Станіслав Стеценко - Війни художників

— Або в тому, що збільшилося вживання, вибачте, туалетного паперу в Імперському міністерстві іноземних справ? — з якоюсь дивною посмішкою на обличчі втрутилася в розмову баронеса.

Гущенко запитально подивився на Лені, а Клейст просто зайшовся сміхом:

— Із цим казусом довелося розбиратися учора. Справа в тому, що у міністерстві справді шалено зросли темпи використання туалетного паперу. Шеф наказав мені знайти причину. Спочатку я подумав про якесь масове харчове отруєння. А виявилося, що кожен працівник просто відмотує піврола й тягне додому. Адже туалетний папір теж можна придбати лише за картками.

— Ось бачите, значить, усе-таки зміни є! — зауважив Гущенко. — Усе ж у Берліні теж щось змінилося. І, як бачимо, не на краще. Хоча, якщо для успіху світової революції…

— Гер Гущенко ревнує до успіхів німецької зброї! — з деяким роздратуванням говорить Клейст. — Але ж ваш Сталін теж часу дарма не втрачає. До радянських земель додалася Польща. Хоча брудну роботу за Сталіна робить фюрер. До речі, як у вас із туалетним папером?

— Як завжди, — знизав плечима Гущенко. — Здається, це є поки що без обмежень.

— Значить, ви щасливіші за нас, — резюмував Клейст.

Добре, що не запитав, що означає «як завжди». Гущенко згадав про загальний туалет у будинку, де була його майстерня, — завжди брудний, із шматками газети на цвяху замість паперу. Зазвичай «Труд» або «Ізвєстія», дуже рідко «Правда». За покраяну «Правду», й особливо її першу шпальту з портретом Сталіна у сортирі, можна було отримати десять років без права листування.

Аби зупинити подальші запитання, Гущенко спробував змінити тему:

— Ви говорите, любий гер Клейст, що німці ставляться до війни нейтрально, а багато хто навіть позитивно. Але ж враховуйте, що, на відміну від Лондона чи Брюсселя, в Берліні ще не оголошували повітряної тривоги. Принаймні за час мого перебування тут.

— Були дві повітряні тривоги кілька місяців тому, — зауважує Лені і млосно, з тією ж дивною посмішкою, поглядає на Гущенка. Він раптом зауважує, що сьогодні Лені відверто зваблює його. Значно наполегливіше, ніж завжди. Очі блищать якимось особливим блиском кокаїністки і метають зграї бісиків у його бік. Він знову відчуває, що баронеса міцно притискає його лікоть до своїх чималих грудей. Подумав, можливо, за особливим етикетом секретарка Клейста вважає своїм обов’язком підтримувати інтимні стосунки не лише зі своїм патроном, а й із його гостями? А може, справді нюхнула кокаїну чи хильнула зайвого?

Не відкидав би жодного з варіантів.

— Фюрер був дуже незадоволений цими нальотами. Справа в тому, що Ґерінг обіцяв фюреру, що жодна бомба не впаде на вулиці Берліна, — киває Клейст.

— Кажуть, що ваш Ґерінг веде досить розкішне життя. Як це співвідноситься з аскетизмом фюрера? — запитав Гущенко.

— Хто вам сказав? — запитує й собі, хитро посміхаючись, Клейст. — Про розкішне життя Ґерінга, я маю на увазі. Наша преса, здається, не афішує ці його схильності.

— Нехай це буде моїм маленьким секретом, — посміхається у відповідь Гущенко. — То ви теж не вірите Ґерінгу, що жодна бомба не впаде на Берлін?

— Ні. Не думаю, щоб фюрер занадто вже покладався на слова цього комічного товстуна, який купається в розкошах. З тих пір, як одну із центральних вулиць Берліна назвали його ім’ям, багато чого змінилося. Ґерінг більше не є беззаперечним авторитетом для фюрера і гордістю нації.

— От бачите, і у вас є сумніви щодо безхмарного майбутнього німецької нації!

— Ні, я вірю в перемогу генія фюрера, і поки що майбутнє нації здається мені досить безхмарним. Чотирирічний план виконується. Соціалізм для німців будується. Робота є у кожного. Німці обожнюють нашого фюрера і вірять у його геній, — із запалом рекламував німецьке сьогодення Клейст.

— Але сумніваються у непогрішності його оточення? — продовжував вказувати слабкі місця в захисті Клейста Гущенко.

— Ви знову про Ґерінга?

— Саме так.

— Він відповідальний за чотирирічні плани. За побудову соціалізму для нації. Поки плани виконуються, фюрер вибачає Ґерінгу замок Каріншале, розкішне життя, натовп коханок і бучні полювання, котрі, за словами Ґерінга, він влаштовує для іноземних дипломатів. Але може прийти час, коли товариші по партії спитають з нього і, якщо треба, поправлять.

Вони зайшли у кафе і замовили пиво. Гучномовець над стійкою якраз і транслював виступ Ґерінга.

— Про вовка помовка, — сказав Гущенко.

— Прошу? — перепитав Клейст.

Гущенко кивнув на гучномовець:

— Я говорю: щойно згадували Ґерінга — і він тут як тут. «Про вовка помовка» — російське прислів’я.

«Якщо ми отримаємо хоч одну інформацію, хоч натяк на те, що з полоненими німецькими льотчиками погано поводяться англійці чи французи, ми віддячимо їм удесятеро! За одного розстріляного німецького льотчика ми розстріляємо десятьох французів!»

— Правильно, на їхні звірства ми повинні відповідати адекватно, — зауважує баронеса, загадково посміхаючись Гущенкові, ловить його погляд і відразу опускає очі.

Гущенко швидко заперечує:

— Люба баронесо, ви знаєте, я вчора заходив у радянське посольство і слухав там англійське радіо. Англійці теж говорили про адекватну відповідь, правда, мова йшла про звірства німецьких льотчиків.

— Наприклад? — запитує Клейст, ніби не помічаючи поведінки Лені.

— Наприклад, варварські бомбардуваннями того ж Роттердама! Місто викинуло білі прапори, а його ще майже день бомбардували! Англійці кажуть, що німецькі пілоти відстрілюються до останнього, боячись розправи за вбитих мирних жителів.

— Це все ворожа пропаганда! — впевнено сказав Клейст, відсьорбуючи пиво. — Лише пропаганда…

Лені, не криючись, знову масним поглядом облизує Гущенка. Навряд чи цього не помічає Клейст. А можливо, сам Клейст включив у її посадову інструкцію обов’язок спокусити Гущенка?

Урешті-решт, Клейст і Лені пропонують Гущенкові зустрітись о сьомій у кафе «Три слона» увечері й відвідати якесь екзотичне місце. Чому б і ні?