Ян Потоцький - Рукопис, знайдений у Сараґосі

— Вона овдовіла, — відповів Бускерос, — після чого знову вийшла заміж і відтоді взірцево поводить себе. Але що я бачу. Оце ж бо й вона, іде в цей бік і, якщо я не помиляюся, просто до твого дому.

— Що ти кажеш? — вигукнув Толедо. — Адже це сеньйора Ускаріс! Ах, негідниця! Вона ж переконала мене, що я в неї перший коханець, але тепер вона добре за це заплатить.

Кавалер, прагнучи залишитися сам на сам зі своєю коханкою, поспішив чимшвидше випровадити нас.

День п’ятдесят четвертий

Наступного дня ми зібралися у звичний час і, попросивши цигана, щоб продовжив свою розповідь, отримали таку відповідь:

Продовження історії ватажка циган

Толедо, вислухавши правдиву історію сеньйори Ускаріс, якийсь час розважався тим, що розповідав їй про Фраскіту Корнадес як про чудову жінку, з якою він був би радий познайомитись і яка одна тільки могла б його ощасливити, прив’язати до себе й навіки зробити статечним. Нарешті йому набридли усі любовні романи, як і сама сеньйора Ускаріс.

Його родина, дуже шанована при дворі, добула для нього кастильський пріорат, який якраз тоді став вакантним. Кавалер поспішив на Мальту, щоб його там призначили на посаду, а я втратив єдиного опікуна, який міг би допомогти мені розладити плани Бускероса стосовно мого батька. Я мав залишатися пасивним споглядачем тієї інтриґи й ніяк не міг їй перешкодити. Справи складалися так.

Я вже вам казав на початку своєї розповіді, що мій батько кожного ранку, щоб подихати свіжим повітрям, стояв на балконі, що виходив на вулицю Толедо, потім переходив на другий балкон, який виходив у маленький провулок, і як тільки помічав сусідів напроти, одразу вітався з ними, говорячи: «Agur». Він неохоче вертався до кімнати, якщо не вдавалося привітатися з ними. Сусіди, аби довго його не затримувати, спішили отримати від нього свій «добридень»; поза цим він не мав з ними ніяких стосунків. Однак ті ввічливі сусіди переїхали, а їхнє місце зайняли дві жінки на прізвище Сімієнто, далекі родички дона Роке Бускероса. Сеньйора Сімієнто, тітка, була сорокарічною особою зі свіжим кольором шкіри й солодким, але статечним виглядом. Сеньйорита Сімієнто, племінниця, була високою, стрункою дівчиною з гарними очима й розкішними плечима.

Обидві жінки в’їхали, як тільки квартира звільнилася, і наступного дня мій батько, вийшовши на балкон, був зачарований їх виглядом. Він, як і завжди, привітався з ними, вони ж уклонилися йому дуже ґраціозно. Ця несподіванка справила йому надзвичайне задоволення, але він усе ж відправився до себе в кімнату, а незабаром те саме зробили й жінки.

Обмін взаємними люб’язностями тривав тільки тиждень, під кінець якого мій батько помітив у кімнаті сеньйорити Сімієнто певний предмет, який надзвичайно збудив його цікавість. Це була невеличка скляна шафа, заповнена кришталевими слоїками й пляшечками. Одні з них були повні, як здавалося, яскравих фарб, інші містили золотий, срібний і блакитний пісок, ще інші — золотистий лак. Шафа стояла біля самого вікна. Сеньйорита Сімієнто, одягнена в легкий корсаж, приходила то за одною, то за другою пляшечкою, і білосніжна рука, здавалося, потьмарювала чудові барви, які вона виймала з шафи. Проте, що вона з ними робила, цього мій батько не міг відгадати, а не маючи звички запитувати про будь-що, волів радше й не знати.

Одного дня сеньйорита Сімієнто сіла біля вікна й почала писати. Чорнило було надто густе, вона долила води й так його розрідила, що воно нікуди вже не годилося. Мій батько, спонукуваний притаманною йому ґречністю, наповнив пляшку чорнилом і послав його сусідці. Служниця разом із подякою принесла йому картонну коробочку, в якій лежало дванадцять паличок сургучу різного кольору; кожну паличку прикрашали написи чи емблеми, дуже майстерно виконані.

Батько нарешті дізнався, чим займається сеньйорита Сімієнто. Ця праця, схожа на те, чим займався він, була ніби остаточним доповненням того заняття, якому він віддавався. Удосконалення виробництва сургучу, на думку справжніх знавців, цінувалося значно вище, ніж чорнило. Вражений батько вирізав конверт, заадресував його своїм досконалим чорнилом і запечатав новим сургучем. Печатка відбилася ідеально. Він поклав конверт на стіл і довго його розглядав.

Увечері він пішов до книгарні Морено, де застав якогось невідомого йому чоловіка, котрий приніс схожу коробочку зі стількома ж паличками сургучу. Присутні взялися його пробувати й не могли надивуватися досконалій якості виробу. Мій батько провів там весь вечір, а вночі йому снився тільки сургуч.

Наступного дня зранку він як завжди привітався з сусідками; хотів навіть щось додати, вже й рота відкрив, але нічого не сказав і пішов до своєї кімнати, однак сів там так, аби добре бачити, що діється у сеньйорити Сімієнто. Служниця витирала пил з меблів, а прекрасна племінниця за допомогою збільшувального скла вишукувала найменші порошинки, і якщо їй вдавалося знайти їх, вона наказувала витирати знову. Батько, який нечувано любив порядок, бачачи таку саму заповзятість у сусідки, відчув до неї особливу повагу.

Я вже говорив вам, що головним заняттям мого батька було куріння сиґар і рахування перехожих чи черепиць на даху палацу герцоґа Альби, однак відтоді він вже не присвячував, як раніше, довгих годин цій розвазі, витримував лише кілька хвилин, бо могутні чари безустанно тягли його до балкону, що виходив на маленький провулок.

Бускерос першим помітив ці зміни й не раз у моїй присутності присягався, що невдовзі дон Феліпе Авадоро повернеться до свого прізвища й позбудеться прізвиська: дель Тінтеро Ларґо. Хоча я мало чого розумів у тому, що стосувалося життєвих справ, але здогадувався, що шлюб мого батька ні в якому разі не може бути корисним для мене, тому знову побіг до тітки Даланоси, благаючи її, аби спробувала якось перешкодити нещастю. Тітку мою ця новина щиро засмутила, і вона знову подалася до дядька Сантоса; театинець, однак, відповів, що шлюб — це божественне таїнство, проти якого він не має права виступати, але слідкуватиме, щоб мені не була заподіяна ніяка кривда.

Кавалер Толедо вже давно виїхав на Мальту, тому я вимушений був покірно дивитися на все це, а часом навіть і діяти, адже Бускерос посилав мене з листами до своїх родичок, бо сам він у них не бував.

Сеньйора Сімієнто ніколи не виходила з дому й нікого у себе не приймала. Мій батько, зі свого боку, чимраз рідше виходив до міста. Раніше він ніколи б