Стівен Кінг - Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Сюзен запізніло збагнула, що перед нею не Рея, але те, що вона помилилася, можна було зрозуміти. Тітка Корд ще не була такою худющою, як Рея (прйнаймні, поки що), і її одяг був чистішим і охайнішим, якщо не брати до уваги брудних рукавичок (Сюзен не могла зрозуміти, чому тітка взагалі натягла ці рукавички, не кажучи вже про те, чому вони такі заквецяні), але божевільний вираз її очей жахливо нагадував відьмин.

— Добрий день, міс О-Яка-Краля! — надтріснутим, надміру жвавим голосом привітала її тітка Корд, і в Сюзен стислося серце. Корделія присіла в реверансі, однією рукою притримуючи спідницю, бо другою притискала до грудей скриньку. — Куди прямуєш цієї погожої осінньої днини? Куди поспішаєш? Напевно ж, не до котрогось із коханців, бо один з них мертвий, а інші у тюрмі!

Корделія знову зловісно засміялася, і її тонкі губи розійшлися, оголивши великі білі зуби. Майже кінські. У світлі сонця її очі блищали.

«Вона збожеволіла, — подумала Сюзен. — Бідолашна. Бідолашна стара».

— Це ти намовила Деаборна? — спитала тітка Корд. Вона підкралася до Пілона збоку і тепер зиркала на Сюзен знизу вгору своїми блискучими очима. — Це ж ти, га? Еге ж! Либонь, і ножа того ти йому дала, на щастя провівши по лезу губами. Ви ж співучасники — ну ж бо, визнай це! Визнай хоча б, що ти злягалася з тим хлопцем. Я ж знаю, що це правда. Я бачила, як він дивився на тебе того дня, коли ти сиділа біля вікна, і як ти на нього дивилася!

— Якщо хочеш правду, то ось тобі правда, — мовила Сюзен. — Так, ми з ним коханці. А до Кінця Року вже будемо чоловіком і дружиною.

Корделія здійняла руку в брудній рукавичці до синіх небес і помахала нею, наче вітаючись із богами. А махаючи, заверещала від тріумфу й сміху.

— Вона думає, вони поберуться! Ууууууу! А на весільному олтарі ти питимеш кров своїх жертв, чи не так? О лишенько! Мені хочеться плакати! — та замість розплакатися вона знову зареготала, завила від радості в сліпе блакитне обличчя неба.

— Ми не замислювали вбивства, — відказала Сюзен, подумки проводячи межу між вбивствами в будинку мера і пасткою, яку вони збиралися влаштувати Фарсоновим солдатам. — І він нікого не вбивав. Це справа рук твого друзяки Джонаса. Це його брудна робота.

Корделія запустила руку в свою скриньку, і Сюзен одразу збагнула, чому її рукавички такі брудні. Вона копирсалася в печі.

— Проклинаю тебе попелом! — заверещала Корделія, жбурнувши попелом у ногу Сюзен і руку, що тримала Пілонові поводи. — Проклинаю вас обох, прирікаю до пітьми! Будьте щасливі, зрадники! Вбивці! Шахраї! Брехуни! Блудливі свині! Загублені й вигнані!

З кожним криком Корделія Дельгадо набирала в жменю попелу і жбурляла ним у небогу. І з кожним кроком розум Сюзен прояснявся і тверезів. Вона трималася міцно і дозволяла тітці обсипати себе попелом. Навіть коли Пілон сахнувся, відчуваючи на своїй шкірі дощ із твердих частинок, Сюзен зупинила його. Довкола них уже збирався натовп роззяв, що радісно витріщалися на старовинний ритуал зречення (серед них був Шимі, його очі були круглі від подиву, рот сіпався), але Сюзен майже не помічала їх. Вона знову опанувала себе, знала, що має робити, і відчувала, що лише за це має подякувати тітці.

— Я пробачаю тобі, тьотю.

Скринька з попелом, майже порожня, випала з рук Корделії, неначе Сюзен дала їй ляпаса.

— Що? — прошепотіла вона. — Що ти сказала?

— Пробачаю за те, що ти зробила зі своїм братом і моїм батьком, — сказала Сюзен. — За те, до чого ти була причетна.

Вона витерла ногу рукою і нахилилася до тітки. Не встигла та відсахнутися, як Сюзен провела замащеною в попелі рукою по її щоці. Там лишився слід, широкий і темний, як шрам.

— Та все одно ти маєш носити на собі це, — сказала Сюзен. — Можеш змити, якщо схочеш, але я думаю, що в твоїй душі цей попіл залишиться. — Вона помовчала. — Хоча він там уже й так є. Прощавай.

— Куди це ти зібралася? — рукою в рукавичці тітка Корд нестямно терла щоку зі слідами сажі, а тоді рвонула вперед, щоб ухопити Пілона за віжки, перечепилася через скриньку на землі й мало не впала. Але Сюзен, котра ще не встигла випростатися, підхопила її за плече й втримала від падіння. Корделія сахнулася від неї, наче побачила гадюку. — Не до нього! Зараз ти не поїдеш до нього, дурна ти гуско!

Сюзен розвернула коня.

— Це не твоя справа, тітонько. Ми з тобою більше не родичі, це кінець. Але затям мої слова: до Кінця Року ми вже будемо чоловіком і дружиною. Нашого первістка вже зачато.

— Якщо ти підеш до нього зараз, то ви одружитеся завтра ввечері! Поєднаєтеся в диму, одружитеся у вогні, ляжете в ложе попелу! В ложе попелу, ти чуєш?

Божевільна все наступала на неї, але Сюзен вже не мала часу слухати. Дорогоцінний час спливав. Вона ще могла зробити те, що від неї залежало, проте не можна було зволікати.

— Прощавай, — повторила вона і пустила коня в галоп. А навздогін їй неслися останні тітчині слова: «У попелі буде ваше ложе, ти чуєш?»

3

їдучи з міста Великим Шляхом, Сюзен помітила вершників, що мчали їй назустріч, і звернула з дороги. Вона вирішила, що час для зустрічі з подорожніми невдалий. Неподалік видніло старе зерносховище, тож вона завела Пілона всередину, погладила його по шиї й пробурмотіла заспокійливі слова, щоб він поводився тихо.

Виявилося, що вершники були далі, ніж вона думала, тож порівнялися вони з тим місцем, звідки вона з’їхала, не так вже й скоро. І лише побачивши їх зблизька, Сюзен зрозуміла причину. З ними була Рея. Сиділа в чорному візку, розписаному магічними символами. Тієї ночі, коли на небі висів Місяць-Цілунок, відьма здалася Сюзен страшною, проте в ній ще можна було впізнати людину. А та істота, яку дівчина побачила зараз і яка розгойдувалася в чорному візку, стискаючи на колінах якийсь мішок, була позбавлена статі, вкрита чиряками і більше схожа на троля, ніж на людину. Її везли Великі мисливці за трунами.

— До мера! — загорлала істота у візку. — Ворушіться, покваптеся! Сьогодні я спатиму в ліжку Торіна! Спатиму і сцятиму туди! Еге гей, ворушіться!

Діпейп — адже це його кінь був запряжений у візок — озирнувся на неї з огидою та острахом.

— Стули пельку.

Відповіддю був новий напад реготу. Вона розгойдувалася, однією рукою тримаючи на колінах мішок, а