Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Полтава 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Полтава" автора Богдан Сильвестрович Лепкий. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 164 165 166 ... 189
Перейти на сторінку:
порядкували. Всіх очі поверталися на город, бо звідти надходили гетьманські посли, а з ними Нестулей і Гордієнко.

— Отсей підстаркуватий козак — це генеральний суддя Чуйкевич, — пояснювали собі запорожці.

— А чи такий справедливий, як був покійний Василь Леонтійович?

— Постривай! Чуйкевич не показав ще гетьманові усього, що вміє.

— А цей біля його — то Мокієвський.

— А третій молодий — так це Мирович буде, переяславського полковника синок.

— Усім їм на купу я не няв би віри, якби не Мручко з ними.

— Мручко хоч простий, так правдивий чоловік.

— Наш, колись у Січі курінним отаманом був.

— Ґалаґан на Січі кошовим служив, — замітив котрийсь, так його закричали. — Як ти ще раз Мручка поруч Ґалаґана згадаєш, так ми тобі всі кості порахуєм. Перше подумай, а тоді кажи. Невторопа!

— Мручко — правда сама!

Розмову перервали вигуки «Слава!», бо Гордієнко з послами на майдан увійшов. За послами увійшло 500 козаків Нестулея.

Уставилися луком проти запорожців.

Гордієнко промовив:

— Отеє вам, панове товариство, посли від пана гетьмана Івана Степановича.

— Слава гетьманові, здорові були його посли!

— Здоров був, сотнику Мручку!

— Здоров, здоров! — лунало кругом, і Гордієнкові прийшлося довгу хвилину ждати, заки втихомирилося настільки, щоб можна було чути його голос.

— Гетьманські посли привезли нам лист від пана гетьмана і дарунок від нього. Дарунок розділять поміж вас панове курінні отамани, а лист дозвольте мені прочитати.

— Просимо! Просимо!

І Гордієнко голосом грімким і певним читав довге гетьманське письмо, в котрім представлені були всі ті утиски й наруги, які Україні довелось витерпіти від Москви. Гетьман писав, що на тому не край, бо цар задумав доостанку знищити Україну, скасувати Гетьманщину, а тих злодіїв і різунів запорожців (так він їх величає) викорінити дотла, щоб і помину по них не було. Вже й Меншикова післав був з великою силою на нас, так провидіння Боже зіслало нам короля Карла. Він запоручає нам волю й незалежність, і тому повинні ми, козаки й запорожці, одною лавою зі шведами стати, щоб рятувати наш край і народ від достаточної заглади.

— А як же ви гадаєте, панове товариство? — спитав Гордієнко, прочитавши гетьманський лист.

— За Мазепою, за Мазепою! — гукнули запорожці, підкидаючи вгору шапки і лускаючи з пістолів та самопалів.

Тільки Нестулеєві люди мовчали. Деякий лиш несміливо й собі гукав:

— За Мазепою!

Так його штовхали сусіди:

— Мовчи!

— Єдномислія не бачу, — озвався Гордієнко, дивлячись Нестулеєві в очі. — Що ж ти, пане полковнику, на те?

— Я? — і Нестулей помовчав хвилину. — Я на такі ласощі не ласий. Гетьманщина хай з гетьманом тримає, а Запорожжя це окрема стаття. Іван Степанович не приятель йому. Ви знаєте, як за тих 20 літ його гетьманування бувало. А тепер як біда, то він до нас. Краще нам не хапатися, панове.

— Краще, краще, — притакували переволочанські козаки.

— Авжеж що краще! — озвався тоді Мручко. — За перевізників москалям будете.

— Сотник нас зневажає! — гукнув Нестулей.

— Сотник Мручко правду святу каже! — загуло 1000 запорозьких голосів. — Продовжай, Мручку, продовжай!

— Самі ви себе зневажаєте, браття! — говорив дальше Мручко, — бо тоді, як треба дивитися на спільне добро, ви своє власне маєте на думці. Гетьманщина і Січ це одно. Як Гетьманщини не стане, то й Січі не буде. А Переволочня останеться хіба на те, щоб переволочувати ворога з одного берега на другий. Не хотів би я ні того діла робити, ні тих заробітків приймати. І вам я того не бажаю, панове, щоби ви під московські прикази пішли. Краще коміть головою в Дніпро.

— Краще! Краще! — загомоніли кругом.

Притакували вже й Нестулеєві козаки.

— Тому-то, браття, нам або вкупі жити, або вкупі вмирати, бо як ми розколемося надвоє, Гетьманщина сюди, а Запорожжя туди, то Москві тільки легше буде нас по черзі зломити, а що вона нічого не пощадить, на це я вам голову свою кладу.

— Сущу правду сказав нам сотник Мручко, — гукнули запорожці.

— А як же тоді з царем буде? — спитав Нестулей. — Він же на Запорожжя гроші прислав і ви їх приняли?

— Це такі його гроші, як і мої, — відповів Мручко. — В батька узяв, а синам дарував. Це гроші зрабовані з України. В однім тільки Батурині скільки їх Меншиков забрав! Це українські гроші!

— Авжеж! Авжеж! Добре каже Мручко! Продовжай, сотнику, продовжай!

— Я вже не маю вам що більше казати, хіба нагадаю ще лист від кримського хана. Нехрист, а й він вам радив і упоминав, щоб з гетьманом, а не з царем тримали. І те саме скаже вам кожний чесний чоловік, бо тут не у вигодах річ, а в честі і козацькій славі, не в тому річ, чи побідить цар, чи гетьман, а лиш у тому, що про нас колись скажуть люди. Не хотів би я, панове товариство, щоб про мене колись казали, що Мручко зрадив гетьмана і Україну і поміг цареві матір нашу Січ і Україну руйнувати, а хочу краще згинути, обороняючи волі, честі і слави свого рідного краю і нашого козацького українського народу!

— За Мазепою! За Мазепою! — понеслось тепер так грімко, палко, завзято, що Нестулей тільки рукою махнув:

— Куди громада, туди й баба, — промовив.

XXXIX

Наразі вибрано депутатів, котрі повезли до короля Карла письмо від кошового Гордієнка. Гордієнко писав,

1 ... 164 165 166 ... 189
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полтава», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полтава"