Джо Аберкромбі - Раніше, ніж їх повісять

та ще, може, мокре булькання в’язневого дихання. «Тому що кричати в нашийнику неможливо».

— Як на мене, гідна кара, — прошепотіла Арді, дивлячись, як із тіла посла вислизають скривавлені кишки, — для вбивці кронпринца.

Ґлокта схилив голову й прошепотів їй на вухо:

— Я досить упевнений у тому, що він нікого не вбив. Підозрюю, що його єдина провина в тому, що він — відважна людина, яка прийшла до нас, сказала правду та простягнула руку миру.

У неї округлились очі.

— Тоді нащо його вішати?

— Було вбито кронпринца. Когось треба повісити.

— Але... хто насправді вбив Рейнолта?

— Хтось, хто не бажає миру між Гуркулом і Союзом. Хтось, хто бажає, щоб війна між нами наростала, ширилася і ніколи не кінчалася.

— Хто може бажати такого?

Ґлокта змовчав. «А й справді, хто?»

«Захоплюватися тим Феллоу необов’язково, та він, безумовно, вміє вибирати добрі стільці». Ґлокта, зітхнувши, влаштувався на м’якій оббивці, витягнув ноги до вогню й покрутив зболілими щиколотками, клацаючи кістками.

Арді, схоже, було не так затишно. «Утім, вранішня розвага була аж ніяк не втішним видовищем». Вона стояла в задумі й насуплено виглядала з вікна, збентежено смикаючи рукою пасмо волосся.

— Мені треба випити. — Вона підійшла до шафи, відчинила її й дістала пляшку та келих. Зупинилася й озирнулася. — Ви що, не будете мені казати, що для цього дещо зарано?

Ґлокта знизав плечима.

— Ви самі знаєте, котра зараз година.

— Мені треба щось випити після того...

— То випийте. Вам не треба переді мною виправдовуватись. Я ж не ваш брат.

Вона рвучко повернула голову й суворо на нього глянула, відкрила рота, наче збираючись щось сказати, а тоді сердито заховала пляшку та келих і різко зачинила дверцята шафи.

— Ви раді?

Він знизав плечима.

— Якщо ви вже спитали, то я дуже близький до цього.

Арді гепнулася на стілець навпроти нього й роздратовано подивилася на свій черевик.

— А що буде тепер?

— Тепер? Тепер ми знічев’я потішимо одне одного годинку дотепними спостереженнями, а потім — прогуляємось у місто? — Він скривився. — Звісно, поволі. Далі, можливо, пізній обід, я думав про...

— Я мала на увазі успадкування.

— А, — пробурмотів Ґлокта. — Оце.

Він потягнувся назад, переклав подушку в зручніше положення, а тоді, задоволено гмикнувши, витягнувся ще більше. «Сидячи в цій теплій затишній кімнаті, у такому симпатичному та приємному товаристві, майже можна було вдавати, ніби життя ще не скінчилося». Продовжив він мало не з усмішкою на обличчі.

— Буде голосування у Відкритій Раді. Тобто, я не сумніваюся, буде розгул шантажу, хабарництва, корупції та зради. Свято домовленостей, розірвання союзів, інтриг і вбивств. Веселий танок обману, підтасовок, загроз і обіцянок. Це триватиме до смерті короля. А далі буде голосування у Відкритій Раді.

Арді криво всміхнулася.

— Навіть доньки простолюдинів кажуть, що король не може прожити довго.

— Ну-ну, — підняв брови Ґлокта. — Коли щось починають говорити доньки простолюдинів, стає зрозуміло, що це, швидше за все, так.

— Хто фаворити?

— Може, це ви мені скажете, хто фаворити?

— Ну, гаразд, скажу. — Вона відкинулася назад, задумливо потираючи підборіддя кінчиком пальця. — Звісно, Брок.

— Звісно.

— Тоді, мабуть, Барезін, Хюґен та Ішер.

Ґлокта кивнув. «А вона не дурна».

— Це велика четвірка. А хто ще, на наш погляд?

— Мід, гадаю, втратив свої шанси, програвши північанам. Як щодо Скалда, лорд-губернатора Старикланду?

— Дуже добре. Шанси в нього, мабуть, невеликі, але він би опинився у списку...

— А якщо міддерландські кандидати досить сильно розпорошать голоси...

— Хто його знає, що б могло статися?

Вони на мить усміхнулись одне одному.

— Наразі це, правду кажучи, міг би бути хто завгодно, — промовив він. — А ще могли б розглянути кандидатури будь-яких незаконних дітей короля...

— Яких-яких? Беззаконних? А такі є?

Ґлокта підняв брову.

— Гадаю, я міг би назвати двійко таких.

Вона засміялась, і він привітав себе з цим.

— Звісно, як завжди, є чутки. Кармі дан Рот — ви про неї чули? Придворна дама, що вважалася неймовірною красунею. Колись, багато років тому, вона була неабиякою фавориткою короля. Вона раптом зникла, а згодом казали, що вона померла, можливо, під час пологів, але хто його знає? Люди обожнюють пліткувати, а прекрасні молоді жінки час від часу помирають, так і не народивши королівського бастарда.

— О, справді, справді! — Арді замахала віями та вдала, ніби падає непритомна. — Ми, безперечно, народ хворобливий.

— Так, так, моя люба. Це наче якесь прокляття. Я щодня дякую долі за те, що мене від цього вилікували. — Він беззубо їй усміхнувся. — Члени Відкритої Ради стікаються до міста десятками, і я припускаю, що багато хто з них іще ніколи в житті не заходив до Осередку лордів. Вони відчувають запах влади й хочуть до неї долучитися. Хочуть здобути щось із цього, поки щось можна здобути. Цілком можливо, це буде єдиний випадок за десять поколінь, коли шляхті випаде нагода ухвалити справжнє рішення.

— Зате яке рішення, — пробурмотіла Арді, хитаючи головою.

— Справді. Перегони можуть стати тривалими, а конкуренція на найперших позиціях буде шаленою. — «Якщо не сказати — смертельною». — Мені б не хотілося відкидати можливість того, що в останню мить з’явиться якась людина з вулиці. Людина без ворогів. Компромісний кандидат.

— Як щодо Закритої Ради?

— Її членам, звісно, заборонено висуватися, щоб забезпечити незаангажованість. — Він пирхнув. — Незаангажованість! Вони пристрасно хочуть нав’язати країні якогось нікчему. Людину, якою вони зможуть порядкувати та маніпулювати, щоб і далі спокійно займатися своїми усобицями.

— Такий кандидат є?

— Підходить усякий, хто має голос, тож теоретично їх сотні, але Закрита Рада, звісно, не може визначитись, і тому її члени без жодної гідності бігають за сильнішими кандидатами, міняючи сторони день у день, сподіваючись забезпечити собі майбутнє та всіляко намагаючись залишитися на посадах. Влада так швидко перейшла від них до шляхтичів, що в них крутяться голови. І деякі з цих голів так чи інакше покотяться, можете не сумніватись.

— Як ви думаєте, чи покотиться ваша голова? — запитала Арді, дивлячись на нього з-під темних брів.

Ґлокта поволі облизав ясна.

— Якщо покотиться голова Сульта, моя цілком може стати наступною.

— Сподіваюся, цього не буде. Ви були добрі до мене. Добріші за всіх інших. Добріші,