Габріель Гарсія Маркес - Сто років самотності (збірка)

Востаннє ми бачили його з тобою.

Крісто Бедойя не міг уявити собі, щоб за такий короткий час Сантьяго Насар міг дістатися до свого дому, але все ж таки він рушив туди розпитатися про нього, бо побачив, що парадні двері прочинені. Він увійшов у будинок, не побачивши записки на підлозі, і перетнув занурену в сутінь залу, намагаючись не робити шуму, бо ще було зарано для візитів, проте собаки в глибині будинку загавкали й вибігли йому назустріч. Він заспокоїв їх, подзеленькавши ключами, як навчив його господар дому, і рушив у їхньому супроводі до кухні. В коридорі він наштовхнувся на Дівіну

Флор, яка несла відро з водою і швабру, — вона збиралася мити підлогу в залі. Дівчина запевнила Крісто Бедойю, що Сантьяго Насар не повертався. Вікторія Гусман саме поставила у піч смажитися кролів, коли він зайшов на кухню. Вона зрозуміла його відразу. «У нього все було написане на обличчі», — розповіла мені вона. Крісто Бедойя спитав у неї, чи вдома Сантьяго Насар, і вона відповіла з удаваною байдужістю, що він досі не прийшов, хоч уже й пора лягати спати.

Я серйозно, — сказав Крісто Бедойя. — Його підстерігають, щоб убити.

З Вікторії Гусман спала маска байдужості.

Ті бідні хлопці нездатні вбити людину, — мовила вона.

Вони п'ють від самої суботи, — сказав Крісто Бедойя.

Тим більше, — відповіла куховарка. — Який п'яний жертиме власне лайно?

Крісто Бедойя повернувся до вітальні, де Дівіна Флор щойно розчахнула вікно. «Звичайно ж, ніякого дощу не було, — розповів мені Крісто Бедойя. — Була майже сьома, і крізь шибки бризкали промені сонця». Він знову спитав у Дівіни Флор, чи певна вона, що Сантьяго Насар не увійшов до будинку через парадні двері. Цього разу дівчина вже не була така певна, як спершу. Він спитав у неї, де Пласіда Лінеро, і Дівіна Флор відповіла, що хвилину тому поставила для неї каву на нічний столик, але не будила її. Так було завжди: господиня прокидалась о сьомій, пила каву, а тоді спускалася вниз розпорядитися щодо сніданку. Крісто Бедойя подивився на годинник: було 6.56. Він вирішив піднятися на другий поверх, аби переконатися, що Сантьяго Насара в домі немає.

Двері до його кімнати були замкнені зсередини, бо Сантьяго Насар вийшов через спальню матері. Крісто Бедойя не лише знав цей дім, як свій власний, але й був тут своєю людиною, отож не вагаючись він штовхнув двері до спальні Пласіди Лінеро, щоб пройти до суміжної. Крізь слухове віконце соталася смужка запорошеного світла, і вродлива жінка, яка спала в гамаку, лежачи на боці й поклавши під щоку долоню, мов юна наречена, мала в собі щось нереальне. «То було наче видіння», — сказав мені Крісто Бедойя. Якусь мить він дивився на неї, зачарований її красою, а тоді, намагаючися ступати тихо, перейшов кімнату, проминув ванну і заглянув до спальні Сантьяго Насара. Ліжко було нерозібране, на кріслі лежав акуратно складений костюм для верхової їзди, а на ньому — сомбреро вершника. На підлозі стояли чоботи й лежали остроги. Ручний годинник Сантьяго Насара на нічному столику показував 6.58. «Раптом я подумав, що, може, він повертався сюди по револьвер», — розповів мені Крісто Бедойя. Але відсунувши шухлядку нічного столика, він побачив, що «магнум» там. «Ніколи не доводилося мені стріляти, — розповів мені Крісто Бедойя, — але тут я вирішив узяти револьвер, щоб віднести його Сантьяго Насарові». Він заткнув його собі за пояс, під сорочку, і лише після вбивства з'ясував, що револьвер був незаряджений. У ту мить, як він засував шухляду, у дверях з'явилася Пласіда Лінеро з чашечкою кави в руці.

Святий боже! — вигукнула вона. — Як ти мене налякав.

Крісто Бедойя теж злякався. Тепер він побачив її при світлі у халаті з золотими жайворонками, з розпатланим волоссям, і чари розвіялись. Він пояснив їй трохи збентежено, що зайшов подивитися, чи немає вдома Сантьяго Насара.

Він пішов зустрічати єпископа, — сказала Пласіда Лінеро.

Єпископ проїхав не зійшовши на берег, — мовив Крісто Бедойя.

Так я й думала, — сказала вона. — Ото син вражої матері!

І замовкла, бо раптом помітила, що Крісто Бедойя якось дивно відвертається від неї, ніби хоче щось сховати. «Нехай простить мені бог, — розповіла Пласіда Лінеро в розмові зі мною, — але я побачила його таким збентеженим, що подумала, чи не прийшов він красти». Вона спитала, що з ним таке. Крісто Бедойя розумів, що поведінка його має здаватися підозрілою, але в нього не стало духу сказати їй правду.

Я ж бо не спав ні хвилини, — пояснив він.

І пішов без дальших слів. «Так чи так, — розповів мені Крісто Бедойя, — а вона завжди уявляла, що її грабують». На майдані він зустрів отця Амадора, той повертався до церкви з усіма регаліями для відправи, яка так і не відбулася, але священик сказав, що він не може зробити для Сантьяго Насара чогось іншого, крім помолитися за спасіння його душі. Крісто Бедойя знову звернув до пристані, коли почув, як його кличуть від крамниці Клотільди Арменти. У дверях стояв Педро Вікаріо, розкуйовджений, мертвотно-блідий, в розхристаній сорочці, з закасаними до ліктів рукавами. У руці він тримав ножа з грубим лезом, якого сам зробив собі з пилки. Це уже не вперше він отак хизувався в ці останні хвилини, досі вірячи, що хтось перешкодить йому вчинити злочин, і Крісто Бедойя збагнув, що за його зухвалою поведінкою ховається якесь розпачливе, хоч, може, і неусвідомлене бажання.

Крістобаль, — крикнув Педро, — скажи Сантьяго Насарові, що ми тут чекаємо на нього і збираємось його вбити!

Крісто Бедойя зробив би йому велику послугу, якби перешкодив виконати свою погрозу. «Коли б я тоді вистрелив з револьвера, Сантьяго Насар лишився б живий», — сказав він у розмові зі мною. Та Крісто Бедойя похолов від страху на саму думку про це, а надто після того, як стільки наслухався про страшну руйнівну силу бронебійної кулі.

Я тебе попереджаю, що Сантьяго озброєний револьвером, який прострілює наскрізь автомобіль! — крикнув він у відповідь.

Педро Вікаріо знав, що то неправда. «Сантьяго ніколи не мав при собі зброї, коли виходив не в костюмі для верхової їзди», — сказав він у розмові зі мною. Та в усякому разі він був готовий зустріти його й озброєним, якщо вже прийняв рішення змити ганьбу своєї сестри.