Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

      —  Знаєш і я до цього схиляюся, але судячи з того, що я від неї відчуваю, всередині величезна кількість енергії, рвонути може мама не горюй. Можливо, варто її прибрати в космос і спрямувати в бік зірки? -- запитав у неї

       —  А що, хитро,- посміхнулася Ліка,- Навіть якщо вони і пройдуть через портал, то опиняться у вакуумі, а через кілька років арка згорить на поверхні зірки.

      —  Тоді так і зробимо, але за штурвал сяду я,- вимовив я Ліці,- Я вже встиг скучити за технікою за цей тиждень.

      —  Нічого не маю проти цього,- погодилася зі мною Ліка.

      Злетівши на десантному боті, я підлетів до арки міжсвітового порталу і за допомогою гравітаційних променів підхопив її. Про всяк випадок ми вирішили летіти акуратно і не швидко. За моїми відчуття енергії всередині арки було в кілька тисяч разів більше, ніж у мене. І це при тому, що вона витікала з величезною швидкістю. Приблизно мій резерв на годину.

      Відлетівши подалі від планети, я розрахував траєкторію, за якою арка порталу полетить прямо на місцеву зірку, і за допомогою гравітаційних захоплень розігнав і відправив по заданій траєкторії.

     У цю мить прокинулася Микіль і від неї одразу шибануло страхом і розгубленістю, а також готовністю до всього. Вона зі страхом переводила погляд з мене на Ліку і не знала, що слід робити.

     Ліка і без емпатії зрозуміла її стан і, склавши шолом, підійшла до неї, маючи намір щось сказати. Але Микиль зі страху шибанула в Ліку паралізацією, від чого та впала на підлогу. Точніше стала падати, але я встиг її підхопити і покласти на крісло.

      —  Мікіль, це моя дружина Ліка, можеш зняти паралізацію з неї. Вона нічого поганого не хотіла тобі зробити. - попросив я її м'яким голосом, намагаючись не нервувати Мікіль. Я не знав її можливостей, а тому не уявляв, що вона може витворити у своєму стані. Але ж ми в цей момент перебували в космосі.

      —  Я, - зробивши затримку на кілька секунд, продовжила говорити Мікіль, - вірю тобі, - після чого від неї в бік Ліки полетіла чергова пси-техніка, що знімає паралізацію, - Що зі мною тепер буде? Я правильно розумію, що назад додому мені не повернутися до мами?" - ледь стримуючи сльози, запитала Мікіль у мене.

         —  Не буду тебе обманювати, шанси повернутися додому в тебе справді дуже малі. Щоправда, якщо ти вмієш самостійно відкривати портал, то повернутися можеш у будь-яку мить.- відповів я їй.

     —  Ні не вмію. Відкрити міжсвітовий портал без маяка не кожен магістр може, а я всього лише студентка, що недовчилася, -- знову потекли сльози в неї, але оговтавшись, вона продовжила: -- Я лише рік тому почала вчити просторову магію і поки що навчилася лише переміщуватися в межах видимості, але й так мені на це потрібно близько п'яти хвилин, та й більше ніж тричі поспіль сил бракує, -- доволі докладно пояснила вона мені.

      —  А предмети з розширеним простором умієш робити? -- запитав я її, намагаючись питаннями відволікти від подій сьогоднішнього дня.

      —  Ні не вмію, - відповіла вона, - Це якраз наступного року мають почати проходити, ми були, - із сумом відповіла вона, - Та й так я здебільшого на цілительстві зосередилася на навчанні, в мене мама володіє мережею клінік у столиці, от я й зосередилася над майбутньою своєю професією.

      —  Да до речі, а на планеті у вас є схованки? - запитав я, оскільки мені спало на думку, що вони зобов'язані були підготувати резервні бази на випадок, якщо портал не спрацює. 

      —  Так, але я знаю лише про кілька, якраз там зберігаються запаси мільєра і кілька побутових артефактів.- відповіла Мікіль, явно прийшовши до тями.

      —  От і чудово, а тепер веди нас туди, будемо грабувати ваші схованки,- розсміявся я. Мікіль теж трохи повеселішала і вже посміхалася, а ось Ліка на неї кидала недобрі погляди, мабуть, їй не сподобалося бути паралізованою.

      Маги виявилися дуже запасливими істотами. Як виявилося, одного тільки мільєра, що зцілює всі хвороби, у двох схованках набралося більше двох тонн. А все тому, що мільєр міг замінювати організму всі необхідні речовини, він повністю забезпечував розумного всім необхідним для життя.

     За словами Микіль, мільєр дуже поширена річ у їхньому світі, але на жаль, як його виготовляти, вона не знає, за її словами, секрет виробництва належав державі, і тільки на державних підприємствах його виробляли.

      Крім мільєра ми виявили і звичайні сухі пайки, але їх ми не брали, у нас і своїх вистачає, а також безліч побутових артефактів, що дають змогу жити в комфорті практично в будь-яких умовах. 

      Так артефакт намет, при подачі на нього енергії він створює із землі двокімнатний будиночок. Другий артефакт створював світляки, які могли висіти в повітрі кілька годин, третій створював чисте повітря для дихання, четвертий створював воду. П'ятий регулював мікроклімат у будиночку, шостий навіть герметизував будиночок за особливо агресивних умов. 

      Були й аналоги скафандра. Щоправда, лише два екземпляри, після його активації навколо тіла з'являвся щит, що захищав від усіх небезпек, поки є енергія. Тож хабар був дуже навіть непоганим, єдине обмеження було в тому, що для використання всього цього необхідно було бути псионом.

     Ліка навіть засмутилася, що нічого для неї не знайшлося. Але дізнавшись про можливості мільєра, вона не особливо засмучувалася, адже це по справжньому панацея від усіх хвороб. За словами Мікіль, можна було лікувати і без нього, але в такому разі було потрібно в рази більше енергії і лікування тривало дещо довше.

       Вигребли ми все, довелося навіть навантажити дронів, все таки десантний бот не призначений для об'ємного вантажу, а дві тонни мілтера займали близько трьох кубічних метрів, щоб не загромаджувати трюм десантного бота, половину міл'єра тягли на собі дрони, які лишилися живими.

       Лише через ще добу ми нарешті вирушили додому. Як я чекав цього моменту словами не передати. Тільки-но ми опинилися на Шаррні, як я, склавши шолом у комір, впав на коліна і цілував землю. Як би там на планеті не було цікаво, але вдома однозначно було краще.