоідеологією тортур: око за око, зуб за зуб. Психушки в СРСР можуть породити психушки на Заході, а тортури в Ірані, Уругваї й Чилі можуть породити тортури в Грузії. Гестапо, ГПУ та НКВД свого часу заохочували одне одного до розмаху науки тортур. Як пише Євгенія Ґінзбурґ у «Крутому маршруті», німецькі комуністки, що потрапили із лап гестапо в лапи НКВД, не могли збагнути: хто в кого вчився катувати. Під час процесу Сланського чеське ДБ брало уроки тортур у старих поліцаїв фашистського періоду і в радянських «радників».
Коли Анджела Девіс підтримала сфальсифіковані процеси проти соціалістичної опозиції в ЧРСР, вона заохочувала проникнення в американське право методів фабрикування справ, полювання на відьом. І врятує її та її друзів від психушок і тюрем тільки те, що в США народ звик до того, що він у державі має значення, і навряд чи допустить повернення навіть маккартизму, не кажучи вже про ГУЛАГ радянсько-чехословацького типу.
Ось такі дискусії ми провадили із поклонниками Піночета і Ку-Клукс-Клану в психушці.
На цей час мені дали побачення з дружиною.
Нарешті я побачив її — через півтора роки. Багато чого було їй розповісти. Багато хто відійшов, злякався, а інші, ті, на кого не покладали великих сподівань, виявились мужніми і навіть зблизилися з Танею, ризикуючи зіткнутися з КДБ.
Багато красномовців, що ліберальствували, активних самвидавівців жодного разу так і не не показалися, хоча б провідати. Ті, що не вірили в самвидав, «неполітичні» — із суто моральних міркувань, із поваги до себе — почали нехтувати небезпекою. В цілому друзів не зменшилось, тільки ті, що залишились та нові стали ближчими, пройшовши крізь випробування страхом.
Таня натякнула на негідну поведінку Петра Якіра та Віктора Красіна. Ось у це я вже не міг повірити. Засумнівалась також в позиції Дзюби. Від цього було неприємно, і власна позиція ставала хиткішою.
Таня побачила це і пригадала мою улюблену в’єтнамську казку:
— Ми розділяємо себе й народ? Заради себе, отже, народу, не задля однодумців. Адже ті можуть виявитися і не на висоті.
Потім вона просила, щоб я не озлобився (вона з мого тону відчула, що ненависть переповнює мене).
Я розсміявся — її прохання так збігалося з тим, що я поклав собі за мету: зберегти спокійну голову при переповненому ненавистю та любов’ю серці.
Таня нагадала також мою улюблену фразу із А. Камю: «Тривала боротьба за справедливість поглинає любов, що її породила».
Я натякнув, що хотів би, аби всі мої праці під псевдонімами було зібрано в один збірник, щоб я зміг хоча б так боротись.
Попросив домогтися дозволу на те, щоб вона отримала усі мої листи з тюрми і всі мої роботи про гру. Я хотів би, щоб Таня продовжила їх. Відмовили під приводом того, що це все підшите до історії хвороби.
Замовив книжки із структурного аналізу, психології гри та мистецтва, про гумор, про дослідження емоцій.
Через те що Таня, ще як приїжджала минулого разу, — коли побачення через якусь зачіпку не дозволили — привезла мені декілька книжок: «Італійські п’єси», книгу Гарднера про математичні ігри, казку Янсон про мумі-тролів — у мене був допит.
Еллочка здивовано запитала:
— Зачем вам детская сказка?
— Цю казку любить мій син. (Про те, що я її також люблю, волів змовчати — це свідчило би про мій інфантилізм.) Він її мені й передав.
— Странна, наряду са
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.
