Стівен Кінг - Вовки Кальї. Темна вежа V

неба густішали, ущільнюючись до чорноти), він узяв з собою Юка. Вмився холодною водою і струшував краплі, щоб улюбленець їх ловив, до чого той був страх який охочий. Потім Джейк опустився на коліно і ніжно взяв пухнастика-шалапута за морду.

— Юк, слухай мене.

— Юк!

— Зараз я ляжу спати. Але коли зійде місяць, ти маєш мене розбудити. Тільки тихо, розумієш?

— Єш! — Що могло означати щось чи нічого. Якби хтось приймав ставки, Джейк поставив би на щось. Він дуже вірив у Юка. Чи любив. А може, ці почуття були нерозривно пов’язані.

— Коли місяць зійде. Скажи «місяць», Юк!

— Місяць!

Непогано, але Джейк вирішив про всяк випадок завести свій внутрішній будильник, щоби продзеленчав зі сходом місяця. Бо хотів піти туди, де того разу бачив Енді й тата Бенні. Ця дивна зустріч не йшла йому з голови і з часом почала непокоїти дедалі більше. Йому не хотілося вірити, що батько Бенні був якось пов’язаний з Вовками… і Енді також… але він мав пересвідчитися. Бо саме так вчинив би Роланд. А це саме по собі вже було вагомою причиною.

ДВА

Хлопці лежали в кімнаті Бенні. Там було одне ліжко, яке Бенні з першого ж дня запропонував своєму гостеві, але Джейк відмовився. Врешті-решт вони зійшлися на тому, що Бенні спатиме на ліжку в парні дні, а Джейк — у непарні. Сьогодні, на щастя, була Джейкова черга спати на підлозі. Перина Бенні, набита гусячим пір’ям, була надто м’якою. Зважаючи на його план встати зі сходом місяця, спати на підлозі було зручніше. Безпечніше.

Бенні лежав, підклавши руки під потилицю, й дивився у стелю. Юк, якого він умовив залізти до себе в ліжко, спав, скрутившись комою, накривши носа смішною карлючкою хвоста.

— Джейку? — Пошепки. — Ти спиш?

— Ні.

— Я теж. — Пауза. — Як добре, що ти живеш з нами.

— Мені теж добре, — сказав Джейк, не покрививши душею.

— Бути єдиною дитиною в сім’ї самотньо.

— Чи ж я не знаю… тільки я завжди був єдиною дитиною. — Джейк помовчав. — Сумно тобі, мабуть, було, коли сестра померла.

— Мені й зараз часом буває сумно. — Принаймні він сказав це буденним тоном, тож легше було розчути слова. — Як думаєш, ти залишишся після того, як ви повбиваєте Вовків?

— Мабуть, ненадовго.

— Ви щось шукаєте, так? Маєте якесь завдання?

— Здається, так.

— Яке?

Врятувати Темну вежу в цьому світі й троянду в Нью-Йорку. Але Джейк не хотів розповідати про це Бенні, хоч і дуже симпатизував йому. Вежа і троянда були таємницею. Справою ка-тету. Та все одно він не хотів брехати Бенні.

— Роланд не хоче багато розводитися про це.

Настала довша пауза. Бенні тихо заворушився, намагаючись не розбудити Юка.

— Я трохи його боюся, твого діна.

Замислившись над цим, Джейк відповів:

— Я теж його трохи боюся.

— І мого тата він лякає.

Джейк нашорошився.

— Справді?

— Так. Він сказав, що не здивується, якщо після Вовків ви нападете на нас. Потім сказав, що пожартував, але той старий ковбой з черствим лицем дуже його лякає. Думаю, він казав про твого діна.

— Еге ж.

Запала тиша. Джейк уже думав, що Бенні задрімав, коли хлопчик раптом сказав:

— А яка в тебе була кімната там, звідки ти прийшов?

Джейк замислився над питанням і зрозумів, що його кімнату вкрай важко описати. Він уже від давна про неї не думав, тож зараз відчував певні труднощі з тим, щоб розповісти про неї Бенні. За мірками Кальї його друг жив дуже добре — напевно, небагато хлопчаків з малих угідь мали свої кімнати, як Бенні, — але така кімната, як колись у Джейка, порівняно зі своєю могла йому здатися покоєм якогось зачаклованого принца. Телевізор? Стереомагнітофон, касети і навушники, щоб нікому не заважати? Плакати зі Стіві Вандером і «Джексон Файв»? Його мікроскоп, який показував те, що не можна було побачити неозброєним оком? Чи потрібно було знати такому хлопчику, як Бенні, про всі ці дивовижі?

— Така сама, як твоя, тільки в мене ще був стіл, — зрештою сказав Джейк.

— Письмовий стіл? — Бенні звівся на лікті.

— Ну так, — відповів Джейк тоном, у якому звучало: «А який ще?»

— І папір був? І ручки? З пташиного пір’я?

— І папір, — кивнув Джейк. Принаймні це диво Бенні міг збагнути розумом. — І ручки. Тільки не з пір’я. Кулькові.

— Кулькові ручки? Не розумію.

Тож Джейк заходився пояснювати, але на середині розповіді почув хропіння. Він подивився на ліжко й побачив, що Бенні не відвертався від нього, але його очі вже заплющені.

Юк розплющив очі (в темряві вони спалахнули двома зірочками) і підморгнув Джейку. А потім знову начебто заснув.

Джейк довго дивився на Бенні. Його переповнювала тривога, причини якої він досі не розумів… чи не хотів розуміти.

І зрештою заснув сам.

ТРИ

Із мороку сну без сновидінь його вирвало відчуття тиску на зап’ястку. Щось його торсало. Зуби. Юкові.

— Юк, ні, перестань, — пробурмотів він крізь сон, але Юк не здавався. Не випускаючи Джейкову руку з зубів, він і далі лагідно розгойдував її з боку в бік, час від часу посмикуючи. Лише коли Джейк сів і сонно подивився в залиту сріблом кімнату, він облишив свої спроби.

— Місяць, — сказав Юк, сидячи на підлозі коло Джейка і, без сумніву, всміхаючись. На дні його очей блищали крихітні білі цятки. — Місяць!

— Ага, — прошепотів Джейк і стиснув Юкову пичку. — Цить! — Відпустив пухнастика й подивився на Бенні. Той уже повернувся лицем до стіни й солодко хропів. Тепер його й з гармати не розбудиш, подумав Джейк.

— Місяць, — значно тихіше повторив Юк. І подивився у вікно. — Місяць, місяць, місяць.

ЧОТИРИ

Джейк міг би їхати верхи й без сідла, але тоді було б важко везти Юка з собою. Ба навіть неможливо. На щастя, маленький поні, якого йому позичив сей Оверголсер, був ручний, як кицька, а в коморі знайшлося старе потерте сідло, з яким легко могла впоратися й мала дитина.

Джейк осідлав поні, ззаду до тієї частини сідла, яку ковбої Кальї називали «човном», прив’язав свій спальник. Усередині відчувалася вага «рюгера». На гвіздку в коморі висів плащ з великою зручною кишенею спереду. Джейк скрутив його в щось на подобу пухкого пояса, яким і підперезався. Часом, коли випадали теплі дні, діти в його школі так підперізували сорочки. Ці спогади, як і згадка про кімнату, здавалися дуже далекими, як цирк, що проїхав містечком… і поїхав геть.

«Те життя було багатшим», — прошепотів глибинний голос у нього в голові.

«А це — ближче до