Іван Лисяк-Рудницький - Iсторичнi есе. Том 1

Святим престолом і Росією від 3 серпня 1847 р., що його підписали кардинал-державний секретар Луїджі Ламбрускіні і граф Дмітрій Блюдов. Конкордат був спробою упорядкувати становище католицької церкви латинського обряду в Російській імперії, але він оминав проблему уніатів. Унія офіційно була заборонена Миколою I у 1839 р., за винятком Холмської дієцезії у Конгресовій Польщі. В тлумаченні Терлецького, конкордат 1847 р. означав мовчазне визнання цього акту.

231

Це єдиний приклад уживання у “Слові...” терміна “Україна”. Контекст показує, що Терлецький розумів цей термін у його традиційному значенні, як ім’я козацької території над Дніпром.

232

Можна впевнено стверджувати, що знання Терлецького про долю Шевченка й інших членів Кирило-Мефодіївського товариства йшло від Духінського. Той перед утечею на Захід у 1846 р. жив у Києві, де одержав з других рук деяку інформацію про існування підпільної української групи. Між січнем і березнем 1848 р. Духінський опублікував у друкованому паризькому органі князя Чарторийського “Trzeci Maj” (“Третє травня”) серію статтей з українського питання під назвою “Переяславська угода”. Там він обстоював ідею польсько-українського співробітництва, розповідав про гніт царського уряду на Україні і згадував процес над Шевченком, Кулішом (ім’я якого він неправильно подав як Кулеша) і декількох їхніх товаришів (імена яких він страшенно перекрутив). Уривки зі статтей в “Trzeci Maj” передруковано у кн.: Pisma Franciszka Duchińskiego: W 3 t. — Rapperswill, 1901–1904. — T. 2. — S. 213–225. Див. також: Handelsman М. Ukraińska polityka... — T. 2. — C. 110–115. Всупереч помилковому твердженню Духінського, що його повторив Терлецький, жоден із кирило-мефодіївців не був засуджений до примусових робіт у шахтах.

233

Ідея, що слов’янські народи є особливо схильними до демократії, була широко поширена у добу романтизму. Терлецький, найімовірніше, почерпнув її з писань впливового польського еміграційного історика та публіциста Йоахіма Лелевеля (1786–1861), який стверджував, що народне правління (gminowładstwo), як суспільно-політична система, була характерною для первісних слов’ян.

234

В оригіналі вжито слово “wieszcze” — почесне ім’я, надане польським поетам-романтикам, в першу чергу — Міцкевичеві, з яким Терлецький був особисто знайомий.

235

Цей пункт програми Терлецького дивовижно схожий на уривок із “Правил” або “Катехізису” Товариства об’єднаних слов’ян (1823–1825): “... (15) Ти еси слов’янин і на землі твоїй при берегах морів, що її оточують, побудуєш чотири флоти — Чорний, Білий, Далмацький і Льодовитий... (16) У [портах] твоїх, слов’янин, процвітатимуть торгівля і морська сила, а в [місті] посеред землі твоєї справедливість для тебе мешкати стане”. (Избранные социально-политические и философские произведения декабристов: В 3 т. — Москва, 1951. — Т. 3. — С. 72). Чи ця загадкова паралель є простим збігом? Або ж ми маємо право припустити, що до Терлецького дійшла якась інформація про Об’єднаних слов’ян? Він був уродженцем Волині, де зародилося це Товариство; деякі з його членів належали до місцевої польсько-української шляхти. Об’єднані слов’яни були відгалуженням декабристського руху, яке, незважаючи на брак розвиненої української національної свідомості, слід розглядати як таке, що належить до традицій української політичної думки. Демократичний і федералістичний панславізм Об’єднаних слов’ян знайшов продовження у програмі Кирило-Мефодіївського братства, з одного боку, і в програмі Терлецького — з другого.

236

Називаючи окремі слов’янські мови “наріччями” (“narzecza”), Терлецький дотримувався тієї традиції, яка була звичною для багатьох панславістів XIX ст. Хибне уявлення, що серед слов’янських мов українська є особливо близькою до церковнослов’янської, могло бути навіяне Терлецькому тією обставиною, що українізована версія церковно-слов’янської мови, т. зв. “славено-руский язык”, був літературною мовою України аж до XVIII ст.

237

Ідея Терлецького про високе становище та духовне першенство Києва виводиться з традиції української думки XVII ст. Міф про “Київ, другий Ієрусалим” був поширений на Україні в час козацької доби (див.: Оглоблин Олександр. Гетьман Мазепа та його доба. — Нью-Йорк, Париж, Торонто. — 1950. — С. 145–147). Цю ідею можна також зустріти у деяких сучасників Терлецького. Микола Костомаров, лідер та ідеолог Кирило-Мефодіївського братства, у незакінченій повісті “Панич Наталич” вклав в уста одного з провідних героїв пророцтво, що “примирені слов’яни одного дня об’єднаються в Києві, “столиці слов’янської раси”, а дзвін св. Софії [головної церкви у Києві] проголосить визволення слов’янських народів”. (Luciani С. Le Livre de la Genése du peuple ukrainien. — Paris, 1950. — P. 46.) А знайомий Терлецького і його товариш по зброї під час повстання 1831 р., поляк-українофіл Міхал Чайковський говорив у своїх “Козацьких повістях” (“Powieście kozackie”, 1837): “Київ є справжньою колискою слов’янської раси... Мені часто випадало розмовляти зі слов’янами різних країн, і всі згоджувалися, що Київ є архислов’янським містом” (Luciani G. Le Livre de la Genfèse... — P. 47).

238

Франко I. Стара Русь: // Літературно-науковий вістник. — 1906. — Т. 36. — Кн. 12. — С. 360. Ця стаття не включена до радянського видання вибраних творів І. Франка (Твори: У 20 т. — Київ, 1950–1956).

239

Див. найновіші книжки про Кирило-Методіївське товариство: Kostomarov’s ’Books of the Genesis of the Ukrainian People’. — New-York, 1954; Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество. — Москва, 1959; Luciani G. Le Livre de la Genèse...; Papazian D. N. I. Kostomarov and the Cyril-Methodian Ideology // Russian Review. — 1970. — Vol. 29. — N 1 (January); Papazian D. The Trial of the Cyril-Methodians // The Michigan Academician. — 1971. — Vol. 3. — N 4 (Spring). Див. також відповідні розділи книжок: Сергієнко Г. Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів 1826–1850. — Київ, 1971; Luckyj G. S. N. Between Gogol’ and Ševčenko. Polarity in the Literary Ukraine: 1798–1847. — Municn, 1971.

240

Handelman M. Ukraińska polityka... — S. 121.

241

Див. резюме лекції Є. Пизюра у журн.: Harvard Ukrainian Studies Newsletter, 1972. — Vol. 4. — N 3–4 (November-December). — P. 15.

242

Handelman M. Ukraińska polityka... — S. 121.

243

Релігійна філософія кирило-мефодіївців розглянута у книжках: Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — Львів, 1925. — С. 111–124; Чижевський Д. Нариси з історії філософії на