Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

різні люди і в різний час, він зібрав, обміркував, обгрунтував і приготувався викласти Даті. Тут було і те, що Дата старів і що не день, то слабли здатності, без яких абрагові не жити, і тепер уже легко може знайтися спритніша людина, котра вб’є його. І те, що він своїм братам заступив дорогу, а старі через нього змучилися, настраждалися. Говорив він і про те, що Датине життя — неправедне, що висить на ньому тьма гріхів, а інші, наслідуючи його, чинять насильство. Тим часом народові від усього того велика шкода. Не забув він дорікнути йому й за те, що колишні його заступники й благодійники стали його ворогами, і все, що Дата робить для народу, якраз проти народу і обертається. Чого тільки не згадав Мушні, сам бог знає. Те, що він говорив, і те, що доводилося мені чути раніше, було таке схоже, просто слово в слово, що в мене ворухнулася думка, чи не підмовив він заздалегідь усіх тих людей. Може, й Дата думав про те саме, але часом у нього була така манера слухати, ніби він і не чує, про що говорять, а сам думає про своє. Години півтори викладав Мушні все, що надумав, а наприкінці сказав Даті:

— Ось як усе обертається, брате, і тепер я хотів би дізнатися, як збираєшся жити далі.

— Про монастир мріє...— засміявся Магалі.— У ченці хоче постригтися. Ігуменя Єфимія обіцяла влаштувати його в монастир десь у Росії, під чужим іменем.

Дата всміхався і, як мені здалося, й не думав відповідати, але Мушні дивився на нього й чекав.

— Усе, що ти говорив, було про мене. Але чого ти сам хочеш, скажи, Мушні. А тоді вже я подумаю, відповідати тобі чи ні,— сказав Дата.

Мушні подивився Даті прямо у вічі, всміхнувся, похитав головою й сказав:

— Мене переводять у Петербург, Дато!

Усі, хто був за столом, уп’ялися очима в Мушні, затамувавши дихання. Лише Дата сидів, не підводячи очей.

— І, мабуть, на велику посаду? — сколихнув тишу Дата.

— Дуже велику. Ти ж познайомився з полковником Сахновим, тим сучим сином.— Дата всміхнувся.— На його місце. Рік послужу, а потім обіцяють перевести вище. Але місце, знаєш, таке... Міністром я, звичайно, не стану, але в іноземних справах державного значення ні цар, ні його міністри кроку без мене не ступлять. Я кажу про розумні кроки.

— А де ж полковника подінуть? — спитав Дата.

— Влаштують на підходяще місце.

Тамар тільки тепер одірвала погляд від сина й знов уткнулася в рукоділля. Я помітив у неї сльози. Помітив їх і Магалі й почав заспокоювати:

— Вони старіють, жінко. У кожного своя дорога. Чого ж його плакати?

— Може, буду великою людиною, мамо, легше буде мені стати для вас з батьком гарним сином,— заспокоїв її й Мушні.

— Що дасть тобі ця переміна? — спитав Дата.

— Чин таємного радника! — всміхнувся Магалі.

— Чин надається відповідно до посади,— холодно зауважив Мушні.— Чекаю багато чого. Своєму народові й своїй батьківщині зможу принести користі значно більше, ніж раніше. Цього я чекаю найперше. Зараз я маленька людина, мене ніхто не знає, і я не маю наміру пред’являти комусь якісь рахунки, але я багато чого зробив уже й тепер. З висоти тієї посади зможу багато чого зробити...

— На ту висоту багато хто підіймався з тягарем добрих намірів і обіцянок, а потім, дивишся, нічого не звершилося, нічого не збулося,— сказав своє слово Магалі.— Так і буває, коли великою людиною стаєш на чужій службі. На державній службі робитимеш те, що вигідно цареві й шкідливо твоєму народові.

— Не з тією людиною говорите, тату! Я служу престолові лиш тому, що не бачу поки що для своєї батьківщини і для свого народу кращого сучасного і кращого майбутнього. І понині, й сьогодні, цієї години, я роблю тільки те, що вважаю корисним моїй країні, і так буде до смерті. Якщо політики й революціонери знайдуть шлях, який може привести мій народ до кращого майбутнього, і я в той шлях повірю, ніхто раніше від мене не стане на їхній бік. Від своєї нової посади я чекаю ще одного: мені вже пощастило розв’язати чимало важких і заплутаних справ. На моїй теперішній службі чогось більшого зробити вже не можна — вузька арена. Я жива людина, я прагну більшого, ніж я роблю; і я хочу знати, де межа моїх можливостей, мені потрібен простір.

— Ти правильно вирішив, Мушні,— мовив Дата.— Та, мені здається, щось тобі заважає. Скажи — що?

— Відповідь проста: один брат двадцять років ходить абрагом, а другий матиме при царському дворі високу посаду — недоладно виходить! — Мушні вимовив це голосно й роздратовано.

— Ну, а далі? — Наш батько Магалі раптом пожвавішав і, навалившись грудьми на стіл, втупився в Мушні.

Підвів голову й Дата.

— Про все говорено, і вже багато разів,— сказав Мушні.— Навіщо повторювати? А де вихід — про це ми жодного разу не говорили, якщо не рахувати поради ігумені Єфимії піти в монастир. На мою думку, є вихід, про який я сам домовився з міністром внутрішніх справ: Дата повинен здатися й добровільно сісти до в’язниці. Ми його засудимо, дістане він п’ять років. Покарання відбуватиме в Грузії. Потім його звільнять, як усіх, хто відбув строк. Що все буде так, а не інакше, я відповідаю перед сім’єю, братом і своєю Совістю. Беру це на себе!

Магалі заговорив був, але Мушні зупинив його:

— Стривайте, тату!.. Не будемо говорити про це зараз. Нехай Дата сам обміркує. Він має півроку. Якщо він знайде сенс у тому, що я сказав,— я перед ним. Не знайде — ми залишимося для нього такі самі, як були завжди. Розмову закінчено!

— Нехай так і буде! — мовив Магалі, і більше ніхто не сказав ані слова.

Хвилин через десять Дата встав, одягся, попрощався з усіма і вже з порога сказав Мушні: «Я подумаю». Постояв трохи на порозі, а тоді підійшов до Мушні, обійняв його й поцілував.

— Чистота наших братських почуттів дорожча від твоїх і моїх справ, Мушні! — сказав йому Дата й пішов.

Стало тихо, ніхто анічичирк. Не знаю, скільки минуло часу, а тоді Мушні мовив сам собі:

— Це правда!

Ось як воно все було.

Звичайно, такому чесному, як Дата, нічого іншого не лишалося, як