Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

жодного результату. Це викликало сильне роздратування. Роздратування виливалося в агресію, згідно зі старою доброю гіпотезою фрустрації-агресії. Час минав; заколотів ставало все більше; військове начальство тиснуло на слідчих, тому що на нього тиснуло його цивільне начальство. Отримувати інформацію було життєво важливо.

Брокоу: «Вони забирали людей ні за що, просто так. Були квоти, квоти на допити певної кількості осіб на тиждень; звіти про допити треба було відправляти начальству».

Лагураніс: «Ми рідко отримували від ув’язнених цінну інформацію. Я думаю, це тому, що до нас надходили ув’язнені, які не були ні в чому замішані і не могли розповісти нам нічого корисного».

Брокоу: «Дев’яносто вісім відсотків людей, з якими я говорив, перебували там невідомо чому. Просто хапали всіх, вривалися в хати, забирали людей і відвозили їх у табори для інтернованих. Полковник Паппас [говорив], що на нього тиснуть, щоб отримувати інформацію. Отримувати інформацію. “Давайте отримаємо цю інформацію, давайте врятуємо життя ще одного солдата. Якщо ми знайдемо цю зброю, якщо ми знайдемо цих повстанців, то ми врятуємо життя солдатів”. Я думаю, саме через це вони дивилися крізь пальці на дії слідчих і військових поліцейських, які намагалися зламати затриманих».

Брокоу також повідомив, що заклик «зняти рукавички» поступово проникав вниз по ланцюжку командирів, і по дорозі ця фраза набувала нового змісту[480].

Брокоу: «Я чув цю фразу: “Знімаємо рукавички”. Полковник Джордан виголосив її одного разу ввечері на одній з наших зустрічей. “Ми знімаємо рукавички. Ми збираємося показати цим людям, що ми тут головні”. Він говорив про затриманих».

Повстання проти сил коаліції ставали все лютішими і більшими, і разом з цим зростав тиск на фахівців військової розвідки і військової поліції, які повинні були здобути якусь невловиму цінну інформацію.

Лаґураніс додає деякі деталі: «Це відбувається у всьому Іраку. Як я сказав, солдати катують людей прямо у них вдома. Піхотинці катують людей у них вдома. Вони використовують — я вже говорив про це, — наприклад, опіки. Вони ламають людям ноги. Вони ламають кістки, ребра. Ви знаєте, це дуже серйозно». Він додає: «Коли солдати входять у будинку і проводять ці рейди, вони просто катують цих людей, не виходячи з дому». Брокоу був свідком подібних зловживань: “Я бачив підбиті очі й розбиті губи, деяких треба було лікувати — вони мали рани на ногах і руках”.

Як далеко могли зайти фахівці військової розвідки і військової поліції в своїх пошуках інформації?

Лагypaнic: «Почасти вони намагалися отримати інформацію, але почасти це був чистісінький садизм. Ви просто давили, давили, давили і спостерігали, як далеко можете зайти. Природно, це дуже дратує, коли ви сидите з цією людиною, яка, як вам відомо, цілком у вашій владі, і не можете змусити її зробити те, що хочете. І ви займаєтеся цим цілими днями. І в якийсь момент ставки піднімаються».

Що відбувається, якщо до цієї вибухонебезпечної суміші додати психологічні каталізатори — страх і бажання взяти реванш?

Лагураніс: «Якщо ви по-справжньому злі, тому що вас весь час намагаються вбити — я маю на увазі ракети, вони стріляють у нас з реактивних гранатометів, і ми нічого не можемо зробити. І навколо гинуть люди, через цього невидимого ворога. І ви входите в кімнату для допитів разом з цим хлопцем, який, як ви думаєте, теж міг у вас стріляти, і розумієте, що здатні на все».

Як далеко можна було зайти насправді?

Лагураніс: «Я пам’ятаю одного старшого ворент-офіцера, який відповідав за приміщення для допитів. Він чув, що “морські котики” обливали затриманих крижаною водою. Потім вони засовували йому — ну, ви знаєте, вони вимірювали ректальну температуру людини, щоб переконатися, що він не помер. Вони змушували його корчитися від гіпотермії». Якщо він видавав потрібну інформацію, в нагороду вони не давали йому вмерти від холоду!

Це ще одна потужна психологічна тактика — «моделювання умов навколишнього середовища». Одного разу цей слідчий використав її впродовж всієї ночі, в холодному металевому контейнері, який служив камерою для допиту.

Лагураніс: «Ми тримали їх там, вони тремтіли від холоду, це називається “управління умовами навколишнього середовища”, вмикали [дуже голосно] музику і пульсуюче світло. А потім приводили службових собак і нацьковували їх на ув’язнених. І хоча собаки були в намордниках і їх тримали на повідках, в’язні цього не знали, тому що у них були зав’язані очі. Це великі німецькі вівчарки. Коли я ставив затриманим питання і мені не подобалася відповідь, я подавав знак кінологу, і собака починала вити і кидатися на ув’язненого, але не могла його вкусити... іноді вони мочилися прямо в свої комбінезони від страху, розумієте? Адже вони не бачили, що відбувається. Вони не могли зрозуміти, що відбувається: ви знаєте, це дуже страшно — бути в такому положенні. Мені наказували це робити, і я просив старшого воррент-офіцера мовчати про все, що мене просили робити».

Відключення моралі призводить до поведінки, якої люди зазвичай собі не дозволяють.

Лагураніс: «Справа в тому, що вам здається, ніби ви знаходитесь за межами нормального суспільства, розумієте? Ваша сім’я, ваші друзі — їх тут немає, і вони не бачать, що тут відбувається. Тут всі так чи інакше беруть у цьому участь, я не знаю, що це таке — якийсь психоз або — я не знаходжу кращого слова — галюцинація того, що ви тут робите. І все це стає нормальним, тому що ви озираєтеся навколо, і тут все зруйновано, розумієте? Я все це відчував сам. Я пам’ятаю, як був у тому контейнері в Мосулі. Знаєте, я провів з тим хлопцем [в’язнем, якого допитував] всю ніч. І ви відчуваєте себе настільки ізольованим, морально ізольованим, що вам здається, ніби ви можете робити з ним усе, що хочете, і може, навіть бажаєте цього».

Цей молодий слідчий, якому все життя доведеться пам’ятати про те зло, яке він творив заради блага своєї країни, описує, як зростає рівень насильства на основі насильства.

Лагураніс: «Хотілося тиснути, тиснути і тиснути, і дивитися, як далеко можна зайти. Здається, це просто властивість людської природи. Я впевнений, що ви читали дослідження, які проводилися в американських в’язницях, де ви даєте одній групі людей владу над іншою групою людей, даєте їй повне право командувати ними, і дуже скоро починаються жорстокість і тортури, розумієте? Адже це дуже поширена ситуація». (Можливо, він має на увазі в’язницю в Стенфордському університеті? Якщо це так, то СВЕ дійсно отримав статус міської легенди і перетворився в «реальну в’язницю».)

Щоб припинити зловживання, необхідне сильне лідерство,