Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

28.2

 

Несподіванки почалися близько опівночі. Піднімаючись сходами у Храмі Неба за двома жерцями з олійними лампами, дівчина подивилася вниз і помітила багато джерел світла, що змією спускались до підніжжя вежі.

Такого паломницького завзяття Лін не очікувала, тим паче служителі попереджали – зверху більше десяти людей не помістяться, та й ті штовхатимуться ліктями. Вона зобразила глибоку задишку і напівнепритомність, щоб краще роздивитися вогні.

Марк відразу ж закричав униз: «Води!», чим спричинив бурхливий переполох, а Карі лише побіжно глянув на Лін і переконався, що все гаразд.

Він дуже важко сприйняв новину про майбутні події, особливо те, що імператора це, здається, цілком влаштовувало. І хоча Лін кілька разів заперечувала саму можливість свого заміжжя в найближчі «-дцять» років, метаморф був упевнений – готується щось неприємне.

За час короткого відпочинку (а він зовсім не завадив, навіть прикидатись особливо не довелося після підйому) дівчина спробувала приблизно порахувати вогні внизу. Понад двадцять… Цікаво!

Здивувавшись такому незвичайному релігійному пориву, Лін владно кивнула, дозволяючи рухатися далі.

– Хай би підйомник якийсь поставили, – пробурмотіла напівголосно, коли до місця призначення залишалось кілька сходинок.

– У нас є справжній ліфт, – гордо заявив жрець, що йшов попереду, зупиняючись і витираючи піт із чола, бо ж у закритому просторі лампи перетворювались на обігрівачі. – Великим Дімахом спроектований і побудований. Дімах Умілий, чули? Той самий, що в Греї ліве крило королівського палацу облаштовував. Але ваш опікун, вельмишановний Крезін, попередив, що принцеса бажає пройти весь шлях як стародавня прамі [17].

– Хто?

– Та, що йде до мудрості, аби удосконалити надприродні здібності.

– А-а…

А якщо особливих навичок немає?

Нарешті підйом закінчивсь. Один із жерців простягнув Лін руку, яку вона проігнорувала, другий плавно обігнув щось, що віддалено нагадувало телескоп, і загримів невідомими інструментами.

Намагаючись непомітно відновити дихання, дівчина повільно підійшла до бортику майданчика. Ніхто її не зупиняв – служителі займалися своїми справами, паломники потроху заповнювали вільний простір.

Вона ризикнула глянути вниз і пошкодувала про це. Навколо вежі клубочилися хмари. Але ж, судячи з кількості сходинок (триста, Лін рахувала), вони піднялись не так уже й високо! Виходить, тут не обійшлося без магії. Чи, ймовірніше, починався світ Бадікена, бога Неба?

– Лін, відійди від краю, – напружено наказав (наказав!) Карі, затуляючи її собою. – Марку, ґав не лови, будь ласка.

Лін стала навшпиньки, визираючи з-за широкого плеча метаморфа, і зрозуміла причину його занепокоєння. На вежі юрмилися гартонці, і серед них вона не побачила жодного розрядженого придворного зі звичайної свити Грайта. Були присутні лише воїни, що навіть у храмі не розлучалися зі зброєю: всі як на підбір світловолосі гіганти, поруч з якими Карі був мало не недомірком, а Марк взагалі здавався підлітком. Природжені бійці, що присвятили життя війні. Зібрані і спокійні. І вони дивилися на Лін. Немов чекали чогось…

– Ваша Високосте, світла принцеса Маргалінайє, – насилу протиснувшись крізь щільні ряди тренованих тіл, зачастив один із жерців – старший і, схоже, найголовніший. – В цей прекрасний день… вибачте, в цю прекрасну ніч ми зібралися тут, щоб провести стародавній обряд, який знаменує появу в нашому світі молодої прамі. Ця чаша, – він вказав на необхідний предмет, але помічник, який тримав надбання Храму Неба над головою, не мав завзятості керівника і не зміг пролізти ближче, тому палець жерця недвозначно ткнувся в блискучий шолом гартонця. – Чаша Мудрості!

Лін не стрималась і захихотіла, радіючи, що з-за спини Карі служитель не бачить виразу її обличчя. Навколо почулися приглушені смішки і полегшене зітхання підручного, якого пропустили до центру.

– О, благородна, – жрець не помітив затримки, – випий божественної роси і розкрий свій дар!

Він протягнув їй Чашу – масивну золоту лілію на крученій ніжці.

– Карі, – стиха шепнула дівчина, просовуючи руку між хранителями, що відгородили її від гартонців. – Марку!

Хлопці знехотя посунулися, створивши щілину для реліквії. Лін без особливого трепету взяла Чашу, з огидою спостерігаючи, як у ній м’яко перекочується темна масляниста рідина. Ковтати це, навіть заради мудрості і незрозумілого дару, дівчина передумала відразу, залишалось лише піднести золотий край до губ і зобразити інтенсивне пиття.

Чаша Мудрості виявилась досить важкою, недарма молодший жрець ніс її обома руками. Гвардієць спробував допомогти, але Лін ледь помітно похитала головою. Не вистачало ще, щоб він із необережності напоїв її тієї гидотою.

Руки злегка тремтіли, відмовляючись підносити мерзенне пійло до губ. А ось вміст Чаші дрижати перестав. Немов жива істота, він потік-побіг до краю посудини, перебираючи короткими відростками.

Лін інстинктивно відвела голову і тому встигла помітити розчерк леза. Точніше, двох лез – клинок метаморфа зустрівся з важким дворучним мечем гартонського воїна, що летів їй прямо в обличчя, і перерубав його разом із кількома пальцями гартонця і Чашею Мудрості, яку дівчина незграбно кинула в агресора.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍