Ахмед Салман Рушді - Джозеф Антон

почав уявляти своє життя без неї. Поїхав до Парижа на презентацію французького видання «Прощальне зітхання Мавра», тоді ж бо як напруження між ними не зменшилося.

У Парижі les gentilhommes du[215] RAID знову викидали свої коники. Вони перекрили всю вулицю перед готелем «Де л’аббе», що біля церкви Сен-Сюльпіс. Заборонили йому з’являтися в будь-якому громадському місці. «Якщо не подобається, — казали вони його видавцям, — нехай не приїжджає». Проте добра новина полягала в тому, що книжка мала великий попит і боролася за найвище місце в списках бестселерів з останнім твором Умберто Еко і «Заклинач коней» Ніколаса Еванса. Також відбулися політичні зустрічі з міністром закордонних справ Ерве де Шареттом і міністром культури Філіпом Дустом-Блазі. У Бернара-Енрі Леві він познайомився з патріархом кінематографу і nouveau roman[216] Аленом Робом-Ґріє, від чийого роману «Ревнощі» і кіносценарію фільму «Минулого літа у Марієнбаді» він просто був у захваті. Роб-Ґріє планував наприкінці року у Камбоджі зняти фільм із Жаном-Луї Трентіньяном та з Аріель Домбаль, дружиною Бернара-Енрі Леві. Трентіньян мав грати льотчика, який зазнав катастрофи над камбоджійським селом у джунглях, й у забутті, коли його доглядає un médécin assez sinistre[217], йому весь час ввижається Аріель. Роль цього зловісного лікаря, заохочував Роб-Ґріє, просто ідеально підходить вам, Салмане. Два тижні у Камбоджі! Філіп Дуст-Блазі все влаштує! (Дуст-Блазі, який також був з ними на зустрічі, згідно киває головою і водночас вибачається за надмірності ЯЛГО. «Під час наступного вашого візиту ми вдамося до послуг тільки двох охоронців».) Він попрохав Роба-Ґріє показати йому сценарій, і Роб-Ґріє нетерпляче закивав головою: так, авжеж, авжеж, вам обов’язково треба це зробити! Це буде просто фантастично! Таж ви — викапаний лікар!

Ніякого сценарію йому так і не надіслали. Фільм так і не зняли.

Ще одна оказія трапилася з ним у Парижі. Каролін Ланґ, чудова, блискуча донька Жака Ланґа, прийшла пополудні до нього в готель «Де л’аббе», і її врода, вино і напружені стосунки з Елізабет спричинилися до того, що вони стали коханцями; проте одразу вирішили не робити цього надалі, а залишитися друзями. По кількох проведених разом годинах він пішов на телебачення, щоб узяти участь у передачі «Культурний бульйон» Бернара Піво, й відчув, що через емоційне сум’яття, викликане його подружньою зрадою, він не найкращим чином виглядав під час прямого ефіру.

Ендрю Вайлі й Ґіллон Ейткен останнім часом не ладили й вирішили припинити співпрацю. Ендрю зайшов до будинку дуже засмучений, трохи розгніваний, проте більше зажурений. «Для мене стало очевидним, — сказав Ендрю сумно й водночас розлючено, — що Ґіллон ніколи не був моїм партнером. Ґіллонів партнер — це Браєн Стоун». Браєн був їхнім компаньйоном, агентом, що опікувався маєтком Аґати Крісті. «Табличка з назвою лондонської агенції, — казав з гіркотою Ендрю, — говорить сама за себе «Ейткен і Стоун». Все почалося через гроші, проте далася взнаки і відмінність у поглядах. Ендрю мав ґрандіозні, експансіоністські плани; Ґіллон був обережний і завжди обачний у фінансових питаннях. Розійшлися не найкращим чином; як у переважній більшості розлучень, їхній розрив був огидним. Ендрю скидався на покинутого коханця — зневаженого, такого, що впав у відчай.

Він дуже переймався розривом між своїми агентами. Ґіллон і Ендрю — це два стовпи-близнюки його моці в минулому, на них він покладався цілком і повністю. Жоден із них не похитнувся перед ісламською загрозою, а їхня відвага присоромлювала й додавала відваги багатьом видавцям, які ставали значно хоробрішими, ніж могли бути за інших обставин. Навіть не уявляв собі видавничого процесу без котрогось із них, але йому доведеться вибирати, й Ґіллон люб’язно зробив цей вибір легшим, зателефонувавши йому наступного дня. «Дорогенький, цілком очевидно, тобі треба зупинитися на Ендрю. Він став твоїм агентом раніше за мене, він привів тебе до мене, тому, поза сумнівом, ти маєш залишитися з ним, і це цілком резонно».

Вони здолали разом стільки перешкод, вони стільки разом зробили! Їхні стосунки набули чогось більшого, були більш сердечні, ніж звичайні стосунки між письменником і агентом. Вони стали близькими друзями. Та все ж таки йому доведеться попрощатися з Ґіллоном. Він ніколи про таке й не думав, завжди вважав, що як Ґіллон, так і Ендрю будуть його довічними агентами. «Гаразд, -сказав він Ґіллонові. — Дякую. Щодо мене, то між нами нічого не змінилося».

— Невдовзі пообідаємо, — сказав Ґіллон, і на тому все й сталося.

Італія перебрала президенство у Європейському Союзі й намагалася переконати країни-члени ЄС у доцільності ухвалення листа, підписаного Євросоюзом разом з Іраном, у якому б ішлося про те, що фетва залишається чинною назавжди, в обмін на коротку заяву з боку Ірану про її невиконання. Зі своїх джерел Френсіс Д’Суса дізналася, що трійка міністрів закордонних справ ЄС збирається відвідати Тегеран для обговорення питання тероризму, проте відмовлялася порушувати питання фетви без узгодженого тексту, як вона сказала, мається на увазі узгодженого з ним. Британський уряд вичікував і міг залишитися в ізоляції. Звернувся до Френсіс з проханням поінформувати свої джерела, що він не для того боровся протягом семи років, аби ЄС погодився на законність екстериторіального наказу про вбивство. Він не погодить-ся на таку заяву і за мільйон років. «Та пішли вони під три чорти всі ті доцільні мерзотники», — сказав він. Він не підтримуватиме цього потворного й аморального кроку.

Ніхто не підписував і не надсилав «італійського листа».

Мав розмову з Ґейл Рібак у «Рендом хаус» щодо можливого видання «Сатанинських віршів» у м’якій обкладинці. Вона казала, що Альберто Вайтелі, здається, став трохи «поступливішим», однак їй потрібно запевнення щодо безпеки. Він запропонував Ґейл і Керолайн Мічел ознайомитися зі звітами європейських видавництв, які друкували перекладні «Вірші» у м’якій обкладинці, а також із заходами безпеки «Сентрал букс», що займалася розповсюдженням виданої консорціумом книжки у Великобританії; зрештою, можна також влаштувати зустріч з Гелен Геммінґтон, Діком Вудом і Ребом Коннолі й почути їхню думку з цього питання. Дюйм за дюймом, думав він, ми все ж таки свого доможемося, одначе справа наша просувається щось болісно й повільно.

Елізабет дізналася, що Керол Нібб, її двоюрідна сестра, яка виховувала її після смерти матері, захворіла на хронічний лімфолейкоз, на той самий, з яким боровся Едвард Саїд у Нью-Йорку. Елізабет аж змарніла на лиці. Керол — найближча її родичка. Ця звістка дуже сильно засмутила і його. Керол була милою, доброю жінкою. «З цією формою раку можна боротися, — сказав він Елізабет.