Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

– Не реви, щось придумаємо, – писклявий голос Шафрана раптово подарував надію. – Я літав на розвідку у кабінет ВеО і дещо рознюхав.

Сльози миттєво висохли, не встигнувши народитися.

– Лети до хлопців, скажи, що ввечері, як зазвичай, у нас. Шкода, що вийти не можемо, але в мене є парочка магофлаїв, щоб надіслати послання Ойхільду і Васі.

– Але вони ж не зможуть прийти! – нагадав клоп.

– Зате ми зможемо передати їм інформацію, – випрямила спину я. – Якщо, звісно, ти знайшов щось вартісне.

– Я тобі навіть більше скажу – я там наслідив, – голос фамільяра звучав гордо, немов він не наслідив, а подвиг здійснив, який королівство увічнить в скульптурі, живопису та літературі.

– Збожеволів? – я ошелешено дивилася попереду себе, змахуючи Шафрана з коміра.

– Руто, усе гаразд? – торкнула мене за руку Міларунн.

– Так, Білочко, все добре, не хвилюйся.

Шафран, дзижчачи, полетів до хлопців. Те як вони по черзі завмирали, а потім шукали очима мене, я зрозуміла, що фамільяр їм усе передав. Залишилося дочекатися вечора.

– А як же пошта?! – не витримав хтось із адептів і, перекрикуючи натовп, поставив резонне запитання. – Чи ми під ковпаком без права листування? Як нам магоптахів купувати?! А магічні товари, які нам можуть знадобиться?

– Персонально для вас повторюю, – роздратовано прошипів ВеО, – ніякої магії! Адепти, які залишаються в академії, магією користуватися не будуть. Крапка!

– Перепрошую, пане виконуючий обов’язки ректора, – вийшла на сцену пані Лайс. Зал затих. – Це що ж виходить? В адептів прокинуться джерела, вони вимагатимуть хоча б первинного виходу магічних потоків, а ми їх глушитимемо? Ви розумієте, чим це загрожує для студентів? Ви розумієте, що одні просто помруть, а інші стануть звичайними людьми? Третіх джерела поглинуть, і вони збожеволіють. Адепти ще не зміцніли, вони не можуть керувати потоками, а ми їх одразу ж перекриємо. Це, по-вашому, як? Добре? Я все можу зрозуміти: безпека короля, комендантська година тощо, але діти?

У залі стояла гробова тиша. Ніхто з нас не очікував, що пані Корра Лайс виступить проти. До неї поспішала пані Ліонелла.

– Пане Вікк, – звернулася вона до нього, – ви чудово знаєте, що цього року академія набрала особливий факультет. Що ви накажете: вбити моїх адептів одразу чи почекаємо, поки їх поглинуть їхні ж джерела? Ви чудово знаєте, що магів-віртуозів кулінарної справи можна на пальцях перерахувати. А з такими нововведеннями, які ви плануєте запустити, факультет можна вважати закритим, так?

Ого! От від кого, від кого, а від пані Грехем я точно такого не очікувала. Вона стояла, гордо піднявши голову. Некромант почервонів. І як мені здалося, зовсім не від сумління, яке прокинулося.

– Ви, обидві, смієте перечити архімагу королівства?!

– Я смію перечити людській дурості, – рубонула магістр Корра Лайс.

– І підходу, який не матиме аж ніякого результату подібного до майбутніх магів, – підсумувала професор Грехем.

– Скажіть, професоре Вікк, що загрожує адептам за стінами академії? На когось із них готують замах? Якщо загрожують життю короля, то в академії, імовірно, навчаються змовники? – магістрка Лайс кожним словом, немов вбивала по цвяху в труну репутації некроманта. – Та ще й на перших витках? Виправте мене, якщо я щось не так зрозуміла.

На сцену піднявся пан Юрва Кнопочка.

– Леді мають рацію, – підтримав професорів наставник Германа. – Я не бачу сенсу в тому, щоб калічити дітей.

По одному стали підійматися практично всі викладачі. І тільки один – Вета Сан, піднявшись на сцену, став на бік Грондера Вікка.

– Скажіть, шановні колеги, якщо вже в нас спільні збори з адептами, а скільки наших випускників працює за фахом? Ви з даними статистики знайомі? – почав він. І далі заговорив словами архімага: – Недомаги всіх рангів і напрямків кишать по всій Лартіоні. Хтось продає артефакти, які вибухають у найвідповідніший момент. Хтось промишляє вигаданими передбаченнями, обдурюючи населення. Хтось піднімає нечисть, щоб потім упокоїти її й отримати за це гроші. А хтось замість приворотних зіллів торгує проносним.

– І що? – усміхнулася магістерка Лайс. – У всі часи були шарлатани, які наживалися на наївних дурниках. До чого тут наші адепти?

– До того, що більшість із них закінчили нашу академію магії. І виявилися непотрібними суспільству.

– Пане Сан, – пані Корра ледве стримувала посмішку, – тобто, ви хочете сказати, що всі навчальні заклади несуть відповідальність за випускників, які після закінчення навчання зобов’язані жити так, як хочеться нам? Ні, не так: жити так, як ми собі це уявляємо, чи не так?

– Як ви не розумієте, – втрутився в дискусію ВеО, – ми несемо відповідальність за кожного випускника! Король що, дарма витрачає гроші зі скарбниці на навчання нікому не потрібних фахівців?

Професорка Грехем важко зітхнула.

– Не всі адепти навчаються державним коштом. Багато хто оплачує своє навчання самостійно, – наставниця не зводила очей з ВеО. – Ви ідеалізуєте світ, пане Вікк. Ніхто з нас не несе відповідальності за життя дорослих людей. А наші випускники залишають стіни академії вже будучи дорослими та самостійними. Деякі ще на початкових витках примудряються створити сім’ї. І дітей народжують, і виховують, і навчаються, і на практику їздять. Я вважаю, що ваші нововведення тільки нашкодять адептам. Пропоную голосувати: хто за те, щоб скасувати ці шкідливі постанови?