Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Глава 77. Дорогоцінні знання

Вежа, фундамент якої ховався в підніжжі гори, була зруйнована вщент. Щоб прибрати цю купу каміння, Васкаедр кілька разів використав щось на кшталт магічного кулака з величезною площею удару. Суртаз з цікавістю спостерігав за дією одночасно і знайомої, і нової для нього магії. Врешті-решт кам'яні брили розкололися на дрібніші уламки, а ті, своєю чергою, в різні боки, і лише після цього показався вхід до тих самих печер, про які колись казав Нес-Ашшад. Прорубаний у скелі вхід виднівся на висоті приблизно в три людських зрости.

— Тільки не кажіть, що мені їх тепер збирати все назад і робити сходи, — скривився Васкаедр, задерши голову і прикидаючи відстань до дверей.

— Я можу підлетіти, відімкнути, а потім переправити всіх по черзі, — запропонував Дерцкан. — Окрім Суртаза, йому практика не завадить, сам упорається, — беззлобно посміхнувся сьомий Повелитель.

— Сподіваюся, Шаддаер не змінив захисні заклинання, — додав Охтар. — Нес-Ашшад тобі нічого не говорив з цього приводу, Суртазе?

— Ні, — тринадцятий Повелитель заперечливо хитнув головою. — Він нічого не казав мені про заклинання на дверях, — Суртаз завбачливо промовчав про те, що взагалі надто пізно дізнався про існування цих печер.

— Той самий випадок, коли безтурботність Шаддаера вряди-годи виявилась корисною...

З цими словами Дерцкан плавно піднявся вище і завис на рівні дверей. Якийсь час некромант мовчки вивчав стулку, а потім обережно торкнувся її. Нічого не сталося.

— Схоже, таки змінив, — хмикнув сьомий Повелитель. — При чому на щось таке, що не можу й розпізнати. Знову ельфійська магія, чи що…

— Ельфійської магії там немає, — відразу заперечив Селенор, зайнятий уважним вивченням кіптяви на каменях навколо себе.

— Знаєш, все може бути значно простіше, — Охтар усміхнувся. — Я теж не відчуваю жодних чарів. Можливо, тому що їх просто немає.

Сьомому Повелителю, що завис у повітрі, знадобилося кілька секунд на усвідомлення цього припущення. Вочевидь вирішивши одразу ж його перевірити, некромант штовхнув двері. Стулка відчинилася.

— Звісно, це полегшує справу, але… Така відсутність захисту — кричуще неподобство, — пробурчав Дерцкан, ступивши на поріг і обернувшись до некромантів, що залишилися внизу. — Зачекайте трохи, я роззирнуся.

— Навряд чи це зробили навмисне… — задумливо зауважив Селенор. — Чари могли розвіятися через руйнування… чи зміну Джерела. Принаймні, це було б логічно.

— Добре, що на такий випадок до чарів не був вплетений наказ знищити двері разом з горою, — Васкаедр хмикнув і задумливо глянув на кам'яні брили неподалік. — Мабуть, якусь подобу сходів я таки зроблю. А нам не тільки підніматися доведеться, а й спускатися.

— Можливо, навіть неодноразово, — погодився ельф.

Неспішне обговорення було перервано появою Сандро, Шид-Аттара та Мольтара. Показавшись з-за руїн, перший Повелитель обережно ніс у руках якийсь пакунок, а некроманти, що йшли за ним, похмуро про щось перемовлялися.

– Що там таке? — Васкаедр зиркнув на Селенора. Той прислухався, трохи схиливши голову до плеча.

— Вони обговорюють, як можна відновити корону та посох.

— Ну, — п'ятий Повелитель зітхнув і перевів погляд на найбільшу брилу поряд з собою, — вони хоча б знайшлися. Суртазе, я ж правильно пам'ятаю, — із цими словами Васкаедр зробив плавний жест, ніби піднімаючи щось важке. Глиба здійнялася над землею. — Що пошкодження артефактів перервало зв'язок із Джерелом?

— Так, — кивнув Суртаз. — А що?

— Подумав, раптом можна не прив'язуватись до настільки… крихких речей, — відповів бойовий некромант, продовжуючи обережно вкладати менші камені, — або взагалі обійтись без артефактів.

— Я розглядаю цей варіант, як один із ймовірних, — сказав Сандро, встигнувши підійти досить близько, щоб почути слова Васкаедра. — Але це залежатиме від того, чи зможемо ми відновити ці артефакти і яким саме буде нове Джерело. Для цього мені потрібно переглянути свої записи, — перший Повелитель ковзнув поглядом сходами до самих дверей. — Гарна робота.

П'ятий Повелитель хмикнув і криво посміхнувся.

— Сподіваюсь, ця купа каміння не розвалиться просто під ногами, — з сумнівом протягнув Мольтар.

– Нумо перевіряти! Підеш першим? — пожвавішав Шид-Аттар. — Хоча... — простеживши поглядом за Сандро, некромант зітхнув. — Слава першопроходця тобі вже не дістанеться.

Перший Повелитель, все ще з пакунком в руках, напрочуд спритно дістався дверей і зупинився перед одвірком, вивчаючи накреслені на ній символи. Ніяк не прокоментувавши побачене, вже він увійшов до печери. Решта некромантів почала підніматися сходами.

***

— А тут просторо, — Суртаз озирнувся на всі боки.

Велика печера, що ховалася за дверима, мала високу стелю і гладкі стіни — і була майже порожньою. Лише кілька невеликих скринь ховалися під шаром пилу в дальньому її кінці. Велика за розміром, з високим склепінням і гладкими стінами, вона була майже порожня — лише пара невеликих скринь припадала пилом у дальньому її кінці. По нерівній підлозі зміїлися численні тонкі тріщини, під ногами некромантів рипіла дрібна кам'яна крихта — відлуння влаштованого магами землетрусу торкнулося і цього місця.

Цю печеру ми колись виявили випадково, — озвався Шид-Аттар, що йшов попереду. Він і Суртаз йшли останніми та дещо відокремились від решти некромантів. — Вона і наступна за нею — природного походження, решту вже створили під час будівництва фортеці, вони тісніші.

— А скільки їх загалом? — поцікавився тринадцятий Повелитель. Третій кинув на нього погляд через плече.

— Півтора десятка, — відповів він. — Не знаю, чи діють зараз чари, які я колись накладав на них… — з цими словами Шид-Аттар почав вдивлятися в мітки, що для побіжного погляду здавалися просто подряпинами на шорстких стінах. — Вже знаю, не діють, — некромант прямо на ходу провів кінчиками пальців по рунічних символах. — Схоже, те саме, що і з дверима… — хмикнувши, додав він. — Так от, ці чари збивали з пантелику непроханих гостей, і їм здавалось, що печер тут півтори сотні, — третій Повелитель скривив тонкі губи в самовдоволеній посмішці та рушив далі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍