Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том сьомий

багаття, і звуть ту дівчину Лабіскві. О, я бачив, як вона на тебе позирає, коли ти на неї не дивишся. Вона ніколи не розпалювала багаття. Все казала, що не вийде за індіянина. А тепер вона розпалить багаття, і то саме заради тебе, бідолашного.

— Ну, в тебе ж і логіка! — сказав Смок, згнітивши серце, коли пригадав, як Лабіскві поводилася останнім часом.

— Логіка — не логіка, але річ це запевна, — відказав Куций. — І так воно завше — тільки-но ми надумали втікати, як через якесь там дівчисько маємо ще мороку. Ні, нам таки не щастить. О! Чуєш, Смоку?

Три літні індіянки зустрілися на півдорозі між табором парубків та Маккеновим багаттям, і найстарша почала вигукувати щось тонким проразливим голосом.

Імена Смок розпізнав, але решту слів лише почасти, і Куций, похмуро всміхаючись, став перекладати:

— Лабіскві, дочка Снаса, Володаря Хмар, Великого Ватага, розпалює сьогодні ввечері своє перше багаття. Мака, дочка Овітса, Постраха Вовків…

Перелічивши імена кільканадцяти дівчат, три провісниці подріботіли далі — оголошувати новину біля інших багать.

Тих парубків, що заприсяглися повік не розмовляти з дівчатами, вечірнє свято не обходило, і щоб засвідчити свою зневагу до нього, вони ухвалили негайно вирушити в похід, що його раніше Снас був призначив на завтра. Всупереч твердженням старих мисливців, Снас вирішив, що оленяче стадо, слідом за яким посувалося плем'я, дорогою розділилося, і парубки мали наказ відшукати десь на півночі й заході другу половину величезного стада.

Смок, збентежений наміром Лабіскві розпалити багаття, заявив, що піде з парубками. Але спочатку він порадився з Куцим і Маккеном.

— На третій день ти мусиш бути на місці, Смоку, — сказав Куций. — А ми візьмемо собак та спорядження.

— Тільки пам'ятай, — попередив Смок, — якщо наша зустріч чомусь не вийде, ви рушаєте далі й вибираєтеся на Юкон. Це доконче. Якщо виберетеся — влітку повернетесь по мене, А якщо пощастить втекти лиш мені, то я повернуся по вас.

Маккен, стоячи біля свого багаття, вказав очима на круту гору на заході, де на рівнину виходив високий хребет.

— Ото там, — сказав він. — Струмочок з південного боку. Ми підемо річищем угору. На третій день ти нас зустрінеш. Ми добудемося туди на третій день. Де б ти не вийшов на той струмок — натрапиш або на нас, або на наш слід.

VII

Але того третього дня Смокові не пощастило. Парубки вирішили повести розвідини в іншому напрямку, і тоді, коли Куций і Маккен зі своїми собаками пробиралися річищем струмка, парубки із Смоком за шістдесят миль на північний схід від них натрапили на слід другого оленячого стада. Через кілька днів майже наосліп подолавши останні милі в густій сніговиці, вони повернулися до табору. Індіянка, що голосила біля багаття, раптом підбігла до Смока й почала проклинати його. Очі її палали лютою ненавистю, і вона раз по раз простягала руки до безрушного, загорнутого в хутро тіла, яке ще не встигли зняти з санок.

Смок міг тільки здогадуватися про те, що сталось, і, наближаючись до Маккенового багаття, готовий був почути вибух прокльонів. Але натомість він побачив самого Маккена, що старанно жував шматок оленини. Той одразу заскиглив:

— Який з мене войовник! Але Куций утік, хоч вони ще женуться за ним. Тепер йому каюк. Він підстрелив двох вояків, але вони оклигають. А ще одного поцілив просто в груди.

— Знаю, — відказав Смок. — Я оце тільки-но бачив Удову.

— Старий Снас хоче з тобою побалакати, — додав. Маккен. — Наказав, щоб ти, як повернешся, одразу пішов до його багаття. Я тебе не виказував. Ти нічого не знаєш. Затям це собі. Куций з тобою не змовлявся, ми тікали самі.

Біля Снасового багаття Смок застав Лабіскві. Коли вона побачила його, в очах у неї засяяла така ніжність, таке щастя, що він аж злякався.

— Я рада, що ви не пробували втекти, — мовила вона. — Бачите, я… — Вона завагалася, але очей не опустила, і сяйво в них було красномовніше за будь-які слова. — Я розпалила своє багаття, і це, звичайно, для вас. Бо тепер воно сталося й зі мною. Ви мені миліший над усе у світі. Миліший за батька. Миліший за тисячу Лібашів та Магкуків. Я кохаю. Це так дивно. Кохаю, як Франческа, як Ізольда. Старий Чотириокий казав правду. Індіяии так не кохають. Але в мене сині очі й біла шкіра. Ми обоє білі, ви і я.

Смокові ще ніколи не освідчувалася жодна жінка, і він розгубився. А втім, це було більше ніж освідчення. Во-на-бо й сумніву не мала, що він відповість їй взаємністю. Для неї все це було так просто й ясно, очі її сяяли такою ніжністю, що Смок лише дивувався, чому вона ще не обняла його й не схилила голову йому на плече. Та потім він зрозумів, що хоч вона й не приховує свого кохання, любощі закоханих їй не знайомі. Дикуни не знають їх. Їй ніде було такого навчитися.

Смок слухав її лопотіння, щасливу пісню її кохання, і ніяк не міг зважитися сказати дівчині гірку правду. Але, може, скористатися з її останніх слів?

— Послухайте-бо, Лабіскві, — почав він. — Чи певні ви, що Чотириокий розповів вам усю історію кохання Паоло й Франчески?

Вона сплеснула руками й засміялася, радіючи, як людина, чиї сподівання справдилися:

— Тож це ще не все?! Я так і знала, що це ще не все про кохання! Я багато думала, відколи розпалила своє багаття. Я…

Але тут крізь завісу снігопаду до багаття вийшов Снас, і слушну нагоду Смок утратив.

— Добривечір, — непривітно буркнув Снас. — Ваш приятель завдав нам клопоту. Я радий, що у вас виявилося більше здорового глузду.

— Може, ви скажете мені, що саме сталося? — спитав Смок.

Снас криво посміхнувся — білі зуби блиснули в прокуреній бороді.

— Авжеж, скажу. Ваш приятель убив одного з моїх людей. Той нікчема Маккен підвів руки догори після першого ж пострілу. Йому більше вже ніколи не закортить тікати. А вашого приятеля ловлять у горах мої мисливці — і вони впіймають його. До Юкону йому не дістатися. Ви ж віднині спатимете біля мого багаття. І з мисливцями більше не будете ходити. Я сам вас стерегтиму.

VIII

Перебравшись до Снасового багаття, Смок потрапив у скрутне становище. Тепер він бачився з Лабіскві частіше, ніж коли. Її щире, ніжне й невинне освідчення в коханні було для нього справжньою мукою. Вона дивилася на нього закоханими очима, і навіть поглядом своїм пестила його. Знову