Джо Аберкромбі - На лезі клинка

Тобто трупи.

— Ти поранений, північанине!

В очах найближчого до нього чоловіка в масці блищали іскри, а сяюче лезо його сокири колихалось у повітрі.

— Ще не хочеш здатись?

— Поранений? — Кривава Дев'ятка задер голову і розреготався. — Зараз я тобі, блядь, покажу, що таке поранений!

Він метнувся вперед, проскочив під сокирою, вертлявий, наче риба в річці, і махнув знизу по колу важким клинком. Меч врізався в коліно нападника і вигнув його в інший бік, а тоді вп'явся в другу ногу, вибивши з-під нього землю. Чоловік приглушено скрикнув, крутнувшись на плитняку, і злетів у повітря, метляючи потовченими ногами.

Щось врізалось у спину Кривавої Дев'ятки, але він не відчув болю. Це був знак. Послання таємною мовою, яку розумів лише він. Воно повідомляло, де стояв наступний покійник. Він розвернувся, і меч подався за ним шаленою, прекрасною, невідворотною дугою. Клинок врізався у чийсь живіт, склав чоловіка навпіл, відірвав його від землі і підкинув у повітря. Той відскочив від стіни поряд із каміном і повалився на землю, присипаний шматками штукатурки.

Ніж зі свистом розтяв повітря і з глухим звуком увіп'явся глибоко в плече Кривавої Дев'ятки. Чорний із кільцями у вухах. Ось хто кинув той ніж. Він стояв по інший бік столу, всміхаючись, задоволений своїм кидком. Непоправна помилка. Кривава Дев'ятка кинувся до нього. Ще один ніж просвистів повз, брязнувши об стіну. Він перескочив стіл і меч подався за ним.

Темношкірий ухилився від першого розмашистого удару, ухилився і від другого. Він був швидкий і спритний, але недостатньо. Третій удар зачепив його бік. Черкнув краєчком. Всього лише подряпина. Всього лише розтрощив ребра і змусив із криком упасти навколішки. Останній удар був кращим — дуга з плоті й заліза окреслили коло, а відтак клинок увіп'явся в щелепу і відтяв півголови, забризкавши кров'ю стіни. Кривава Дев'ятка висмикнув ніж зі свого плеча і пожбурив його на підлогу. Кров полилась із рани, заливаючи сорочку і залишаючи на ній велику, прекрасну, червоногарячу пляму.

Він упав і покотився, як ото котиться по землі опале осіннє листя, а мимо у випаді пролетів чоловік з коротким клинком, рубонувши повітря там, де він щойно стояв. Перш ніж маска встиг обернутись, Кривава Дев'ятка вже кинувся на нього, обвивши лівою рукою його кулаки. Чоловік боровся і виривався, але марно. Хват Кривавої Дев'ятки був міцним, як коріння гір, і невідворотним, як приплив.

— Вони посилають таких, як ти, боротися зі мною? — Він швиргонув чоловіка об стіну і навалився зверху, стискаючи його пальці навколо руків'я зброї, повертаючи короткий клинок, поки той не націлився на його груди. — Вони мене, блядь, ображають! — заревів він, простромлюючи чоловіка його ж власним мечем.

Той усе кричав і кричав крізь маску, а Кривава Дев'ятка реготав і прокручував клинок у рані. Лоґен міг би його пожаліти, але Лоґен був далеко, а у Кривавої Дев'ятки було не більше жалощів, ніж у зими. Навіть менше. Він колов, рубав і різав, усміхаючись, а крики перетворились у булькання і стихли, і тільки тоді він залишив труп лежати на холодному камінні. Його пальці були слизькі від крові і він витирав їх об одяг, об руки, об лице — як і годиться.

Той, котрого він зустрів біля каміну, тепер сидів, обм'якнувши, відкинувши голову назад, і дивився на стелю мокрими, порожніми очима. Труп. Кривава Дев'ятка розітнув йому голову — так, про всяк випадок. Краще не залишати хвостів. Той, котрий мав сокиру, повз до дверей. Його ноги були викручені і він волочив їх за собою по підлозі, усю дорогу зойкаючи й скиглячи.

— Замовкни.

Важкий клинок врізався чоловікові в потилицю і забризкав кров'ю плитняк.

— Ще, — прошепотів він, і кімната закрутилася довкола нього в пошуках наступної жертви. — Ще! — заволав він, засміявшись, і разом із ним засміялися стіни, засміялися трупи. — Де всі інші?

Він побачив темношкіру жінку з кривавим порізом на обличчі і ножем у руках. Вона не скидалася на інших, але теж годилась. Він усміхнувся і став підкрадатись, здіймаючи меча двома руками. Вона позадкувала, відгородившись столом, спостерігаючи за ним жорстким поглядом жовтих, як у вовка, очей. Крихітний голос підказував йому, що вона на його боці. Як прикро!

— Північанин, га? — запитала масивна постать, що з'явилась у дверях.

— Еге, а ти хто?

— Каменелом.

Він був кремезним, дуже кремезним, сильним і жорстоким. Це було видно з того, як він відштовхнув буфет своїм гігантським чоботом і побрів вперед, похрускуючи побитими тарілками. Однак для Кривавої Дев'ятки це нічого не означало — перемагати таких людей було його призначенням. Тул Дуру Грозова Хмара був кремезнішим. Руд Тридуба був сильнішим. Чорний Доу був удвічі жорстокішим. Кривава Дев'ятка переміг їх, як і багатьох інших. Що кремезніша, сильніша і жорстокіша людина, тим буде печальніший її кінець.

— Каменесер? — розсміявся Кривава Дев'ятка. — Теж мені! Для мене ти просто ходячий труп! — Він підняв ліву руку, забризкану червоною кров'ю, і розчепірив чотири пальці, шкірячись крізь прогалину, де колись давно був середній палець. — Мене називають Кривавою Дев'яткою.

— Пхе! — Каменелом здер свою маску і пожбурив її на підлогу. — Брехун! На півночі є купа чоловіків, які втратили палець. Хіба кожен з них — Дев'ятипалий?

— Ні. Тільки я.

Велетенське обличчя скривилося від гніву.

— Йобаний брехун! Ти гадаєш, що налякаєш Каменелома чужим ім'ям? Та я виріжу для тебе нову сраку, паскудо! Я розпорю тебе хрест-навхрест! Я возз'єднаю тебе із землею, блядське боягузливе брехло!

— Ти хочеш мене вбити? — Кривава Дев'ятка розреготався на весь голос. — Тут убиваю я, дурню!

Балачки скінчилися. Каменелом накинувся на нього з сокирою в одній руці і булавою в іншій. Це була важка, масивна зброя, але орудував він нею доволі легко. Булава пролетіла дугою, і пробила велику діру в одному з вікон. Сокира опустилась, і розітнула одну із дощок стола навпіл: тарілки злетіли в повітря, а свічки перевернулись. Кривава Дев'ятка ухилявся і відскакував, чекаючи свого часу.

Він перекотився через стіл, і булава просвистіла за дюйм від його плеча, врізалася в одну з плит підлоги і розколола її навпіл, сипнувши уламками каменю. Каменелом заревів, розмахуючи зброєю: він розтрощив навпіл стілець, видовбав шматок каменю з каміна, прорубав діру в стіні. На мить його сокира зачепилася за дерево. Меч Кривавої Дев'ятки зблиснув