Чайна М'євілль - Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю

продовжував говорити, як і завжди, нечутним бурмотінням, яке ні Айзек, ні Дерхан, ні Яґарек не розуміли.

Він простягнув гладенькі людські руки й одягнув шолом на сегментовану голову.

Айзек змучено заплющив очі від полегшення, тоді знову розплющив.

— Не знімай, — прошипів він. — Закріпи його!

Елегантно рухаючи пальцями, неначе майстерний кравець, павук послухався.

БУДЕШ ТЕКТИ-ПЕРЕТІКАТИ... — провадив далі свою нісенітницю — ...МИСЛЕНЯТА ПОТЕЧУТЬ ПО ХИТКОМУ МЕТАЛУ Й ЗМІШАЮТЬСЯ В ГУЩИНІ В ТРЯСОВИНІ ТРЕМТЛИВО ТРІПОТІТИМУТЬ ТРІСКОТІТИМУТЬ БУРХЛИВІ БУЛЬБАШКИ МОЗКУ Й МЕРЕЖИВО ВСЕ ЙДЕ І ЙДЕ І ВЕДЕ ЙОГО МАЙСТЕР МАЙСТЕРНИЙ...

Поки Ткач продовжував наспівувати свої незрозумілі, мовби сон, вислови, Айзек побачив, як під його жахливою щелепою заклацнулась остання застібка шолома. Тоді чоловік увімкнув перемикачі, що відкривали клапани в шоломі Андрея, а відтак пересунув у певній послідовності важелі, які на повну потужність запустили аналітичні обчислювачі й кризовий двигун, і відійшов.

По зібраній на даху машинерії пробіг неймовірний струм.

На якусь тиху мить здавалося, що навіть дощ припинився.

З усіх з’єднань бризнули іскри розмаїтих, надзвичайних кольорів.

Масивна силова дуга нараз повністю знерухомила Андрея. Його тіло ненадовго засвітилося. Обличчя перекосилося від шоку й болю.

Айзек, Дерхан і Яґарек нерухомо за ним спостерігали.

Батареї спрямували маси заряджених частинок по химерній мережі, потоки потужності й оброблені накази почали взаємодіяти у складних контурах зворотного зв’язку — розгорнулася неймовірно швидка драма фемтоскопічного масштабу.

Комунікаторський шолом запрацював, висмоктуючи виділення свідомості Андрея та збільшуючи їх потоком тавматургонів і струму. Вони зі швидкістю світла пролетіли мережею й полинули до оберненої лійки, яка мала безгучно транслювати їх в ефір.

Але вони були вже не такими, як на вході.

Їх обробило, прочитало, перетворило на математичні дані стукотіння крихітних клапанів і перемикачів.

За якусь крихітну мить у мережу ввірвалися ще два потоки енергії. Один являв собою виділення свідомості Ткача, передані через шолом, який той одягнув. Менш ніж за секунду за ним до мережі іскристо додався потік Ради Конструктів, що приплинув, звивисто мандруючи вулицями по грубому кабелю аж зі звалища Сірого Меандру, та крізь мережеві клапани проник у шолом Андрея.

Айзек вже бачив колись, як глитай-нетлі стікали слиною, водячи язиками по тілу Ткача. Він бачив, як вони тішились, але не наїдалися.

Хвилі свідомості виходили з усього тіла Ткача, зрозумів він тоді, однак вони не були подібні на хвилі інших розумних рас. Глитай-нетлі охоче облизувалися, відчували смак... але поживи не отримували.

Ткач випромінював безперервні, незрозумілі, монотонні потоки думок. У його свідомості не було рівнів, не було его, яке контролювало базові функції, не було тваринної кори, яка би фокусувала думку. У Ткача не було снів уночі, не було прихованих сигналів від потаємних закапелків свідомості, не було ментального очищення від накопиченого сміття — процесу, необхідного для впорядкованого мислення. Для Ткача сни і свідомість були єдині. Він бачив у снах стан усвідомлення, й усвідомлення було для нього сном. Це був нескінченний незбагненний бульйон образів, бажань, міркувань та емоцій.

Для глитай-нетель це було неначе пінка на ігристому спиртному напої. Вона п’янила й тішила, але в ній не було організованості, не було основи. Не було сутності. Такими снами вони живитися не могли.

Неймовірні шквали й пориви свідомості Ткача побігли дротами у вигадливі двигуни.

Відразу за ними туди попрямував потік часток із мозку Ради Конструктів.

На цілковиту противагу анархічному вірусному рейваху, що спричинився до її появи, Рада Конструктів думала з холодною точністю. Концепції зводилися до множини перемикачів «увімкнути-вимкнути». Це був бездушний соліпсизм, у якому інформація оброблялася без таких ускладнень, як потаємні бажання чи пристрасті. Прагнення до існування і примноження, позбавлене будь-якої психології; логічна й мимоволі нескінченно жорстока свідомість.

Для глитай-нетель вона була невидимою — думка без підсвідомості. Це було м’ясо без жодного смаку чи запаху, порожні думко-калорїї, які неможливо було сприйняти за їжу. Як попіл.

Свідомість Ради влилася в двигун — і на мить закипіла хаотична робота машини, котрій зі звалища надходили накази, в яких Рада намагалася отримати інформацію у відповідь і взяти контроль над двигуном. Але перебивач мережі працював надійно. Потік частинок був можливий лише в одному напрямку.

Він асимілювався, проходячи крізь аналітичну машину.

Було виконано необхідні умови. Клапанами пробігайся складні інструкції.

За сьому частку секунди почалися швидкі операції обробки.

Машина вивчила форму першого вхідного потоку X, ментальне відображення Андрея.

Два підрядні процеси водночас пробіглися трубками й дротами. «Змоделювати форму вхідного потоку Y», — наказав один із них, і машини створили модель надзвичайного ментального потоку Ткача; «Змоделювати форму вхідного потоку Z» — і вони зробили те ж саме з потужними, колосальними хвилями мислення Ради Конструктів. Не враховуючи масштабу виходу даних, аналітичні машини зосередилися на парадигмах, на формах.

Два програмні процеси знову злилися на третинному рівні: «Скопіювати сигнал вхідного потоку X на основі Y і Z».

Команди були надзвичайно складні. Вони покладалися на потужні обчислювальні машини, що їх надала Рада Конструктів, та на точність її програмних карток.

Математично-аналітичні мали свідомості — хай навіть спрощені й недосконалі, викривлені, бо інакше й бути не могло — стали шаблонами. Всі три порівнювалися між собою.

Розум Андрея, як і розум будь-якої психічно здорової людини, водяника, хепрі, какта чи іншої мислячої істоти, був постійно змінною діалектичною єдністю свідомого й несвідомого, притлумлювання й випромінювання снів і бажань, повторюване творення підсвідомого від протилежного, раціонально-капризного его. І навпаки. Взаємодія рівнів свідомості, що породжувала нестабільне, постійно самовідновлюване ціле.

Мислення Андрея було не таким, як холодна раціональність Ради, і не подібним на поетичну сновидну свідомість Ткача.

X, записали машини, був не подібний до Y і не подібний до Z.

Але, враховуючи структуру в його основі та потік підсвідомості, розраховану раціональність і схильність до імпульсивності, аналіз для самовдосконалення та емоційну зарядженість, X, за підрахунками машин, дорівнював Y плюс Z.

Тавматурго-психічні двигуни виконували команди. Вони з’єднали Y і Z. Вони створили копію сигналу X та спрямували її на вихід Андреєвого шолому.

Потоки заряджених частинок, що прямували до шолома від Ради й від Ткача, злилися в єдину потужну масу. Сни Ткача і розрахунок Ради змішалися так, щоб нагадувати робочу людську свідомість. Ці нові складники були в рази й рази потужнішими, ніж слабкі сигнали свідомості Андрея. Ця потужність анітрохи не зменшилася, коли новий гігантський заряд перейшов до розширеної, спрямованої в небо трубки на маківці шолома старого.

Минуло трохи більше за третину секунди, відколи мережа запрацювала. Коли велетенський поєднаний потік Y + Z