Харукі Муракамі - Хроніка заводного птаха

Скажімо, в одній своїй журнальній статті він написав, що ніякі політичні та інші людські сили в сучасному світі не можуть стримати руйнівну енергію, породжену велетенською різницею економічного розвитку різних регіонів, і що згодом це призведе до лавиноподібних структурних змін у світі.

«Якщо зняти обруч з цієї бочки, світ перетвориться на велетенську купу й міжнародна мова моралі (хочеться назвати її „спільними принципами“), раніше самозрозуміла, перестане або майже перестане функціонувати. А щоб з цього безладу народилися „спільні принципи“ нового покоління, напевне, доведеться чекати довше, ніж думає більшість людей. Словом, ми стоїмо перед такою глибокою, довготривалою духовною кризою, що аж дух перехоплює. Тож, природно, внаслідок таких крутих змін Японія опиниться перед необхідністю докорінної перебудови повоєнного політичного, суспільного й духовного устрою. У багатьох галузях — політиці, економіці й культурі — доведеться починати з чистого аркуша, переглядати й закладати нові основи. Те, що раніше вважалося самоочевидним і не викликало жодних сумнівів, раптово втратить свою законність. Звичайно, у цьому разі з’явиться також добра нагода для перетворення Японії як держави. Однак, за іронією долі, у такий рідкісний момент ми не маємо напохваті „спільних принципів“, що потрібні як орієнтири для цієї „перебудови“. Можливо, зіткнувшись з таким фатальним парадоксом, ми розгубимось і замремо, коли помітимо, що нагальна потреба в „спільних принципах“ спричинена не чим іншим, як їхньою втратою».

Ось так коротко можна передати суть цієї досить довгої статті.

«У житті людина не може діяти без жодних орієнтирів, — писав Нобору Ватая. — Вона потребує принаймні тимчасової, гіпотетичної моделі принципів. У наш час Японія може запропонувати хіба що модель, що ґрунтується на принципі „ефективності“. Якщо „економічна ефективність“ упродовж багатьох років завдавала комунізму ударів і привела його до краху, то, можливо, тепер, коли ми переживаємо хаос, варто взяти її на озброєння як практичний критерій. Поміркуймо: що треба зробити для підвищення ефективності? Чи народили ми, японці, у повоєнні роки яку-небудь іншу філософію або щось подібне до філософії? Однак ефективність має силу, поки існує спрямованість зусиль. Якщо спрямованість пропадає, то ефективність умить стає безсилою. Так само навіть треновані веслярі нічого не вдіють, якщо човен, зазнавши аварії посеред моря, втрачає напрям руху. Рухатися ефективно в неправильному напрямі — це гірше, ніж узагалі не рухатися. Визначення правильного курсу — принцип вищого ступеня керівництва. Та саме його нам зараз не вистачає. Різко не вистачає».

Аргументація Нобору Ватая була по-своєму переконливою і проникливою. Довелось і мені це визнати. Та хоч скільки я її перечитував, не зміг зрозуміти, чого, власне, він домагається як людина і як політик. Може, тому й питає: що робити?

Ще в одній статті Нобору Ватая торкнувся Маньчжоу-Го, і я прочитав її з глибоким зацікавленням. Він писав, що в другій половині 1920-х років, готуючись до повномасштабної війни з СРСР, імператорська армія розглядала можливість забезпечення особового складу теплим одягом. Оскільки сухопутним військам ще не доводилося по-справжньому воювати в таких надзвичайно холодних районах, як Сибір, то підготовка до бойових дій суворою зимою була невідкладним завданням. Якби прикордонний конфлікт несподівано переріс у справжню війну з СРСР (таке могло статися), то взимку армія просто не була б готова вистояти. Тому при Генеральному штабі утворили групу підготовки до гіпотетичної війни з СРСР, а її відділ матеріального постачання по-справжньому зайнявся спеціальним зимовим обмундируванням. Щоб відчути на собі, що таке холод, співробітники відділу вирушили серед зими на Сахалін і на солдатах бойових частин випробовували якість теплого взуття, шинелей та білизни. Вони докладно вивчили обмундирування тогочасної Радянської армії і навіть військ Наполеона під час російської кампанії. Висновок був таким: «У теперішньому зимовому спорядженні японська армія сибірської зими не витримає». За їхніми прикидками, дві третини солдатів на передовій стали б небоєздатними через обмороження. Їхній теплий одяг було приготовано з урахуванням трохи м’якшої зими Північного Китаю, але навіть його вкрай не вистачало. Передусім відділ підрахував, скільки потрібно овець, щоб пошити теплу форму на десять дивізій (у відділі тоді ходив жарт, що через підрахунок овець нема часу поспати), і склав доповідь з оцінками кількості обладнання, потрібного для переробки овечої вовни.

В Японії явно бракувало овець, щоб вести з СРСР тривалу війну на півночі за умов економічних санкцій і фактичної блокади. А тому, писалося в доповіді, необхідно налагодити в Маньчжурії і Монголії стабільне постачання вовни (а також хутра кроликів та інших тварин) і забезпечити обладнанням її переробку. У 1932 році, відразу після утворення Маньчжоу-Го, туди для інспекції вирушив дядько Нобору Ватая. Йому доручили підрахувати, скільки потрібно часу для організації такого постачання на території Маньчжоу-Го. Це було перше справжнє велике завдання для молодого технократа, що закінчив військове училище за спеціальністю «тилове забезпечення». Узявшись за проблему зимового спорядження, він уважав її моделлю тилового забезпечення і провів повний кількісний її аналіз.

У Мукдені за посередництва одного знайомого він зустрівся з Кандзі Ісіварою,[50] з яким цілу ніч провів за випивкою. Об’їздивши увесь Китай, Ісівара обґрунтовано й гаряче доводив, що повномасштабна війна з СРСР неминуча, а ключ до перемоги полягає у зміцненні тилу або, іншими словами, у швидкій індустріалізації і створенні самодостатньої економіки в новоствореній державі Маньчжоу-Го. Переконував, що для організації сільського господарства і тваринництва, підвищення їхньої продуктивності треба переселяти в Маньчжоу-Го японських селян, але дотримувався думки, що не слід перетворювати Маньчжоу-Го в явну колонію, як Корею і Тайвань, а зробити прообразом азійської держави нового типу. Водночас цілком реалістично визнавав, що врешті-решт Маньчжоу-Го стане базою тилової підтримки у війні проти СРСР, а пізніше — і проти Англії та Америки.

Він уважав, що в Азії тільки Японія здатна воювати із Заходом (цю війну він називав «останньою»), а інші країни зобов’язані їй допомагати заради власного звільнення від гніту західних держав. У всякому разі, серед офіцерів імператорської армії ніхто так сильно не цікавився питаннями тилового забезпечення і не мав такої глибокої ерудиції, як Ісівара. Більшість військових сприймали науку про тилове забезпечення як щось «немужнє», а вважали, що солдат Імператора повинен відважно битися, не думаючи про себе, навіть якщо погано вдягнений, узутий і озброєний. Справжня воїнська доблесть — у перемозі над супротивником, що переважає тебе кількістю та озброєнням. Атакувати ворога стрімко й переслідувати, залишаючи обоз позаду, — тільки таким чином можна здобути славу. Першокласному технократу, яким був дядько Нобору Ватая, така філософія здавалася дурницею. На його думку, починати тривалу війну без