Мішель Монтень - Проби

хвальби, чванився перед служницею, вигукуючи: «О Перетго, який же у тебе зацний і умілий пан!» У гіршому разі погомоніть про це з самим собою, як один мій знайомий радник, який, вилившись цілим морем параграфів своєї промови, нескінченно тягучої і такої ж нездарної, пішов геть до вбиральні Палацу Правосуддя і там, як чули, при здоровому глузді і повній пам'яті мурмотів: Не нам, Господи, не нам, но імені твому дай славу по милості твоїй, по правді твоїй. Псалтир, 115. Хто може зробити інакше, той хай сам собі платить зі свого капшука. Слава не купується по дешевинці. Чини і вичини рідкісні і взірцеві, які нею по справедливості винагороджуються, не потерпіли б товариства незчисленної юрби дріб'язкових щоденних справ і справунків. Мармур піднесе ваші заслуги, якщо ви поправили шмат міського муру чи розчистили громадську канаву, на таку висоту, на яку вам заманеться, але розсудливі люди не зроблять цього. Чутки не йдуть услід за гарними вчинками, якщо з ними не пов'язані труднощі і вони не вирізняються своєю винятковістю. Навіть простої поваги, на думку стоїків, заслуговують далеко не всі сумлінні вчинки, і вони не хочуть, пильнуючи здержливість, відмовлятися від старої бахурки з гнійними очима. Люди, добре обізнані з тим, якими блискучими прикметами вирізнявся Сципіон Африканський, віднімають у нього похвали, якими ущедряв його Панецій за те, що він не приймав приносів, бо похвали такого штибу стосуються не так його, як усієї його доби.

Наші насолоди до пари нашій долі; тож не пориваймо очей на чуже, на те, що личить величі. Наші природніші, і чим вони ниціші, тим вони речовіші й надійніші. Раз ми не можемо відмовитися від честолюбства за велінням совісті, одмовмося від нього бодай з честолюбства. Згордуймо цією жадобою шани і слави, ницою, здатною змусити нас випрохувати їх у людців усякого штибу. Чого варта слава, яку можна придбати на базарі? Цицерон, Про найвище благо і найвище зло, II, 15, удаючись до способів мерзенних і огидних і платячи за них будь-якою ціною. Бути у такій честі — це безчестя. Учімося прагнути не більшої лави, ніж та, що для нас досяжна. Надиматися до захвату собою самим після всякого корисного, але нічим не видатного вчинку пристало лише тим, для кого і такий вчинок — щось рідкісне і незвичне і хто прагне дістати за нього ціну, в яку він йому самому обійшовся. І що більше галасу здіймається круг того чи іншого хорошого діла, то менше воно варте у моїх очах, бо в мене закрадається підозра, що його зроблено радше задля того, щоб круг нього зчинився галас, ніж через те, що воно хороше: виставлене напоказ, воно уже наполовину оплачене. Але вчинки, які, вислизнувши з рук того, хто їх робить ніби зовсім ненароком і без усякого гармидеру, згодом буде виокремлено якоюсь порядною людиною і, витягнуті нею з пітьми, виставлено на світло єдино з причини своїх достойностей — такі вчинки куди чистіші і привабливіші: Мені уявляється хвальнішим усе те, що робиться без хвальковитості і не перед очима люду. Цицерон, Тускуланські розмови, II, 26, — мовить найславетніша людина на світі.

Від мене вимагалося лише зберігати і підтримувати, а це — діло досить глухе й непомітне. Вводити новації — в цьому справді багато справжнього блиску, проте відважуватися на них — річ у наші дні геть заборонена; адже вони і без того долають нас звідусіль, і нам тільки й залишається, що боронитися від них. Утримуватися від діянь — іноді так само шляхетно, як діяти, але таке поводження менше на виду. Майже вся моя мізерна вартість, власне, цієї категорії. Одне слово, здібності, які проявилися в мене на цій посаді, відповідали моїм настановам; і за це я їм дуже вдячний. Чи існує хто-небудь, хто палко прагне захворіти, щоб дати своєму лікареві практику, і чи не заслуговує різок лікар, який палко прагнув би нашестя на нас світового мору, щоб пустити в хід своє лікарське уміння? Я ніколи не схилявся до такої недозволеної, а проте такої частої гри уяви, як, скажімо, суєтно прагнути, щоб смута і розрухи, спалахнувши в нашому місті, звеличили і прославили моє управління ними: я від усієї душі і з усієї сили дбав про те, щоб вони процвітали і ніщо не могло скаламутити спокійного їхнього плину. Хто не хоче віддячитися мені за порядок, за благословенний і нічим незворушний спокій, що панує при мені в місті, той усе-таки не зможе позбавити мене належної мені в цьому лепти, яка зветься моїм везінням. І мене вже так створено, що мені тільки до мислі бути щасливим, ніж мудрим, і стільки ж бути зобов'язаним всіма своїми успіхами виїмково милості Божій, ніж своєму власному втручанню в них. Я досить красномовно розписав людям мою нездатність до керівництва суспільними ділами. Але в мені є і щось гірше, ніж ця нездатність, і це гірше — те, що воно мене зовсім не засмучує і я зовсім не прагну від нього зцілитися, беручи під увагу спосіб життя, до якого я себе призначив. Я нітрохи не вдоволений своєю діяльністю, але я домігся принаймні того, що сам собі обіцяв, і набагато перевищив свої обіцянки тим, кому я був зобов'язаний служити, бо в моїх правилах обіцяти трохи менше, ніж я можу і надіюсь виконати. Я певний, що нікого не образив і не залишив по собі ненависті. Залишити по собі жаль і палкі чуття, цього я — можу сказати з цілковитою відповідальністю — ніколи і не прагнув:

Кажеш, забути мені, чого варте погідне обличчя

Моря і тихої хвилі?

Верґілій, Енеїда, V, 849

Пер. Михайла Білика

Мішель Монтень — замість післямови

Згідно зі структуралістським розумінням будь-якого, у найширшому значенні, тексту, він обов'язково має три виміри: синтаксичний, семантичний і прагматичний.

У зв'язку з цим «прагматика» «Проб» Мішеля де Монтеня постає однією з найбільш унікальних у всій історії світового письменства. А точніше — у всій історії світової читацької поведінки.

Прагматика досліджує стосунки поміж текстом і його адресатом, споживачем, отже, читачем.

…Як багато витворів світової літератури, опинившись у найбільш авторитетному її полі, на найбільш шанованих її істориками полицях, разом із тим давно вже перебувають десь на околиці власне читацької уваги. Незрідка аж на зовсім далекій її периферії.

Не те з «Пробами». Зовсім не те. Ось уже котре століття Європа, а з деякого часу і весь інший