Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том сьомий

й навчив цього молодих хлопців. Торік він помер, і нам його дуже бракує. Він збився з дороги й замерз за милю від табору — ось як це сталося.

Увечері того ж дня Снас сказав Смокові:

— Я вам раджу вибрати собі жінку й завести собі власне вогнище. Вам буде зручніше, ніж із цими парубками. У нас, знаєте, є таке дівоче свято — дівчата розпалюють багаття й чекають своїх наречених. Звичайно це робиться влітку, коли з'являється лосось, але якщо хочете, я можу наказати й раніше.

Смок засміявся й похитав головою.

— Затямте собі, — спокійно додав на закінчення Снас. — Ентон — єдиний, хто вибрався звідси. Йому пощастило, надзвичайно пощастило.

Лабіскві сказала Смокові, що в її батька — залізна воля.

— Чотириокий називав його Замороженим Піратом — не знаю, що це означає, — Крижаним Тираном, Печерним Ведмедем, Первісним Звіром, Оленячим Королем, Бородатим Леопардом і ще всякими іншими прізвиськами. Чотириокий полюбляв такі слова. Це він, власне, і навчив мене англійської мови. Він завжди жартував. Я ніколи не могла зрозуміти, серйозно він говорить чи ні. Коли я сердилася, він називав мене — партнерка пантери. А що таке пантера? Він завжди мене так дражнив.

Смока дивувала по-дитячому наївна балакливість Лабіскві, така несполучна з її виглядом дорослої дівчини.

Так, в її батька — дуже тверда вдача. Його всі бояться. У гніві він страшний. Тут є плем'я їжатців. Батько домовився з ними і ще з одним племенем, лусквою, щоб вони продавали за нього у факторіях шкури й купували йому набої та тютюн. Він завжди діяв чесно, але ватаг їжатців почав його обманювати. Снас двічі попереджав його, а на третій — спалив йому селище, і кільканадцять їжатцівських вояків полягло в бою. Відтоді ніхто вже не шахрував із батьком. А то якось, коли вона була ще маленька, один білий спробував утекти звідси, і його вбили. Ні, батько сам не вбивав, він тільки дав наказ юнакам. Ніколи ще жоден індіянин не чинив усупереч батьковій волі.

І що більше дівчина розповідала, то більш таємничим видавався Смокові її батько.

— Скажіть мені, — запитала одного разу Лабіскві, — чи правда, що на світі жили колись чоловік і жінка, звані Паоло й Франческа [21], і що вони дуже кохалися?

Смок кивнув, і дівчина аж засяяла.

— Чотириокий розповів мені про них. Отже, цього він таки не вигадав. Розумієте, я не знала — вірити йому чи ні. Я спитала батька, але він так розсердився! Індіяни розповідали мені, що він страшенно вишпетив Чотириокого… Потім були ще Трістан та Ізольда [22]… навіть дві Ізольди. То дуже сумна історія. Але я хотіла б так кохати. Скажіть, а там, у вашому світі, всі юнаки й дівчата так кохають? Бо в нас такого не буває. В нас просто одружуються. Певно, в індіян на це часу нема. Я англійка, я ніколи не одружуся з індіянином. А ви одружилися б з індіянкою? Оце ж тому я й не запалювала досі свого дівочого багаття. Деякі юнаки вже набридали батькові, щоб він звелів мені розпалити багаття. І Лібаш теж. Знаєте, який він мисливець! І Магкук весь час ходить за мною й пісні співає. Він такий кумедний! От сьогодні, коли смеркне, приходьте до мого намету — почуєте, як він заливається на морозі! Але батько каже, роби, як знаєш, і тому я не розпалюю багаття. Розумієте, коли дівчина розпалює багаття, то це знак, що вона вирішила вийти заміж. Чотириокий казав, що це гарний звичай. Але собі він дружини так і не взяв. Може, був застарий. У нього майже не лишалося волосся на голові, хоч не думаю, щоб він був уже такий старий. А як можна дізнатися, що ти закохався? Закохався так, як Паоло й Франческа?

Смок зніяковів перед ясним поглядом її синіх очей.

— Бачите, — затинаючись почав він, — кажуть… закохані кажуть, що кохання дорожче за життя. Коли він чи вона відчують, що хтось їм миліший над усіх у світі — ну, тоді вже вони знають, що закохалися. Так воно й виходить, тільки це страх як важко пояснити. Ти просто знаєш це, та й годі.

Вона подивилася кудись удалину крізь дим над табірними багаттями, зітхнула й знов схилилася над хутряною рукавицею, яку шила, розмовляючи із Смоком.

— Ет, — рішуче мовила вона, — я однаково ніколи не вийду заміж.

VI

— Якщо вже ми втечемо, то муситимем бігти щодуху, — похмуро сказав Куций.

— Так. ми з тобою у великій пастці, — погодився Смок. З вершини лисого горба вони оглядали засніжені Снасові володіння. На сході, на заході й півдні їх відгороджували від світу високі шпилі й ламані хребти гірських масивів.

З північного боку пагористій рівнині, здавалося, не було кінця; але вони знали, що й у тому напрямі дорогу перетинають з півдесятка гірських пасем.

— В цю пору року я можу дати вам три дні фори, — сказав Снас Смокові. — Вас однаково сліди викажуть. Ентон утік, коли сніг уже зійшов. Мої юнаки наздоженуть будь-якого білого; та й ви ж самі вторуєте для них стежку. А коли сніг зійде, я подбаю про те, щоб у вас не було такої нагоди, як в Ентона. Тут вам житиметься добре. А тамтешній світ швидко забувається. Я сам ще й досі не можу вийти з дива, як легко, виявляється, можна без того світу обходитися.

— Мене тільки Денні Маккен турбує, — признався Смокові Куций. — В дорозі з нього тільки зайва морока. Але він присягається, що знає дорогу на захід. Доведеться нам домовитися з ним, Смоку, бо інакше кепсько тобі буде.

— Чого це тільки мені? Хіба ми з тобою не в одній халепі?

— Таки не в одній. Це тобі треба зараз матися на бачності.

— А що сталося?

— Ти що, не чув новини? Смок похитав головою.

— Парубки розповіли мені. Вони самі щойно про це довідалися. Фейерверк призначено на сьогодні, хоч звичайно свято буває посеред літа.

Смок знизав плечима.

— Невже тобі не цікаво дізнатися, в чому річ? — ущипнув Куций товариша.

— Та я ж слухаю!

— Ну, то ось що. Маккенова дружина тільки-но сказала парубкам… — тут Куций значливо помовчав, — а парубки, звісно, переповіли мені, що сьогодні ввечері буде розпалено дівочі багаття. Ото й усе. Що ти на це скажеш?

— Не розумію, куди ти хилиш.

— Не розумієш? Та це ж і дитина б зрозуміла! На тебе накинула оком одна дівчина, і вона збирається розпалити